08 травня 2024 р. Справа № 440/15728/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 (ухвалене суддею Шевяковим І.С.) по справі № 440/15728/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.07.2023 № 916020136991 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 30.06.2023 на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, виданих Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.07.2023 №916020136991 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу" та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 30.06.2023 на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XIІ, з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, виданих Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачкою подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 30.06.2023 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком як державному службовцю згідно статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 - XII.
04.07.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 та доданих до неї документів і прийнято рішення № 916020136991 яким відмовлено ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком як державному службовцю згідно з Законом України "Про державну службу", зазначивши, що ОСОБА_1 права на призначення пенсії по Закону України "Про державну службу" не має, оскільки довідки про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, видані Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради не відповідають вимогам Постанови КМУ від 14.09.2016 № 622.
Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на переведення її на пенсію за умовами Закону України "Про державну службу", оскільки має понад 20 років стажу державної служби, у зв'язку із чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 30.06.2023 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, виданих Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Законом України "Про державну службу" № 889-VIII (в подальшому - Закон №889-VIII) визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається.
Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу"№3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії, відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із п. 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Судовим розглядом встановлено, що підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію, відповідно до положень Закону України "Про державну службу", є те, що довідки про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, видані Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, не відповідають вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, а саме відповідач у даній справі поставив питання правонаступництва Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтава ради, яке видало довідки, оскільки позивач працювала на посадах державної служби в Управлінні праці та соціального захисту населення Виконкому Ленінської районної у м. Полтава раді.
Згідно із п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (в подальшому - Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 62 визначено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 62, у разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а в разі його відсутності чи перейменування (відсутності) посад, у тому числі відсутності відповідних посад державної служби, довідка видається у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із Нацдержслужбою.
Суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 62, на невідповідність вимогам якої наголошує Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відзиві, не містить такої умови як надання пенсіонером доказів правонаступництва.
Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.06.2016 змінилась назва Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Ленінської районної у м. Полтава раді на Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтава ради.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 62, не містить такої умови як надання пенсіонером доказів правонаступництва, перевірка інформації, поданої для переведення на пенсію належать до компетенції пенсійного фонду, а зміна назви органу який видав довідки про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023 відбулась шляхом зміни реєстраційної інформації, а не шляхом, припинення чи реорганізації, підстави з яких позивачеві відмовлено у переведенні позивача на пенсію, відповідно до положень Закону України "Про державну службу" є не необгрунтованими та помилковими, а позивач має понад 20 років стажу державної служби, то рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.07.2023 № 916020136991 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не приймало спірного рішення, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 30.06.2023 на пенсію державного службовця, відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця № № 03-2506, 03-2517 від 23.06.2023, виданих Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 по справі № 440/15728/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін