Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/8754/2024
м. Київ Справа №753/17671/23
01 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Музичко С.Г.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційними скаргами представника Дарницької окружної прокуратури міста Києва Ткаченко Юлії Сергіївни та представника ОСОБА_1 адвоката Кириленка Руслана Олександровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Шаповалової К.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Дарницької окружної прокуратури м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Дарницької окружної прокуратури м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 23 березня 2018 року їй було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та в подальшому до суду було скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017100020010734.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі № 753/8874/18 ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та виправдано за недоведеністю в її діяннях складу зазначеного правопорушення. Вирок набрав законної сили.
Оскільки обвинувачення у злочині стало для ОСОБА_1 психотравмувальною подією та завдало їй моральних страждань, вона просила суд стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 516 544,00 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Дарницької окружної прокуратури м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Дарницької окружної прокуратури міста Києва Ткаченко Ю.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що судом не враховано відсутність у матеріалах справи доказів та документів, які б підтверджували доводи позивача щодо заподіяння моральної шкоди. Крім того, судом не враховано, що у кримінальному провадженні запобіжні заходи та заходи забезпечення кримінального провадження до ОСОБА_1 органами досудового розслідування та прокуратури не застосовувалися. Права і свободи позивача у кримінальному провадженні органами досудового розслідування та прокуратурою не обмежувалися.
Вказувала, що гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 273 693 грн. (7 100 грн. х 38 місяців + 3893 грн. (17 днів х 229 грн.)), однак ухваливши рішення про стягнення на відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., суд не навів мотивів та належного обгрунтування наявності підстав для стягнення морального відшкодування більшого ніж визначено законом.
Посилалася на те, що суд безпідставно стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн., а також дійшов помилкового висновку щодо покладення на відповідача обов'язку доводити наявність/відсутність інших справ, правову допомогу в яких міг надавати адвокат позивачу.
Також не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кириленко Р.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення 516 544 грн. на відшкодування моральної шкоди та 24 500 грн. витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом не спростовано доводи позивача щодо запропонованого у позові розрахунку моральної шкоди у розмірі 516 544 грн., чи являється цей розмір занадто завищеним чи необгрунтованим на думку суду, а тому із рішення суду взагалі не зрозуміло, з яких критеріїв виходив суд, щодо визначення розміру моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., визначаючи при цьому право позивача на отримання відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж гарантований державою мінімум відшкодування моральної шкоди. Вважає, що з урахуванням всіх перенесених позивачкою страждань та їхньої тривалості, з урахуванням встановлених судом обставин, вона має право на відшкодування шкоди у значно вищому розмірі, ніж було встановлено судом, а саме у розмірі 516 544,00 грн.
Крім того, вказував, що судом не спростовано вартість наданої позивачу правової допомоги у розмірі 24 500,00 грн., яка зазначена у всіх актах виконаних робіт, досліджених судом, та судом належним чином не мотивовано завищення цієї вартості або її необгрунтованості, та необхідністю її зменшення до визначеного судом розміру.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кириленко Р.О. підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.
Прокурор Ткаченко Ю.С. просила задовольнити апеляційну скаргу прокуратури та відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника позивача.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що Дарницьким управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100020010734, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 6 жовтня 2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
23 березня 2018 року за результатами досудового розслідування Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Мільцарик Є.А. було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі № 753/8874/18 ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частиною першою статті 121 КК України та виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року. Постановою Верховного Суду від 3 лютого 2022 ухвалу Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року також залишено без змін.
Таким чином, вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі №753/8874/18 набрав законної сили 15 червня 2021 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту понесення позивачкою моральних страждань та переживань з приводу перебування її під слідством і судом протягом 38 місяців та 17 днів, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків. Врахувавши характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, обсяг моральних страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалість, характер та обсяг вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, враховуючи необхідність додаткового часу та зусиль для відновлення попереднього стану, з огляду на надані позивачем та її представником докази, щодо завдання позивачці моральної шкоди, враховуючи показання свідків, які бачили позивачку щодня протягом усіх 38 місяців та 17 днів та підтвердили перебування її в пригніченому стані, стресі, той факт, що позивачка прикладала значних зусиль для збирання доказів та доведення своєї невинуватості, намагання налаштувати життя як до ухвалення виправдувального вироку так і після, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, взявши до уваги гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, суд вважав, що вимога позивачки про відшкодування шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 300 000 грн, що відповідає вимогам справедливості та розумності.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Такі правові позиції є усталеними, про що зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.
Встановлено, що вироком ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано її у зв'язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
За наведених обставин, суд першої інстанції з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
У даній справі, встановлено, що позивач ОСОБА_1 3 роки 2 місяці 17 днів, тобто 38 місяців та 17 днів, перебувала під слідством та судом, під вартою чи домашнім арештом не перебувала.
З огляду на викладене, задовольняючи частково позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, суд правильно виходив з того, що позивач невиправдано перебувала під кримінальним переслідуванням, отже зазнала моральних страждань у зв'язку з порушенням її нормальних життєвих зв'язків.
Однак при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, врахувавши обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, судом не було враховано що до позивача не застосовувалися запобіжні заходи та обставин, які б давали підстави для збільшення розміру відшкодування не встановлено, а тому виходячи із засад розумності і справедливості, апеляційний суд вважає, що у суду були наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 273 693,00 грн, яка мала бути визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (7 100 грн).
Зазначений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою (відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» у 2024 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня у сумі 7 100 грн).
