08 травня 2024 року справа №200/4878/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 р. у справі № 200/4878/23 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним (незаконним) та скасування окремих положень Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 858 від 08.06.2023,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ), в якому просив суд: визнати протиправним (незаконним) та скасувати окремі положення Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 858 від 08.06.2023:пункт 1 Наказу повністю; абзац 2 пункту 2 Наказу в частині “вести облік осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні (спостереженні); абзац 3 пункту 2 Наказу в частині “щотижня особисто контролювати відправлення на медичні заклади охорони запити про перебування особового складу військової частини НОМЕР_1 у медичних закладах охорони; абзац 4 пункту 2 Наказу в частині “здійснювати контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно причин не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування та доповідати цього ж дня рапортом”; абзац 5 пункту 2 Наказу в частині “знати стан хворих, що лікуються (…) в інших медичних закладах; абзац 6 пункту 2 Наказу в частині “готувати відповідні рапорти для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправним окремі положення Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.06.2023 № 858 та скасував:
-пункт 1 “Призначити начальника медичної служби - начальника медичного пункту капітана медичної служби ОСОБА_1 відповідальним за облік особового складу військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у лікувальних закладах” - повністю;
-абзац 2 пункту 2 в частині “вести облік осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні (спостереженні)”;
-абзац 3 пункту 2 в частині “щотижня особисто контролювати відправлення на медичні заклади охорони запити про перебування особового складу військової частини НОМЕР_1 у медичних закладах охорони” - повністю;
-абзац 4 пункту 2 в частині “здійснювати контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно причин не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування та доповідати цього ж дня на моє ім'я” - повністю;
-абзац 5 пункту 2 в частині “знати стан хворих, що лікуються (…) в інших медичних закладах”;
-абзац 6 пункту 2 в частині “готувати відповідні рапорти для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування”.
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задавлені позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що адміністративна справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. У встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк, рішення у адміністративній справі не було прийнято.
Провадження у справі відкрито 07 вересня 2023 року, яка відповідно до статті 258 КАС України повинна бути розглянута до 06 листопада 2023 року, однак, рішення по справі ухвалене 09 листопада 2023 року.
Тому рішення суду не відповідає вимогам пункту 8 частини 3 статті 2, статті 258 та частини 4 статті 252 КАС України та прийнято з порушенням строків.
Також, суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Однак, судом порушено приписи статей 257 КАС України так як, адміністративна справа №200/4878/23 не повинна розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішення суду до військової частини НОМЕР_1 надіслано не було, (зі змістом Рішення суду відповідач ознайомлений через підсистему ЄСІТС «Електронний суд»), чим порушено положення статті 251 КАС України.
Скаржник зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 капітана медичної служби ОСОБА_1 призначено на посаду начальника медичної служби-начальника медичного пункту Військової часини НОМЕР_1 , ВОС - 9001023.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов'язку та проходження військової служби" від 17.10.2019 № 205-IX Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут №548-XIV) було доповнено новим підрозділом такого змісту, а саме: " Начальник медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону)", зокрема статтею 871 відповідно до якої начальник медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону) зобов'язаний: " організовувати якісне проведення медичного огляду та обстеження особового складу, особисто брати участь в амбулаторному прийомі, оглядати хворих, що перебувають у медичному пункті і направляються до закладів охорони здоров'я; знати стан хворих, що залишаються в медичному пункті, і контролювати їх лікування; знати стан хворих, що перебувають в інших закладах охорони здоров'я, і періодично їх відвідувати;".
Тому, враховуючи назву підрозділу яким доповнено Статут №548-XIV, а саме: інформацію яка зазначена в дужках цього підрозділу "(окремого батальйону, батальйону)" дія цього підрозділу також поширюється на окремі батальйони та батальйони, військовослужбовцем якого є позивач.
Посадою, яку займає позивач, передбачено виконання функціональних обов'язків, начальника медичної служби та начальника медичного пункту. Позивач, перебуваючи на зазначеній посаді, під час виконання обов'язків військової служби відповідає:
-за організацію та проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у полку, своєчасне надання необхідної медичної допомоги пораненим (травмованим, отруєним) та хворим, як начальник медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону) та
-за організацію і якість надання медичної допомоги, обстеження і лікування хворих, стан лікувально-діагностичної роботи в медичному пункті; підтримання внутрішнього порядку в лікувально-діагностичних відділеннях (кабінетах) та інших підрозділах медичного пункту, а також у лазареті; бойову і спеціальну підготовку, виховання, військову і трудову дисципліну особового складу медичного пункту; стан і збереженість техніки, медичного майна та інших матеріальних цінностей; матеріально-технічне і побутове забезпечення медичного пункту,
як начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону).
Тому, відповідно до положень Статут №548-XIV посадові обов'язки позивача начальника медичної служби-начальника медичного пункту Військової часини НОМЕР_1 , ВОС - 9001023 передбачені статтями 82, 83, 84, 871, 1101 Статуту №548-XIV
Тому, вищенаведений висновок суду (щодо не визначення Статутом посадових обов'язків позивача) є помилковим та спростовується статтями 82, 83, 84, 871, 1101 Статуту №548-XIV.
Застосування до цих спірних правовідносин тільки статті 1101 Статуту №548-XIV свідчить про те, що судом не повно з'ясовані обставини у справі, не застосовані всі норми закону.
Також скаржник зазначає, що суд встановив, що позивач займає посаду саме начальника медичного пункту, не враховуючи інші матеріали справи, зокрема, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) 03.05.2023 №125. При цьому, судом зазначено, що позивача призначено на посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової часини НОМЕР_1 . Враховуючи вищенаведене судом зроблені взаємо виключаючи висновки, щодо того яку посаду займає позивач начальника медичного пункту чи начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової часини НОМЕР_1 .
Скаржник зазначає, що суд, обґрунтовуючи підставу для скасування майже всіх пунктів спірного наказу, обмежується тільки статтею 1101 Статуту №548-XIV та не враховуючи положення статті 871 Статуту №548-XIV.
З огляду на викладене скаржник вважає, що:
- судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи: судом не встановлено яку саме посаду займає позивач, а саме позивач займає посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту. Однак, суд зазначає, що позивач займає посаду начальника медичного пункту. Така неузгодженість висновків (висновки суперечать один одному) призвела до винесення протиправного рішення та не застосування необхідної норми права.
-недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Так, суд помилково зазначає (встановлює), що на позивача було додатково покладено обов'язки визначенні статтею 871 Статуту №548-XIV. Однак, ці обов'язки передбачені вимогами Статуту №548-XIV, та військовою частиною НОМЕР_1 в порядку пункту 120 Положення про проходження громадянами України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 на позивача не покладались, зокрема, в порядку службового сумісництва.
неправильне застосування норм матеріального права (не застосовані статті 82, 83, 84, 871 Статуту №548-XIV, застосував тільки статтю 1101 Статуту №548-XIV).
- порушено норми процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (2, 9, 174, 242, 246, 251, 252, 258, 262 КАС України,).
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якій просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування зазначено, що предметом позову є індивідуальний акт, а саме Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 858 від 08.06.2023 без вимог відшкодування шкоди у сумі що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа може бути розглянута за правилами спрощеного провадження, оскільки не належить до винятку справ зазначених у ч. 4 ст. 257 КАС України.
В ухвалі Донецького окружного суду від 07 вересня 2023 року суд зазначив, що відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь- якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач не оскаржував відкриття адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження та не подавав клопотання про розгляд справи в судовому засідання з повідомлення (викликом) сторін (в матеріалах справи відсутні докази подання такого клопотання).
Таким чином, твердження відповідача щодо порушення судом порядку розгляду справи № 200/4878/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) є безпідставними.
Позивача рішення суду першої інстанції, зважаючи на завантаження суду, прийнято в розумні строки та відповідає завданню адміністративного судочинства.
Відповідно до аб. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, але Апеляційна скарга не містить підстав які є обов'язковими для скасування Рішення суду першої інстанції згідно з ч. 3 ст. 317 КАС України.
Пропущення процесуальних строків, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не вважається підставою для скасування чи зміни рішення оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.
Такі підстави відсутні в переліку обов'язкових підстав для скасування рішення передбачених частиною 3 статті 317 КАС України.
Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом на позивача протиправно покладаються додаткові посадові обов'язки.
Скаржник помилково зазначає, що посаду, яку займає позивач, має керуватися не статтею 110-1 Статуту, а статтею 87-1 Статуту.
Відповідач помилково стверджує, що на позивача, як на начальника медичної служби - начальника медичного пункту, поширюється дія статті 87-1 Статуту, оскільки положення Статуту «Начальник медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону)» кореспондується з функціональними обов'язками в частині назви підрозділу «окремий батальйон».
Відповідач не звертає увагу на те, що статтею 110-1 розділу 1 Статуту визначені посадові обов'язки Начальника медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) та також кореспондуються з функціональними обов'язками в частині назви підрозділу «окремий батальйон».
Відповідач, не бере до уваги Витяг з функції (завдань) та функціональні обов'язки (посадові інструкції) медичного пункту 122 окремого аеромобільного батальйону (далі - «Функціональні обов'язки», знаходяться у справі) які також кореспондуються з положеннями статті 110-1 Статуту.
Відповідач не заперечує той факт що позивач при виконанні службових обов'язків має керуватися саме Функціональними обов'язками медичного пункту 122 окремого аеромобільного батальйону.
Відповідно до ст.16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до п. 120 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у зв'язку зі службовою необхідністю на військовослужбовця, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівнозначною або вищою посадою, а саме: вакантною - за його згодою; невакантною - у разі тимчасової відсутності, або внаслідок усунення від виконання службових обов'язків чи відсторонення від виконання службових повноважень військовослужбовця, який її займає.
Позивач не надавав згоди на покладання обов'язків, вказаних в Оскаржуваному наказі.
Таким чином, порушення прав та інтересів позивача полягає в протиправному (незаконному) покладання на нього Відповідачем додаткових обов'язків без його згоди, що не відповідають посаді позивача та суперечать Статуту.
Апелянт вводить суд в оману щодо розподілу функціональних обов'язків в медичній службі, так як 122-й окремий аеромобільний батальйон 81-ї аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_1 ) є одним із підпорядкованих окремих батальйонів (структурним підрозділом) НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_5 ), командуванням якої і був призначений ОСОБА_1 на посаду начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .
Начальник медичної служби-начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 підпорядковується начальнику медичної служби НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_5 ) щодо медичної служби в Медичних Силах України до якого і відносяться положення статей 87 та 87-1 Статуту.
Таким чином, наділення позивача повноваженнями начальника медичної служби бригади, передбачених пунктами 87, 87-1 Статуту є незаконним та суперечить структурній підпорядкованості та принципу єдиноначальності.
Від відповідача надійшли заперечення на відзив позивача на апеляційну скаргу в яких просив задовольнити скаргу та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обгартування зазначено підстави визначені в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі в Збройних Силах України (особистий номер НОМЕР_3 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2023 року № 125 Капітана медичної служби ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 01 травня 2023 року № 125 на посаду начальник медичної служби - начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , ВОС-9001023, який прибув із військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 , з 03 травня 2023 року зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
З військового квитка позивача також вбачається, що позивач наказом військової частини НОМЕР_1 20.03.2023 № 66 призначений начальником медичної служби - начальником медичного пункту.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 року № 858 «Про призначення начальника медичної служби медичного пункту відповідальним за облік особового складу що перебуває у медичному закладі», на виконання вимог Законів України, «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280», а також з метою подальшого вдосконалення та належної організації обліку особового складу:
Пунктом 1 Наказу, призначено начальника медичної служби - начальника медичного пункту капітана медичної служби ОСОБА_1 відповідальним за облік особового складу військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у лікувальних закладах.
Пунктом 2 Наказу, начальнику медичної служби - начальнику медичного пункту капітана медичної служби ОСОБА_1 визначено:
-вести облік осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні (спостереженні), вчасно готувати медичні документи, необхідні для проходження військовослужбовцями медичного огляду військово-лікарської комісії;
-щотижня особисто контролювати відправлення на медичні заклади охорони запити про перебування особового складу військової частини НОМЕР_1 у медичних закладах охорони;
-здійснювати контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно причин не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування та доповідати цього ж дня на моє ім'я;
-знати стан хворих, що лікуються в медичних пунктах та інших медичних закладах;
-готувати відповідні рапорти для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування та своєчасно надавати довідки форми 5 (про обставини поранення).
Позивач вважає окремі пункти Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 року № 858 протиправними, в зв'язку з чим просить суд їх скасувати.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач дійшов хибного висновку щодо покладення на позивача обов'язків, визначених статтею 87-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Так, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, вся країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За п. 5, 6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1115/2009), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За п. 63 Положення, до військових звань осіб офіцерського складу юридичної, медичної та капеланської служб, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова "юстиції", "медичної служби", "капеланської служби" у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
У разі переміщення офіцерів із зазначених посад на посади, які не належать до посад медичної, юридичної служби, у наказі щодо переміщення оголошується військове звання цих офіцерів без додавання слів "медичної служби" або "юстиції".
За п. 101 Положення, призначення військовослужбовців на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено подвійне найменування, здійснюється наказами посадової особи, до номенклатури призначення якої належить вища посада.
Відповідно до п. 109 Положення, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.
За п. 110 Положення, переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
За приписами п. 100 Положення, забороняється призначення військовослужбовців на посади у порядку службового сумісництва, крім посад, пов'язаних із науково-педагогічною або науковою діяльністю. Призначення на посади в порядку службового сумісництва здійснюється наказом посадової особи, до номенклатури призначення якої належить така посада, на підставі відповідного подання. Особи офіцерського складу, які мають наукові ступені (вчені звання) або оперативно-стратегічний чи оперативно-тактичний рівень підготовки та відповідний досвід роботи за фахом, можуть залучатися до проведення навчальних занять із курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти на умовах погодинної оплати праці з дозволу безпосереднього командира.
Отже, Положенням прямо заборонено призначення військовослужбовців на посади у порядку службового сумісництва, крім посад, пов'язаних із науково-педагогічною або науковою діяльністю.
Відповідно до п. 120 та 121 Положення, у зв'язку зі службовою необхідністю на військовослужбовця, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівнозначною або вищою посадою, а саме: 1) вакантною - за його згодою; 2) невакантною - у разі тимчасової відсутності, або внаслідок усунення від виконання службових обов'язків чи відсторонення від виконання службових повноважень військовослужбовця, який її займає.
Безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати шести місяців, а за невакантною - чотирьох місяців, за винятком випадків, передбачених пунктом 137, абзацом одинадцятим пункту 145 цього Положення.
На військовослужбовця, який займає штатну посаду, за його згодою може бути покладено виконання обов'язків за невакантною посадою на час перебування військовослужбовця, який її займає, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками).
На військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), тимчасове виконання обов'язків за вакантною посадою може бути покладено на строк не більше двох місяців.
Тимчасове виконання обов'язків покладається на військовослужбовців наказом командира (начальника) військової частини.
Отже, на військовослужбовця може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівнозначною або вищою посадою у певних випадках, зокрема вакантною - за його згодою. Таке тимчасове виконання обов'язків покладається наказом.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі -Статут ВС ЗСУ).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту ВС ЗСУ).
Відповідно до статті 59 Статуту, командир (начальник) зобов'язаний зокрема: під час вирішення питань, пов'язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).
Так Статут розмежує посади та їх повноваження, зокрема статті 82-84 Статуту визначає повноваження Начальника служби бригади, стаття 87 Статуту Начальника медичної служби бригади, стаття 87-1 Начальника медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону), стаття 110-1 Начальника медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону), стаття 110-2 Начальника медичної служби батальйону (дивізіону, окремої роти) - фельдшер.
Так, за приписами статті 82-84 Статуту, начальник служби бригади в мирний і воєнний час відповідає за відповідний вид забезпечення бригади цією службою; за підготовку підрозділів бригади відповідно до своєї спеціальності; за забезпечення бригади озброєнням, бойовою та іншою технікою і матеріальними засобами зі своєї служби, їх правильне використання та утримання в порядку і справності; за бойову та мобілізаційну готовність, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу, підпорядкованих підрозділів і служби; за додержання правил охорони довкілля підпорядкованими підрозділами на об'єктах служби, їх пожежну безпеку і санітарний стан; за стан навчально-матеріальної бази відповідно до своєї спеціальності.
Начальник служби бригади зобов'язаний: знати вимоги статутів, наказів, порадників та інструкцій щодо організації керівництва службою, додержуватися їх у службовій діяльності; брати участь у розробленні планів бойової та мобілізаційної готовності, бойової підготовки та організовувати їх виконання відповідно до своєї спеціальності; керувати діяльністю служби і бойовою підготовкою підпорядкованих підрозділів, підтримувати в них внутрішній порядок; знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського, сержантського (старшинського) складу служби і безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів, проводити з ними індивідуально-виховну роботу; проводити заняття з військовослужбовцями офіцерського, сержантського (старшинського) складу та підрозділами бригади зі своєї спеціальності, здійснювати заходи щодо підготовки відповідних класних спеціалістів; вживати заходів щодо охорони державної таємниці; знати наявність і стан, а також будову і правила експлуатації (використання) озброєння, бойової та іншої техніки і матеріальних засобів зі своєї служби; своєчасно проводити заходи щодо метрологічного забезпечення озброєння, бойової та іншої техніки, обладнання та майна служби і підпорядкованих підрозділів; здійснювати контроль та вживати заходів для забезпечення надійної охорони підпорядкованого складу, а також озброєння і техніки підпорядкованого підрозділу; стежити за справністю озброєння, бойової та іншої техніки і матеріальних засобів зі своєї служби в підрозділах бригади і на підпорядкованому складі, організовувати їх правильну експлуатацію (використання) та забезпечувати при цьому виконання вимог безпеки; здійснювати контроль за ощадливим витрачанням і правильністю використання пального та мастильних матеріалів в озброєнні, бойовій та іншій техніці служби; вести облік і складати звітність у встановленому порядку, щомісяця проводити з підрозділами і підпорядкованим складом бригади звірку облікових даних, в установлені терміни проводити перевірку підрозділів відповідно до своїх обов'язків із складанням відповідних актів; своєчасно подавати заявки на озброєння, бойову та іншу техніку і матеріальні засоби для своєї служби, здійснювати їх одержання, зберігання, видачу в підрозділи і своєчасно поновлювати (освіжати) непорушний запас; організовувати ремонт озброєння, бойової та іншої техніки (майна) зі своєї служби в бригаді, контролювати якість і терміни його проведення, своєчасно забезпечувати здавання в ремонт озброєння, бойової та іншої техніки (майна), які не можуть бути відремонтовані своїми силами; брати участь у розробленні планів проведення паркового і парко-господарського днів; оглядати озброєння, бойову та іншу техніку служби, що надходять у бригаду та відправляються з бригади; вживати заходів для запобігання надзвичайним подіям під час експлуатації озброєння, бойової та іншої техніки і використання матеріальних засобів зі своєї служби, виявляти причини цих подій і забезпечувати їх усунення; здійснювати контроль за виконанням вимог пожежної безпеки в підпорядкованих підрозділах і службі, а також заходи щодо охорони довкілля; перевіряти несення бойового чергування і служби добовим нарядом згідно з графіком, затвердженим командиром бригади; керувати роботами з обладнання навчально-матеріальної бази відповідно до своєї спеціальності.
Начальник служби бригади за спеціальністю має право: давати командирам підрозділів вказівки і рекомендації з бойової підготовки особового складу та експлуатації (використання) і обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів; проводити раптові перевірки наявності і стану озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів зі своєї спеціальності; припиняти експлуатацію озброєння, бойової та іншої техніки у разі виявлення недоліків, які можуть призвести до аварій, поломок або виведення їх із ладу, а також у разі невиконання вимог безпеки.
Про всі виявлені недоліки і вжиті для їх усунення заходи начальник служби зобов'язаний письмово доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Як зазначалось, стаття 87-1 Статуту визначає повноваження Начальника медичної служби полку (окремого батальйону, батальйону).
Так, начальник медичної служби полку відповідає за організацію та проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у полку, своєчасне надання необхідної медичної допомоги пораненим (травмованим, отруєним) та хворим.
Начальник медичної служби полку підпорядковується командирові полку і є прямим начальником для особового складу медичної служби полку.
На доповнення вимог, викладених у статтях 82-84 цього Статуту, начальник медичної служби полку зобов'язаний: брати участь у розробленні заходів щодо захисту особового складу полку від ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також заходів на випадок виникнення аварії на потенційно небезпечних об'єктах, розміщених у районі розташування полку; дотримуватися правил деонтології і лікарської етики та вимагати цього від підлеглих; організовувати створення в полку системи надання екстреної медичної допомоги та стабілізації стану хворого, що проводяться терміново у разі гострого захворювання (поранення, травми, отруєння); особисто володіти прийомами надання екстреної медичної допомоги і стабілізації стану хворого та навчати їм підлеглих; проводити лікувально-профілактичні і покладені на медичну службу протиепідемічні заходи; вивчати умови, що забезпечують безпеку виконання навчально-бойових завдань; стежити за виконанням установлених санітарних норм розміщення, харчування, водопостачання, лазно-прального обслуговування особового складу; організовувати якісне проведення медичного огляду та обстеження особового складу, особисто брати участь в амбулаторному прийомі, оглядати хворих, що перебувають у медичному пункті і направляються до закладів охорони здоров'я; знати стан хворих, що залишаються в медичному пункті, і контролювати їх лікування; знати стан хворих, що перебувають в інших закладах охорони здоров'я, і періодично їх відвідувати; організовувати медичне забезпечення особового складу полку на заняттях з бойової підготовки, а також під час проведення спортивних заходів; організовувати проведення медичною службою заходів з профілактики травматизму, отруєнь, теплових (сонячних) ударів, відморожень та інших нещасних випадків; здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою особового складу полку; разом із начальником фізичної підготовки та спорту розробляти заходи із зміцнення здоров'я та фізичного розвитку військовослужбовців; брати участь у проведенні щорічного оцінювання військовослужбовців медичного пункту та надавати начальникові кадрового органу пропозиції щодо зарахування медичних працівників (фахівців) до резерву кандидатів для просування по службі; організовувати санітарно-просвітницьку роботу, особисто проводити з військовослужбовцями заняття з особистої та колективної гігієни; у взаємодії із заступником командира полку з морально-психологічного забезпечення пропагувати серед військовослужбовців і членів їх сімей здоровий спосіб життя; брати участь у розробленні режиму харчування і складанні розкладок продуктів; здійснювати систематичний медичний контроль за якістю харчування особового складу та якістю води, що ним вживається; вести постійне медичне спостереження за особами з хронічними захворюваннями, надавати командирам підрозділів рекомендації щодо зміцнення їх здоров'я і контролювати їх виконання; виявляти разом із командирами підрозділів та їх заступниками з морально-психологічного забезпечення, військовим психологом полку військовослужбовців, схильних до алкоголізму, токсикоманії та вживання наркотичних засобів і психотропних речовин; контролювати санітарний стан району розташування полку, їдалень, жилих приміщень та господарських служб; здійснювати контроль за своєчасністю миття військовослужбовців строкової військової служби в лазні і заміни їм натільної та постільної білизни, рушників та шкарпеток; аналізувати стан захворюваності серед особового складу полку, щомісяця доповідати командирові полку і начальникові медичної служби вищої ланки управління про результати аналізу з пропозиціями щодо запобігання захворюванням і поліпшення санітарного стану особового складу та об'єктів полку, негайно - про інфекційні захворювання або випадки, які можуть позначитися на санітарно-епідемічному стані полку, про кожен випадок госпіталізації військовослужбовців, зумовленої травмуванням; організовувати ведення обліку, зберігання і належне використання медичного майна і техніки, не рідше ніж двічі на рік проводити їх перевірку, а перевірку наявності отруйних речовин і наркотичних засобів (психотропних речовин) - не рідше ніж один раз на три місяці, не допускати їх використання не за призначенням; організовувати проведення заходів щодо ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики медичного пункту полку.
Як зазначалось, стаття 110-1 Статуту визначає повноваження Начальника медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону).
