07 травня 2024 рокусправа № 380/29473/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, відповідач 2), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 14.11.2023 № 134150006503 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 05.02.2000 по 31.12.2003, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 09.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 09.11.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 14.11.2023 № 134150006503 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що до страхового стажу не враховано період роботи з 05.02.2000 по 31.12.2003, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків, не зараховано довідки про заробітну плату, у довідках та в актах перевірки значиться ім'я ОСОБА_2 , що суперечить паспортним даним ( ОСОБА_3 ). Позивач зазначає, що не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, у зв'язку з цим рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії вважає протиправним та просить його скасувати.
Ухвалою 19.12.203 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач 1 позову не визнав. 10.01.2024 подав відзив на позовну заяву (вх. № 2257). Вказує, що позивач звернувся 09.11.2023 до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до вказаної постанови за принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та відповідно за результатами розгляду поданих документів прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 134150006503 від 14.11.2023, так як відсутній необхідний страховий стаж. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, становить 29 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 01 січня 2028 року від 15 до 25 років. Страховий стаж позивача становить 25 років 02 міс.21 день . За результатами розгляду документів , доданих до заяви не зараховано період роботи з 05.02.2000 по 31.12.2003. Відповідно до записів трудової книжки позивача, витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 та інших документів, які були подані позивачем для призначення пенсії за віком, страховий стаж позивача складає 25 років 2 місяці 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вікон відповідно ст. 26 Закону № 1058. За період роботи позивача з 05.02.2000 по 31.12.2003 відсутні дані персоніфікованого обліку, які б підтверджували факт роботи позивача та сплату страхових внесків. Підсумовуючи вищенаведене відповідач вважає, що підстав для зарахування даного періоду робити позивача до страхового стажу необхідного для призначення пенсії не має.
Відповідач 2 правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі та примірник позовної заяви відповідач отримав 19.12.2023, що підтверджується довідками про доставку електронних листів
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що згідно зі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював у спірні періоди:
- 05.02.2000 - прийнятий на роботу сторожем у приватному підприємстві « ОСОБА_4 » (запис у трудовій книжці № 8);
- 26.02.2004 - звільнений з роботи по угоді сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України.
За наслідками розгляду заяви позивача від 09.11.2023 про призначення пенсії відповідно до принципу екстериторіальності ГУ ПФУ у Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову призначенні пенсії від 14.11.2023 № 134150006503, в якому зазначило: «Страховий стаж особи становить 25 років 02 місяці 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.02.2000 по 31.12.2003, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків. Не зараховано довідки про заробітну плату, так як в довідках та в катах перевірки значиться ім'я « ОСОБА_2 », що суперечить паспортним даним( ОСОБА_3 ). У зв'язку з відсутністю необхідністю страхового стажу на дату звернення у призначенні пенсії відмовлено.».
Позивач, вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 14.11.2023 № 134150006503 про відмову у призначенні пенсії за віком, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
В силу ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
При цьому, згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Вказане право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.24 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Статтею 56 Закону №1788 «Про пенсійне забезпечення» визначаються види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.2123.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Згідно зі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював у спірні періоди:
- 05.02.2000 - прийнятий на роботу сторожем у приватному підприємстві « ОСОБА_4 » (запис у трудовій книжці № 8);
- 26.02.2004 - звільнений з роботи по угоді сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України.
Отже, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт працевлаштування у спірний період.
У той же час, відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 05.02.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня сплата страхових внесків за вказаний період.
Оцінюючи такі доводи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Внаслідок ймовірного невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Надаючи оцінку обставинам цієї справи, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17.07.2019 (справа № 144/669/17) та від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), згідно з якою, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Щодо тверджень відповідача про те, що до страхового стажу не зараховано періоду роботи з 05.02.2000 по 26.02.2004 оскільки не зараховано довідки про заробітну плату, у довідках та в актах перевірки значиться ім'я « ОСОБА_2 », що суперечить паспортним даним « ОСОБА_3 ».
Суд наголошує, що надана позивачем трудова книжка містить належні та достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачем роботи.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, щоб надати підтверджуючі документи для підтвердження наявного страхового стажу.
Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за заповнення підприємством довідок про заробітну плату та актів перевірки. Тим більше, такі не є обов'язковими у спірній ситуацій. Натомість, пенсійний орган покладає надмірний тягар на колишнього працівника підприємства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано, внаслідок такі записи безпідставно не взяті до уваги ГУ ПФУ у Дніпропетровській області при призначення пенсії.
Частиною 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
З огляду на викладене, суд вважає, що спірні періоди роботи мають бути зарахованими до страхового стажу позивача.
Окремо суд також звертає увагу на те, що пенсійним органом не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, останній діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача ГУ ПФУ у Львівській області призначити на виплачувати пенсію, то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Донецькій області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ у Львівській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював обчислення стажу позивача та не приймав жодних рішень .
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд враховує, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії та необхідними документами 09.11.2023 (пропущено трьох місячний строк звернення до пенсійного органу з дня досягнення пенсійного віку - 13.06.1961 року народження), відповідно пенсію слід призначити з дати звернення до пенсійного органу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відтак, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення № 134150006503 від 14.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 05.02.2000 по 26.02.2004 та призначити з 09.11.2023 пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності своїх дій.
Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 134150006503 від 14.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з 05.02.2000 по 26.02.2004 та призначити з 09.11.2023 пенсію відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49033, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 116а; код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 07.05.2024.
Суддя Потабенко Варвара Анатоліївна