Доводи апеляційної скарги представника Дарницької окружної прокуратури м. Києва про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди, як і доводи представника позивачки про те, що з урахуванням всіх перенесених позивачкою страждань та їхньої тривалості, з урахуванням встановлених судом обставин, вона має право на відшкодування шкоди у значно вищому розмірі, ніж було встановлено судом, а саме у розмірі 516 544,00 грн. є необґрунтованими, оскільки встановлено, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, однак обставин для стягнення збільшеного розміру моральної шкоди, ніж встановленого мінімального, судом не встановлено та позивачем не доведено.
Слід наголосити, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Крім того, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, у зв'язку з чим Україна зазнає колосальних фінансових збитків, а фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна, а тому апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 273 693,00 грн. є справедливою сатисфакцією.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника Дарницької окружної прокуратури м. Києва в частині необгрунтованого стягнення розміру моральної шкоди саме у розмірі 300 000 грн. знайшли своє підтвердження та є обгрунтованими.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення моральної шкоди підлягає зміні, шляхом зменшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню до 273 693,00 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу
Представник позивача у суді першої інстанції просив стягнути на користь позивачки витрати, понесені нею на отримання правової допомоги у цій справі у розмірі 24 500 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До позовної заяви було долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 4 вересня 2023 року № 28/23-цс, укладений між позивачкою та адвокатом Кириленком Р.О., акту виконаних робіт від 29 вересня 2023 року, підписаний між позивачкою та адвокатом Кириленком Р.О., в якому зазначений перелік послуг, який надавався позивачці (правова допомога), кількість витрачених днів та вартість, а також зазначена загальна вартість 17 000 грн.
Під час розгляду справи адвокатом Кириленком Р.О. суду було надано ордер на представництво інтересів позивача у Дарницькому районному суді м. Києва та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також акти виконаних робіт підписані позивачем та адвокатом від 16 листопада 2023 року, 10 січня та 12 січня 2024 року та прибуткові касові ордери до них на підтвердження вартості наданих послуг адвокатом щодо участі у судових засіданнях під час розгляду справи в суді.
У сукупності адвокатом Кириленком Р.О. надано суду докази на підтвердження надання позивачці послуг (правової допомоги) у цій справі на загальну суму 24500 грн, яку адвокат і просив стягнути на користь позивачки (з урахуванням виступу у судових дебатах 12 січня 2024 року).
Представник відповідача заперечувала проти задоволення такої вимоги та вказала, що зі змісту акту про надання послуг та прибуткового касового ордеру від 29 вересня 2023 року на загальну суму 17 000 грн, не вбачається, що вони пов'язані з наданням послуг адвоката по підготовці саме даного позову, та і взагалі не зазначено з приводу чого адвокат Кириленко Р.О. надає правничу допомогу ОСОБА_1 , а отже заявлені вимоги є необгрунтованими, а тому просила відмовити у їх стягненні.
Судом встановлено, що в акті виконаних робіт від 29 вересня 2023 року зазначений перелік послуг, наданих адвокатом де вказано, що вони стосуються подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди. Враховуючи те, що в акті зазначені дати надання послуг з 4 вересня по 29 вересня 2023 року, акт датований також 29 вересня 2023 року, а позов поданий до суду 2 жовтня 2023 року, з огляду на те, що представником відповідача не надано суду доказів подання до судів м. Києва (України) іншого позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що зазначені в акті послуги стосуються подання саме цього позову до суду. В свою чергу прибуткові касові ордери, долучені до матеріалів справи у графі «підстава» містять інформацію, що кошти сплачуються саме на підставі укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги, а також період надання правової допомоги. В акт виконаних робіт від 16 листопада 2023 року та від 10 та 12 січня 2024 року чітко зазначено, що послуги надаються у справі № 753/17671/23.
Врахувавши положення статті 141 ЦПК України, та зважаючи на підставу та предмет позову, зміст позовної заяви, докази долучені до неї, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням клопотання представника відповідача про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, зважаючи на те, що представник позивача був присутній на всіх трьох судових засіданнях, що були призначені у справі, з урахуванням тривалості таких судових засідань, враховуючи ціну позову та те, що позовні вимоги задоволено частково, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення правничої допомоги та стягнення її у розмірі 14 000 грн.
Відтак, доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Однак, згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді.
Апеляційний суд виходить з того, що позивач, яка згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору, підлягає такому звільненню також і у разі подання ним апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Враховуючи те, що за результатом апеляційного перегляду судового рішення апеляційна скарга Дарницької окружної прокуратури м. Києва підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - зміні шляхом зменшенню розміру стягненої моральної шкоди до 273 693,00 грн, а також зміні шляхом зменшенню розміру витрат на правову допомогу до 12 960,50 грн. пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.
Крім того, необхідно стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави судовий збір, сплачений у суді апеляційної інстанції, а саме на користь Державної окружної прокуратури м. Києва у розмірі 42,86 грн., пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
Підстав для стягнення на користь позивача судових витрат, що були понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає, оскільки у задоволенні апеляційної скарги представника позивача відмовлено.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника Дарницької окружної прокуратури міста Києва Ткаченко Юлії Сергіївни задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кириленка Руслана Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу змінити, зменшити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, до 273 693,00 грн., зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню, до 12 960,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави судовий збір, сплачений у суді апеляційної інстанції, а саме на користь Державної окружної прокуратури м. Києва у розмірі 42,86 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 травня 2024 року.
Головуючий: Судді: