Справа № 420/2448/23
06 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування Наказів,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2023 року №1 “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року” в частині призначення солдату ОСОБА_1 премії за грудень 2022 року у розмірі 0%; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року №4 “Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» в частині включення солдата ОСОБА_1 до переліку військовослужбовців (який міститься в Додатку № 1 до наказу), яким за грудень 2022 року не виплачується додаткова винагорода; зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 видати Наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди за грудень 2022 року у відповідному розмірі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що її протиправно, всупереч положенням ст. 62 Конституції України, двічі притягнуто до відповідальності за одне і теж правопорушення, обставинам якого було надано оцінку судом апеляційної інстанції. При цьому, позивач наголосила, що Постановами Одеського апеляційного суду по справам № 495/9920/22 та № 495/9961/22 провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , закрито, що у свою чергу є підставою для скасування спірних Наказів Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 до суду надано відзив (від 02.04.2024 року вхід. № 13153/24), в якому наголошено на безпідставність позовних вимог, та зазначено, що протоколи про військове адміністративне правопорушення складались на солдата ОСОБА_1 співробітником Військової служби Правопорядку, тобто посилання позивача на те, що Постановами Одеського апеляційного суду були скасовані Постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду, винесені на підставі протоколів, які складались безпосередньо Військовою службою правопорядку, не може бути підставою для скасування Наказів Командира військової частини НОМЕР_1 , так як позивачем оскаржувались дії уповноваженої особи щодо складання адміністративного протоколу відповідно до статті 255, 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, співробітником Військової Служби Правопорядку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі № 420/2448/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування Наказу.
Ухвалою суду від 03.04.2023 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії документів, котрі слугували підставою для винесення спірного Наказу № 1 від 01.01.2023 року “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року”. Зупинено провадження по справі № 420/2448/23, - до отримання витребуваних судом письмових доказів.
Ухвалою суду від 06.03.2024 року витребувано повторно від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії документів, котрі слугували підставою для винесення спірного Наказу № 1 від 01.01.2023 року “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року”. Зупинено провадження по справі №420/2448/23 до отримання витребуваних судом доказів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 року поновлено провадження у справі №420/2448/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування Наказу, відповідно до приписів ч.1 ст.237 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2022 року № 1007 «Про призначення службового розслідування», на підставі виявленого факту невиконання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1001 від 30.11.2022 року «Про відрядження особового складу до ПАС № 2 н.п. Кривий Ріг старшого бойового медика солдата ОСОБА_1 , з метою з'ясування причин, обставин та недопущення подібних випадків у подальшому, - призначено службове розслідування щодо ОСОБА_1 .
Актом службового розслідування від 28.12.2022 року встановлено наявність факту порушень статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з боку солдата ОСОБА_1 .
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 № 169 від 28.12.2022 року «Про результати службового розслідування» службове розслідування стосовно ОСОБА_1 закінчено.
Відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року» від 01.01.2023 № 1 ОСОБА_1 позбавлено премії повністю за грудень 2022 року, підставою зазначено - «Невихід на службу», Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 1007 від 02.12.2022 року.
Згідно Наказу № 4 Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовця на період дії воєнного стану» ОСОБА_1 наказано не виплачувати додаткову винагороду. Причина: військово-адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 172-10, ч. 4 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підстава: Постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справам № 495/9920/22 від 12.12.2022 року та № 495/9961/22 від 13.12.2022 року.
Не погодившись з означеними Наказами № 1 від 01.01.2023 року та № 4 від 06.01.2023 року Військової частини НОМЕР_1 , позивач - ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання їх протиправними, та скасування.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2023 року №1 “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року” в частині призначення солдату ОСОБА_1 премії за грудень 2022 року у розмірі 0%; визнання протиправним та скасування Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року №4 “Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» в частині включення солдата ОСОБА_1 до переліку військовослужбовців (який міститься в Додатку № 1 до наказу) яким за грудень 2022 року не виплачується додаткова винагорода, є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 1-3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до положень розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 7 червня 2018 року, командири військових частин мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Відповідно до пунктом 2 розділу І Порядку №260, премія належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно пункту 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу включає поряд із щомісячними основними видами грошового забезпечення (серед них посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) також і премію у складі інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
За приписами пунктів 3, 8 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина), накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення. Щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Питанню преміювання військовослужбовців присвячений розділ ХVI Порядку №260. Так, зокрема, відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХVI зазначеного Порядку командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Пунктом 5 розділу ХVI Порядку №260 установлено, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини; у разі накладення на військовослужбовця в календарному місяці більше трьох дисциплінарних стягнень, крім дисциплінарного стягнення зауваження, - за місяць, у якому накладено дисциплінарні стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
Отже, кожна з наведених у пункті 5 розділу ХVI Порядку №260 обставин є самостійною підставою для позбавлення військовослужбовця премії на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Пунктом 17 розділу І Порядку №260 обумовлено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Відповідно до пунктів 8, 9 розділу XXXIV Порядку №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
За приписами пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 До наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які:
самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);
усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади,- з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника);
відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);
вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов'язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння,- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);
вчинили інші дії (бездіяльність), за які судом прийнято рішення про притягнення до відповідальності за вчинення кримінального, військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією,- за місяць, у якому така постанова (вирок) надійшла до військової частини;
добровільно здалися в полон,- з дня з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника);
навмисно спричинили собі тілесні ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю або самогубство (крім випадків доведення до самогубства, встановленого судом),- за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю або самогубство;
відбувають покарання на гауптвахті - за час відбування такого покарання.