Так, начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) відповідає за організацію і якість надання медичної допомоги, обстеження і лікування хворих, стан лікувально-діагностичної роботи в медичному пункті; підтримання внутрішнього порядку в лікувально-діагностичних відділеннях (кабінетах) та інших підрозділах медичного пункту, а також у лазареті; бойову і спеціальну підготовку, виховання, військову і трудову дисципліну особового складу медичного пункту; стан і збереженість техніки, медичного майна та інших матеріальних цінностей; матеріально-технічне і побутове забезпечення медичного пункту.
Начальник медичного пункту бригади безпосередньо підпорядковується начальникові медичної служби бригади (полку, окремого батальйону, батальйону), він є прямим начальником особового складу медичного пункту. На час відсутності начальника медичної служби начальник медичного пункту виконує його обов'язки.
Начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) зобов'язаний: розробляти, організовувати та контролювати проведення заходів щодо набуття спроможності медичного пункту до роботи в екстремальних умовах мирного та воєнного часу; керувати лікувально-діагностичною роботою в медичному пункті, розробляти заходи щодо її постійного вдосконалення, контролювати своєчасність, повноту та якість обстеження, лікування хворих і нагляду за ними; здійснювати керівництво підготовкою та вихованням особового складу медичного пункту, особисто проводити заняття з лікарями та середнім медичним персоналом з підвищення їх професійного рівня; дотримуватися правил деонтології і лікарської етики та вимагати цього від підлеглих; надавати командирам підрозділів допомогу з проведення військово-медичної підготовки, організовувати проведення інструкторсько-методичних занять з інструкторами з тактичної медицини (санітарними інструкторами) з організації навчання військовослужбовців прийомам надання домедичної допомоги в порядку само- і взаємодопомоги, а також заходам щодо попередження інфекційних захворювань, особистої та колективної гігієни, здорового способу життя; установлювати і підтримувати розпорядок дня та статутний порядок у медичному пункті;у встановленому порядку доповідати безпосередньому начальникові про надзвичайні випадки в медичному пункті, наявність значної кількості хворих з однорідними хворобами і хворих з ознаками насильства або отруєння та про медичні помилки, допущені в медичному пункті; забезпечувати надання екстреної медичної допомоги та стабілізації стану хворого, що проводяться терміново у разі гострого захворювання (поранення, травми, отруєння);особисто володіти прийомами надання екстреної медичної допомоги і стабілізації стану хворого та навчати їм підлеглих; якісно проводити медичний огляд та обстеження особового складу в медичному пункті, особисто проводити амбулаторний прийом, забезпечувати стаціонарне обстеження і лікування хворих у лазареті медичного пункту до 14 діб;організовувати стаціонарне лікування в лазареті медичного пункту нетранспортабельних хворих (поранених, травмованих, отруєних) до поліпшення їх стану і переведення в лікувально-профілактичний заклад; забезпечувати тимчасову ізоляцію інфекційних хворих, а також осіб з підозрою на інфекційні захворювання до направлення їх у лікувально-профілактичний заклад; проводити відновлювальне лікування в медичному пункті військовослужбовців після виписки їх з госпіталю відповідно до висновків медичних працівників (фахівців);організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів; брати участь у плануванні та проводити диспансеризацію військовослужбовців військової частини з метою раннього виявлення хворих у підрозділах; виявляти осіб, які потребують санаторно-курортного лікування; здійснювати медичний контроль за станом здоров'я військовослужбовців, які заступають у варту (проводити опитування щодо скарг і огляд безпосередньо перед заступанням у варту);здійснювати санітарний нагляд за транспортними засобами, виділеними для перевезення особового складу, екіпіруванням, організацією харчування, водопостачання, розміщення, відпочинку військовослужбовців під час військових перевезень, а також за районами очікування, завантаження і розвантаження особового складу; організовувати медичне оснащення та забезпечувати санітарний стан кімнати особистої гігієни і профілактики гінекологічних захворювань для жінок-військовослужбовців; брати участь у проведенні заходів військово-медичної підготовки особового складу, пропаганди гігієнічних знань, здорового способу життя; брати участь у розробленні режиму харчування і складанні розкладок продуктів; здійснювати систематичний медичний контроль за якістю харчування особового складу та якістю води, що ним вживається; вести постійне медичне спостереження за особами з хронічними захворюваннями, надавати командирам підрозділів рекомендації щодо зміцнення їх здоров'я і контролювати їх виконання; брати участь у розробленні та здійсненні комплексу санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів; аналізувати стан захворюваності серед особового складу батальйону, щотижня доповідати безпосередньому командирові (начальникові) про результати аналізу з пропозиціями щодо запобігання захворюванням і поліпшення санітарного стану особового складу та об'єктів батальйону, негайно - про інфекційні захворювання або випадки, які можуть позначитися на санітарно-епідемічному стані батальйону, про кожен випадок госпіталізації військовослужбовців, зумовленої травмуванням (отруєнням);визначати потребу та організовувати забезпечення медичного пункту лікарськими засобами і медичним майном, а також речовим майном, пально-мастильними матеріалами та іншими видами матеріального забезпечення;організовувати накопичення та зберігання запасів медичного майна на особливий період, утримання його в постійній готовності до видачі і використання за призначенням;організовувати ведення обліку, зберігання і належне використання медичного майна і техніки в медичному пункті, не рідше ніж двічі на рік проводити їх перевірку, а перевірку наявності отруйних речовин і наркотичних засобів (психотропних речовин) - не рідше ніж один раз на місяць, не допускати їх використання не за призначенням; організовувати технічне і метрологічне забезпечення майна та техніки медичного пункту;організовувати здійснення заходів щодо ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики медичного пункту батальйону;брати участь у проведенні щорічного оцінювання військовослужбовців медичного пункту та надавати пропозиції начальникові медичної служби щодо зарахування медичних працівників (фахівців) до резерву кандидатів для просування по службі.
