08 травня 2024 р.Справа № 545/1097/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Потетій А.Г., вул. Фрунзе, 154а, м. Полтава, Полтавська область, 36008 по справі № 545/1097/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 08.03.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
В обґрунтування позову зазначив, що дії поліцейського є неправомірними, постанова про накладення адміністративного стягнення - незаконною, такою, що не ґрунтується на законі, винесена без дослідження всіх фактичних обставин справи та доказів, а тому повинна бути скасована судом.
Так, на думку позивача, оскаржувана постанова винесена з порушенням ст. 33 КУпАП, оскільки при її винесенні не було враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Єдиним джерелом даних, що були використані як доказ, є непідтверджені, суб'єктивні припущення поліцейського та викладені в постанові про адміністративне правопорушення від 26.01.2024 року. Позивач зазначив, що ніякого правопорушення він не вчиняв, адже доказів того, що встановив у постанові поліцейський відсутні. Також позивач зазначив, що вимагати від особи реєстраційного посвідчення працівник поліції не міг, так як позивач не вчиняв адміністративного правопорушення. Обставини правопорушення, встановлені поліцейськими з порушенням ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», а отже, у ОСОБА_1 був відсутній обов'язок надання документів. Наявні докази у вигляді відеозаписів не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ, оскільки відсутні докази дотримання умов, передбачених ч. 2 ст. 40 Закону України "Про національну поліцію", а отже вони не є доказом в розумінні КУпАП та повинні бути відхилені судом.
З урахуванням наведеного, позивач вважає, що об'єктивні докази, які б достеменно свідчили про скоєне ним порушення в місті Полтаві по вулиці Європейській 241 08.03.2024 року об 09 год 13 хв відсутні, позивач не порушував ч. 1 ст. 122 КУпАП і не здійснив перетинання подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що об'єктивні докази, які б достеменно свідчили про скоєне позивачем порушення позивачем в місті Полтаві по вулиці Європейській 241 08.03.2024 року об 09 год 13 хв відсутні, позивач не порушував ч. 1 ст. 122 КУпАП і не здійснив перетинання подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки.
Відповідачем було надано відеозаписи, котрі він їх ідентифікував як із системи «Безпечне місто», також судом їх було прийнято до уваги. Однак дані докази не можуть бути прийняті до розгляду, так як не можливо встановити природу їх створення, ким вони створені, виготовлені, звідкіля взялися в Управління патрульної поліції, що це за докази, сертифікати їх відповідності до державним стандартам, та взагалі що це за відео. Дані докази неналежні та недостовірні, а тому не можуть бути прийняті до уваги та повинні бути відхилені апеляційним судом.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що ОСОБА_1 допустив порушення вимог безпеки дорожнього руху, а саме: 08.03.2024, о 09 год. 13 хв., в м. Полтава, по вул. Європейська, 241, керував транспортним засобом SKODA OKTAVIA, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив розворот при цьому перетнув дорожню розмітку 1.3 (подвійна суцільна горизонтальна дорожня розмітка, котра поділяє транспортні потоки протилежних напрямків), чим порушив п.п. 8.5.1 ПДР України. Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 340 гривень. Під час розгляду справи ОСОБА_1 зрозумів, що порушив ПДР та більше того, визнавав свою вину. Інспектором в повній мірі було дотримано порядок розгляду справи, передбачений ст.ст. 279, 280 КУпАП, було з'ясовано чи вчинено правопорушення, чи підлягає ОСОБА_1 адміністративній відповідальності.
У якості доказів до суду було надано відео з відеореєстратора по факту виявлення правопорушення та відео з нагрудної камери № 470698 по факту розгляду справи про адміністративне правопорушення. На відеозаписі події, яка відбулась 08.03.2024 о 09:13 год чітко зафіксовано, що водієм ОСОБА_1 дійсно здійснено перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки. Вказаного доказу є достатньо для доведення вини позивача «поза розумним сумнівом». Дані відеозаписи містять інформацію щодо предмету доказування (на відео чітко зафіксовано факт порушення). Дане відео зафіксовано на технічний засіб, що має функції відеозапису і використовується для забезпечення публічної безпеки і громадського порядку. Доказ є достовірним, за допомогою нього можна встановити дійсні обставини справи, а саме наявність факту порушення ПДР України з боку водія автомобіля.
Також зазначив, що відеозаписи з відеореєстратора, нагрудної камери інспектора та з системи "Безпечне місто" є узгодженими між собою, послідовними та відображають події, що мали місце 08.03.2024 за участю позивача та працівників поліції.
Зауважив, що інспектор законно оцінив наявні докази за своїм внутрішнім переконанням та дотримався всіх передбачених чинним законодавством процедур розгляду справи про адміністративне правопорушення, не порушив жодних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та своїми діями під час розгляду справи сприяв реалізації прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності в повній мірі. Відповідачем, на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, надано належні та допустимі докази для доведення наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення. В свою чергу, позовна заява та апеляційна скарга ґрунтуються на одних припущеннях, оскільки ані позивачем, ані його представником не додано жодних доказів які б свідчили про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 08.03.2024 року об 09 год. 40 хв. в м. Полтаві по вул. Європейській 241, інспектором 2 взвод 3 рота 1 БУПП в Полтавській області ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1612024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 08 березня 2024 року о 09 год. 13 хв., керуючи по вул. Європейській 241 в місті Полтаві транспортним засобом марки SKODA OCTAVIA, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожньої розмітки 1.3 подвійна суцільна лінія, здійснивши її перетин, чим порушив п. 8.5.1 ПДР Порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись із винесеною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що порушення в діях працівників поліції відносно ОСОБА_1 відсутні, що підтверджується доказами наданими представником відповідача та не спростовані представником позивача, а постанова №1612024 від 08.03.2024 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. є законною та винесеною в чіткій відповідності до встановлених обставин а тому позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (тут і далі - ПДР України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 8.5 ПДР України Дорожня розмітка (додаток 2) поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Відповідно до п.п. 8.5.1. п. 8.5 ПДР України горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.