Таким чином, позбавленню військовослужбовця додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, має передувати факт вчинення діяння, передбаченого приписами пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260.
Зокрема, як з'ясовано судом, та зазначено вище, згідно Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року» від 01.01.2023 № 1 ОСОБА_1 позбавлено премії повністю за грудень 2022 року, підставою зазначений «Невихід на службу», Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 1007 від 02.12.2022 року.
Відповідно до Наказу № 4 від 06.01.2023 року «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовця на період дії воєнного стану» ОСОБА_1 наказано не виплачувати додаткову винагороду. Причина: військово-адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 172-10, ч. 4 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підстава: Постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справам № 495/9920/22 від 12.12.2022 року та № 495/9961/22 від 13.12.2022 року.
Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, судом встановлено, що Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/9920/22 від 12.12.2022 року визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.172-10 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 465 грн.
У вказаній постанові зазначено, що: згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОД/VII/972 від 07.12.2022 року, 30.11.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 було віддано письмовий наказ від 30.11.2022 року №1001 «Про відрядження особового складу до ПАС №2 н.п. Кривий ріг» в якому зазначено про вибуття у відрядження до ПАС №2 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 . Після отримання письмового наказу солдат ОСОБА_1 відмовилась виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , пояснюючи відмову від виконання наказу власним низьким морально-психологічним станом та поганим самопочуттям. У своїх пояснення солдат ОСОБА_1 факт вчинення нею правопорушення визнає.
Водночас, Постановою Одеського апеляційного суду від 30.01.2023 року вказану Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2022, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, скасовано. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У вказаній Постанові, серед іншого, встановлено, що, ОСОБА_1 не відмовлялась виконувати отриманий наказ, а не виконала його через знаходження на амбулаторному лікуванні 01.12.2022 року з діагнозом вегето-судинна дистонія по гіпертонічному типу, судинний криз; гостра реакція на стрес, що підтверджується довідками №84 Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білгород-Дністровської міської ради від 01.12.2022 та 02.12.2022 року. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що про своє самопочуття та необхідність огляду лікарем ОСОБА_1 повідомила командування військової частини НОМЕР_1 .
Також, судом встановлено, що Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/9961/22 від 13.12.2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.172-11 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 4845,00 грн. У вказаній Постанові зазначено, що: «згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОД/VII/973 від 07.12.2022 року, 02.12.2022 року о 08.30 год. під час проведення ранкового шикування особового складу військової частини НОМЕР_1 , командиром військової частини НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_2 було виявлено відсутність військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , яка без поважних причин вчасно не прибула у військову частину НОМЕР_1 . В подальшому, 02.12.2022 приблизно о 12.00 військовослужбовець військової служби за контрактом солдат ОСОБА_1 самостійно повернулась до розташування військової частини НОМЕР_1 (тобто солдат ОСОБА_1 була відсутня на службі до однієї доби). У своїх поясненнях солдат ОСОБА_1 факт вчинення нею правопорушення визнає».
Проте, Постановою Одеського апеляційного суду від 30.01.2023 року по справі № 495/9961/22 вищевказануо Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2022, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, скасовано. Закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В означеній Постанові судом апеляційної інстанції акцентовано, що у протоколі №ОД/VII/973 про військове адміністративне правопорушення,передбачене ч.4ст.172-11КУпАП зазначено,що 02.12.2022 року о 08.30 год. під час проведення ранкового шикування особового складу військової частини НОМЕР_1 , командиром військової частини НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_2 було виявлено відсутність військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , яка без поважних причин вчасно не прибула у військову частину НОМЕР_1 . В подальшому, 02.12.2022 приблизно о 12.00 військовослужбовець військової служби за контрактом солдат ОСОБА_1 самостійно повернулась до розташування військової частини НОМЕР_1 (тобто солдат ОСОБА_1 була відсутня на службі до однієї доби). Таким чином, порушуючи законодавство України, щодо встановленого порядку проходження військової служби в діях військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем військової служби за контрактом, а також не з'явлення його вчасно без поважних причини на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, вчинене в умовах воєнного стану.
Особа, уповноважена складати протокол, належним чином не виклала суть вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що призвело до неконкретності змісту зазначеного протоколу.
Статтею 172-11 КУпАП, передбачена відповідальність за:
1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб;
2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення;
3. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причина на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб;
4. Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду.
У протоколі не вказано за якими саме кваліфікуючими ознаками дії ОСОБА_1 підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, не вказано таких ознак і у постанові суду першої інстанції.
Крім того, поза увагою суду залишилося і те, що відповідальність за нез'явлення вчасно без поважних причин на службу за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП передбачена лише для військовослужбовців строкової служби, тоді як в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 проходить строкову військову службу. Натомість з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходить службу за контрактом.
З огляду на те, що протокол про військове адміністративне правопорушення є документом, який офіційно засвідчує факт вчинення особою неправомірних дій і є одним із джерел доказів та підставою подальшого провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що складений відносно ОСОБА_1 протокол не може бути визнаний належним та допустимим доказом наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, оскільки зміст протоколу не відповідає вимогам ст. 256КУпАП та Інструкції зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення, а викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності судом. При цьому, посилання суду першої інстанції на визнання ОСОБА_1 своєї вини, не може бути єдиним доказом на якому ґрунтується висновок про доведеність її винуватості у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки вина у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення має бути доведена належними, допустимими та достовірними доказами в сукупності. Судом апеляційної інстанції критично також оцінено зафіксовані пояснення ОСОБА_1 від 08.12.2022 року у надрукованій формі, з огляду на неможливість встановлення походження вказаних пояснень, а також дійних обставин їх підписання. Одночасно в матеріалах справи про адміністративне правопорушення містяться первинні пояснення ОСОБА_1 від 06.12.2022року,з яких вбачається, що вона довела до відома командування військової частини НОМЕР_1 про вкрай погане почуття, та її перебування на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідками №84 Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білгород-Дністровської міської ради від 01.12.2022 та 02.12.2022 року.
Отже, суом апеляційної інстанції вказано, що суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, а тому дійшов помилкового висновку, щодо наявність вини в діях ОСОБА_1 у інкримінованому їй адміністративному правопорушенні при постановленні судового рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив преюдиційний факт, що порушення Статуту ЗСУ ОСОБА_1 не відбулося, оскільки причина відсутності останньої на ранковому шикуванні, та невиконання Наказу від 30.11.2022 року №1001 «Про відрядження особового складу до ПАС №2 н.п. Кривий ріг», було виправдано поганим самопочуттям ОСОБА_1 , про яке, до того ж, було завчасно повідомлено командування військової частини НОМЕР_1 .
Втім, з матеріалів справи вбачається, що з урахуванням саме Постанов Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, 06.04.2023 року Командиром Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року винесено спірний Наказ № 4, яким наказано не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям, відповідно до додатку 1 до цього наказу. Також, згідно Додатку 1 до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 січня 2023 року № 4 вбачається позбавлення ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди за грудень 2022 року з підстав винесення Постанов Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справам № 495/9920/22 від 12.12.2022 року та № 495/9961/22 від 13.12.2022 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно наявності підстав для їх задоволення, шляхом визнання протиправними та скасування Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2023 року №1 “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року” в частині призначення солдату ОСОБА_1 премії за грудень 2022 року у розмірі 0%, а також Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року №4 “Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану», в частині включення солдата ОСОБА_1 до переліку військовослужбовців (який міститься в Додатку № 1 до наказу), яким за грудень 2022 року не виплачується додаткова винагорода.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Окрім того, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення, не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, з урахуванням наведеного, та зважаючи, що суд дійшов висновку щодо протиправності винесення Військовою частиною НОМЕР_1 спірних наказів №.1 від 01.01.2023 року, та № 4 від 06.01.2023 року належним та ефективнми способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 видати Наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди за грудень 2022 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування Наказів, та зобов'язання вчинити певні дії, є правомірними, а отже підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2023 року №1 “Про преміювання військовослужбовців за особистий внесок у загальні результати служби за грудень 2022 року” в частині призначення солдату ОСОБА_1 премії за грудень 2022 року у розмірі 0%.
3. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2023 року №4 “Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» в частині включення солдата ОСОБА_1 до переліку військовослужбовців (який міститься в Додатку № 1 до наказу), яким за грудень 2022 року не виплачується додаткова винагорода.
4. Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 видати Наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди за грудень 2022 року.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення складено 06.05.2024 р., з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період часу з 15.04.2024 р. по 24.04.2024 р., включно.
Суддя Ю.В. Харченко