Зазначене свідчить, що начальник медичного пункту безпосередньо підпорядковується начальникові медичної служби, а на час відсутності начальника медичної служби начальник медичного пункту виконує його обов'язки.
Відповідно до абзацу 1 статті 262 Статуту, у день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Витягу з функцій (завдань) та функціональні обов'язки (посадові інструкції) медичного пункту 122 окремого аеромобільного батальйону, Начальник медичного пункту 122 окремого аеромобільного батальйону 81 окремої аеромобільної бригади зобов'язаний: надавати медичну допомогу особовому складу батальйону і направляти хворих, що потребують, у медичну роту частини; брати участь в амбулаторних прийомах хворих і в медичних обстеженнях особового складу підрозділів батальйону, що організовуються начальником медичної служби частини; здійснювати медичне забезпечення особового складу на заняттях по бойовій підготовці і при проведенні спортивних заходів; вести облік осіб, що потребують диспансерного динамічного спостереження, вчасно направляти їх на обстеження, здійснювати контроль за умовами праці особового складу; організовувати заходи щодо збереження здоров'я особового складу, контролювати виконання правил особистої гігієни; здійснювати контроль за санітарним станом району розташування і приміщень батальйону, а також за доброякісністю використовуваної води; контролювати якість харчування особового складу на навчаннях, польових заняттях і в стаціонарних умовах; доповідати командиру батальйону про випадки і характер захворювань, а також про число хворих, спрямованих у медичну роту частини; проводити заняття по спеціальній, тактико-спеціальній підготовці, тактичній медицині і вести санітарно-просвітню роботу в підрозділах батальйону; керувати роботою медиків рот; отримувати із аптеки медичної роти медичне майно і забезпечувати ним МПБ і медичний персонал підрозділів батальйону; дотримуватись правил збереження, заощадження, витрати медикаментів і використання медичного майна, стежити за дотриманням цих правил особовим складом МПБ бойовими медиками рот; виконувати завдання з внутрішнього контролю шляхом управління ризиками в процесах, які виконує в рамках функціональних обов'язків(посадових інструкцій), покладених на нього; проводити тілесні огляди особового складу батальйону в лазневі дні; здійснювати контроль за лазнево-пральним обслуговуванням особового складу батальйону.
Як зазначалось, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2023 року № 125 Капітана медичної служби ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 01 травня 2023 року № 125 на посаду начальник медичної служби - начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , ВОС-9001023, який прибув із військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 , з 03 травня 2023 року зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
З військового квитка позивача також вбачається, що позивач наказом військової частини НОМЕР_1 20.03.2023 № 66 призначений начальником медичної служби - начальником медичного пункту.
Отже, матеріали справи свідчать, що позивача наказом призначено на посаду, як начальника медичної служби так і посаду начальника медичного пункту військової частини.
Вищезазначені накази не скасовані та є чинними.
Колегія суддів зазначає, що правомірність такого Наказу у тому числі щодо фактичного займання двох посад на чому наполягав відповідач, не є предметом судового оскарження у цій справі
Позивач не погоджується з тим, що його пунктом 1 Наказу №858, призначено начальником медичної служби - начальником медичного пункту, відповідальним за облік особового складу військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у лікувальних закладах.
А також не погоджується, зокрема, з:
-абзацом 2 пункту 2 Наказу в частині “вести облік осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні (спостереженні);
-абзацом 3 пункту 2 Наказу в частині “щотижня особисто контролювати відправлення на медичні заклади охорони запити про перебування особового складу військової частини НОМЕР_1 у медичних закладах охорони;
-абзацом 4 пункту 2 Наказу в частині “здійснювати контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно причин не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування та доповідати цього ж дня рапортом”;
-абзацом 5 пункту 2 Наказу в частині “знати стан хворих, що лікуються (…) в інших медичних закладах;
-абзацом 6 пункту 2 Наказу в частині “готувати відповідні рапорти для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування”.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на повноваження начальник служби визначені у статтях 82-84, 87-1 Статуту, пункт 1, абзац 2, 5 пункту 2 Наказу відповідає обов'язкам та повноваженням начальника служби у тому числі медичної, що обумовлює відмову у задоволені позовних вимог в цій частині.
Щодо абзаців 3, 4, 6 пункту 2 Наказу, колегія суддів зазначає, що вказані обов'язки визначені Наказом не відповідають визначеним у статтях 82-84, 87-1 Статуту.
Статтями 261 - 262 Статуту визначено, що про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що у начальника медичної служби або начальника медичного пункту, обов'язку щодо відправлення до медичних закладів охорони здоров'я запитів про перебування особового складу військової частини у медичних закладах охорони здоров'я Статутом не передбачено.
Також, відповідно до абзацу 1 статті 262 Статуту, у день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Такі обов'язки, як знати місце перебування роти та порядок її виклику, наявність людей у роті, кількість осіб, що перебувають у наряді, хворих, заарештованих, звільнених із розташування військової частини чи відряджених у складі команд, а також наявність і точне місце знаходження зброї; одержувати від головного сержанта роти після вечірньої повірки відомості про відсутніх, а за наявності самовільно відсутніх - відомості про їх військові звання, прізвища, імена та по батькові і прибувати до чергового військової частини з доповіддю; після ранкового огляду доповідати черговому військової частини про наявність особового складу роти, про надзвичайні події за ніч і подавати список тих, хто своєчасно не повернувся із звільнення, та самовільно відсутніх, а також тимчасово відсутніх з інших причин, відповідно до ст. 312 Статуту покладені на чергового роти.
Крім того, пунктом 4 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства Оборони України, затвердженої Наказ Міністерства оборони України
15 вересня 2022 року № 280, визначено, що ведення обліку особового складу в батальйоні (дивізіоні, ескадрильї) покладається на начальника штабу батальйону (дивізіону, ескадрильї), а там, де його штатом не передбачено,- на іншу посадову особу, призначену наказом командира військової частини.
Начальник штабу батальйону (дивізіону, ескадрильї) стосовно обліку особового складу зобов'язаний: щодня мати точні і особисто ним перевірені відомості про чисельність особового складу батальйону (дивізіону, ескадрильї) за штатом, за списком і в наявності, про кількість відсутніх із визначенням причин по кожній роті (батареї) і в цілому по батальйону (дивізіону, ескадрильї); щодня доповідати командиру батальйону (дивізіону, ескадрильї) і в штаб військової частини зведені дані про наявність особового складу; щомісяця перевіряти стан обліку особового складу в підрозділах батальйону (дивізіону, ескадрильї), наявність в особового складу документів, що посвідчують особу військовослужбовця, наявність у них відміток (про закріплену особисту зброю, про серію та/або номер паспорта громадянина України, який на даний момент є в особи, про допуск до державної таємниці, про групу крові та резус-фактор тощо), а також відповідність записів фактичному військовому званню та посаді, на яку призначено військовослужбовця, перевіряти наявність ідентифікаційних жетонів з особистими номерами.
З наведеного вбачається, що до обов'язків позивача, як начальника медичної служби або начальника медичного пункту, не входить ведення обліку особового складу та контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування.
Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, складання довідки про обставини поранення передбачено ст. 260 Статуту.
За вказаною статтею, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається начальником медичної служби військової частини, як правило, після проведення відповідного розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва).
Водночас, складання начальником медичної служби або начальником медичного пункту рапортів для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування Статутом не передбачено.
Відповідно до п. 9 XXXIV “Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану” Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, абзаци 3, 4, 6 пункту 2 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 858 підлягають скасуванню, як такі що не відповідають приписам Статуту.
Щодо посилання скаржника на порушення приписів процесуального законодавства в частині строку розгляду прави та повідомлення про прийняте рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо посилання скаржника на помилковий розгляд справи в порядку спрощеного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
За наведеним у пункті 20 частини 1 статті 4 КАС України визначенням, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до частин 1-3 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із частиною 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, частиною 4 статті 12 КАС України передбачено вичерпний перелік справ які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Також, частиною 4 статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо: оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини 1 статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
Згідно із частиною 5 статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 6 статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 257 КАС України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20, від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21 та інш.
Таким чином, суд констатує, що якщо суд дійде висновку про їх незначну складність заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, частково неправильно вирішив справу що суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню в частині, з прийняттям нової постанови в цій частині.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 р. у справі № 200/4878/23 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 р. у справі № 200/4878/23 - скасувати в частині визнання протиправним окремі положення Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.06.2023 № 858 та скасування: абзац 3 пункту 2 в частині “щотижня особисто контролювати відправлення на медичні заклади охорони запити про перебування особового складу військової частини НОМЕР_1 у медичних закладах охорони” - повністю; абзац 4 пункту 2 в частині “здійснювати контроль за особовим складом військової частини НОМЕР_1 , які безпідставно причин не повернулися в установлений термін до військової частини з лікування та доповідати цього ж дня на моє ім'я” - повністю; абзац 6 пункту 2 в частині “готувати відповідні рапорти для виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців на лікуванні після отримання поранення або травмування”.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 р. у справі № 200/4878/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст складений та підписаний колегією суддів 08 травня 2024 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
Т.Г. Гаврищук