Згідно п. 34 ПДР Горизонтальна розмітка має таке значення:
1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2 + 1) смугами руху в обох напрямках, позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка), позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18; розділяє смуги на велосипедних доріжках з двостороннім рухом у разі наближення до велосипедного переїзду, позначеного розміткою 1.15;
1.3 - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами.
Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється.
Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (ст. 278 КУпАП).
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 280 КУпАП установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Означене кореспондує нормам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Так, відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72, ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту спірної постанови вбачається, що ОСОБА_1 08 березня 2024 року о 09 год. 13 хв., керуючи по вул. Європейській 241 в місті Полтаві транспортним засобом марки SKODA OCTAVIA, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожньої розмітки 1.3 подвійна суцільна лінія, здійснивши її перетин, чим порушив п. 8.5.1 ПДР Порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідачем надано до суду відеозаписи на CD диску.
Переглядаючи наданий CD диск, судом апеляційної інстанції встановлено, що: він містить 3 відеофайли: відеофайл IMG0795MOV.p7s - відео з відеореєстратора; відеофайл IMG5209MP4.p7s - відео з системи "Безпечне відео"; відеофайл 6.export - 1pk8q.mp4.p7s - відео з БК 470698 та 3 стоп. кадри PNG.p7s.
З наданих доказів, судом встановлено наступне.
На відео з відеореєстратора (відеофайл IMG0795MOV.p7s) зафіксовано, як автомобіль позивача наближається до перехрестя із увімкненим покажчиком поворотом "ліворуч" та зупиняється на червоний сигнал світлофора. Перед автомобілем позивача вже перебуває інший автомобіль. Після увімкнення зеленого сигналу світлофору, автомобіль позивача не дочекавшись своєї черги, здійснив розворот ліворуч, перетнувши при цьому подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, та продовжив рух транспортним потоком протилежного напрямку. На відео також зафіксовано факт зупинки автомобіля позивача поліцейськими одразу після вчинення ним адміністративного правопорушення.
На відео з БК 470698 (відеофайл 6.export - 1pk8q.mp4.p7s) зафіксовано факт розгляду справи про адміністративне правопорушення. З наданого відео судом встановлено, що на місці розгляду справи позивача було ознайомлено із усіма правами, передбаченими ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. На запитання інспектора "Права зрозумілі?", водій відповів "Угу", на запитання інспектора "Правами бажаєте користуватися?", водій такого бажання не виявив, відповів "Виноват". Інспектором було дотримано порядок розгляду справи, передбачений ст. 279, 280 КУпАП, було з'ясовано чи вчинено правопорушення, чи підлягає гр. ОСОБА_3 адміністративній відповідальності. На відео також зафіксовано отримання позивачем копії постанови.
Вказані докази є достатніми для доведення вини позивача «поза розумним сумнівом». Дані відеозаписи містять інформацію щодо предмету доказування (на відео чітко зафіксовано факт порушення ПДР України з боку водія автомобіля).
Додатково наданими відповідачем відео та стоп. кадрами з системи "Безпечне місто" чітко зафіксовано, що автомобіль, який зупинився на червоний сигнал світлофору позаду іншого автомобіля, після увімкнення зеленого сигналу світлофору, не дочекавшись свої черги, здійснив розворот ліворуч, перетнувши подвійну суцільну горизонтальну лінію дорожньої розмітки.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що фіксування подій системою "Безпечне місто" не надає можливості точно встановити номер автомобіля, який перетинає суцільну горизонтальну лінію, проте, узгодженість між собою відеозаписів з відеореєстратора, нагрудної камери інспектора та з системи "Безпечне місто", якими зафіксовано дорожню обстановку та послідовно відображено події, що мали місце 08.03.2024, за участю позивача та працівників поліції, з урахуванням часу перетину автомобілем подвійної суцільної лінії, свідчать про фіксування факту адміністративного правопорушення, вчиненого саме позивачем.
Таким чином, відеоматеріали з місця події, що були долучені відповідачем до матеріалів справи та постанова у справі про адміністративне правопорушення у сукупності є доказами в адміністративній справі які безпосередньо свідчать про наявність та обставини правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено наявність у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що оскаржувана постанова містить усі необхідні реквізити, передбачені статтею 283 КУпАП.
Отже, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки колегією суддів встановлено, що дії відповідача при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наявні докази у вигляді відеозаписів не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ, оскільки відсутні докази дотримання умов, передбачених ч. 2 ст. 40 Закону України "Про національну поліцію", а отже вони не є доказом в розумінні КУпАП та повинні бути відхилені судом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції затвердженої Наказом Департаменту патрульної поліції № 4/1 від 05.01.2016 року, поліцейський поліції відповідно до покладених на нього завдань під час несення служби здійснює: безперервне та цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення патрульної публічної безпеки і порядку, контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі; первинне реагування на повідомлення про правопорушення, а також самостійне виявлення правопорушення під час патрулювання та в інших випадках, передбачених законодавством.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Отже, вираховуючи вище зазначене, слід зауважити, що надані докази є допустимими та належними, оскільки зібрані без порушень норм чинного законодавства, містять інформацію щодо предмету доказування та дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування.
Висновок про те, що відеоматеріали з місця події є доказами в адміністративній справі, які безпосередньо свідчать про наявність та обставини правопорушення, неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17, від 29 травня 2018 року у справі № 727/6565/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 686/15730/16-а.
Колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 року по справі № 545/1097/24 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 по справі № 545/1097/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко