07 травня 2024 рокусправа № 380/3179/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 358363 (триста п'ятдесят вісім тисяч триста шістдесят три) грн 71 коп, без урахування податків і зборів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за весь час.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в поліції та був звільнений з 31.01.2023. Вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2018, 2019, 2021, 2022 та 2023 роки та не виплачено в повному обсязі одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 240923,20 грн., яку виплачено лише 29.01.2024 на виконання судового рішення.
Також зазначає, що оскільки відповідачем на день звільнення позивача не проведено повного розрахунку, то позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у відповідності до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та, відповідно на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 27.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача 18.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що 15.03.2022 до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» внесено зміни та викладено в новій редакції «Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції» (попередня редакція цієї статті передбачала, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, тобто і КЗпП України). Зазначає, що правовідносини, що виникають у зв'язку з припиненням служби в поліції (в тому числі несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) більше не регулюються нормами КЗпП України. Вказує, що положення статей 116, 117 КЗпП України в даному випадку не повинні застосовуватися, адже норми спеціального закону («Про Національну поліцію») змінилися. Стверджує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати істотність розміру невиплаченої суми при звільненні порівняно із заявленою сумою середнього заробітку.
Від позивача до суду 02.04.2024 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що з огляду на відсутність правового врегулювання питання проведення нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні положеннями Закону № 580-VIII, Порядку № 260 та інших спеціальних нормативно-правових актів, при вирішенні спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Крім цього, повідомляє, що грошове забезпечення позивача у листопаді 2022 року становило 60649,35 грн, а у грудні 2022 року - 60125,37 грн., тому середньоденний розмір заробітку позивача за листопад-грудень 2022 року становить 1979,91 грн (60649,35+60125,37) грн./61 календарний день). Отже, вважає, що довідку про доходи від 12.03.2024 №357/29/01-2024, надану відповідачем, не можна вважати достовірним доказом.
Від позивача до суду 01.04.2024 надійшла також заява про доповнення відповіді на відзив, в якій вказує, що 25.03.2024 Восьмий апеляційний адміністративний суд у справі №380/9424/23 постановив залишити апеляційну скаргу ГУНП без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №380/9424/23 - залишити без змін. Зокрема, Восьмий апеляційний адміністративний суд визнав правомірним рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/9424/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної премії за грудень 2022 року у розмірі 88,089% грошового забезпечення з врахуванням виплаченої суми премії - 148,31 грн. Отже, твердження відповідача щодо розміру грошового забезпечення позивача у грудні 2022 року є помилковими, тобто такими які не відповідають дійсним обставинам справи.
08.04.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що ГУНП в Житомирській області враховано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2024 у справі 380/9424/23. 01.04.2024 направлено запит до УФЗБО ГУНП в Житомирській області про надання довідки про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці (повних) перед звільненням, а також середньоденне грошове утримання відповідно до постанови КМУ №100 з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2024 у справі №380/9424/23. Відповідно до довідки про доходи від 04.04.2024 № 464/29/01-2024 про грошове забезпечення позивача ОСОБА_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення становить 1003 грн. 40 коп. відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 № 100.
30.04.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказує, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, повинна враховуватися при обчислені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому довідку про доходи від 04.04.2024 № 464/29/01-2024, на яку посилається відповідач не можна вважати достовірним доказом.
30.04.2024 до суду від позивача також надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним та виключення документа з числа доказів довідки про доходи від 04.04.2024 № 464/29/01-2024, у зв'яку з тим, що з такої не можна встановити дійсні обставини справи. Вказане клопотання зокрема мотивоване тим, що грошове забезпечення позивача у листопаді 2022 року насправді становило 60649,35 грн, а у грудні 2022 року - 60125,37 грн.
03.05.2024 та 07.05.2024 від відповідача та від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких повторно викладено обґрунтування, зазначені у заявах по суті справи.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив службу у Національній поліції України.
Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 30.01.2023 № 43 о/с позивача, полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління поліції-начальника слідчого відділення Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції з 31.01.2023.
Крім того, як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача зі служби, відповідачем не проведено з ним повного розрахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 380/9712/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 за 2018, 2019, 2021, 2022 та 2023 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні відпустки за 2018, 2019, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Визнано протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в заниженому розмірі. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням премії виплаченої за період з 01.01.2023 по 30.01.2023 та з врахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
29.01.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 380/9712/23 позивачу виплачено грошові кошти в розмірі 240923,20 грн., як компенсацію за невикористані дні відпустки та невиплачену частину одноразової вихідної допомоги, що не заперечується сторонами.
Позивач вважає, що оскільки виплата вищезазначених коштів відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за 181 календарний день затримки такого розрахунку. Окрім цього, переконаний, що відповідач повинен нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за весь час. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників поліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівників поліції зі служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 і постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
При цьому, доводи відповідача про те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки 15.03.2022 до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» внесено зміни та викладено в новій редакції: «Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції» (попередня редакція цієї статті передбачала, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, тобто і КЗпП України), суд відхиляє, так як в даному випадку КЗпП України є тим нормативно-правовим актом, який регулює обов'язок відповідача, як работодавця позивача на виплату працівнику при звільненні всіх належних йому сум.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено з поліції 31.01.2023.
На виконання рішення суду, відповідач лише 29.01.2024 провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки та невиплачену частину одноразової вихідної допомоги, що не заперечується сторонами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено строк виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки суми, що належали позивачу не виплачені в день його звільнення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З даного приводу суд зауважує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент звільнення позивача, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення в періоді з 01.02.2023 по 01.08.2023 (6 місяців), тривалістю 181 календарний день.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Підпунктом «б» пунктом 4 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
З довідки про доходи №464/29/01-2024 від 04.04.2024, наданої відповідачем, судом встановлено, що в листопаді 2022 року заробітна плата позивача з урахуванням положень Порядку №100 становила 30469,35 грн., у грудні 2022 року - 30738,31 грн.
Однак, з розрахункових листів, наданих відповідачем супровідним листом від 26.04.2024 на запит позивача, судом встановлено, що заробітна плата позивача, з урахуванням положень Порядку №100 в листопаді 2022 року становила 30649,35 грн., у грудні 2022 року - 30738,31 грн.
Суд враховує, що як у довідці про доходи, так і у розрахункових листах відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №380/9424/23, обчислив премію позивача за грудень 2022 року у розмірі 88,089%, а не 1% як це було зроблено первинно.
Разом з тим, суд встановив, що у довідці №464/29/01-2024 від 04.04.2024, наданій відповідачем, допущена помилка в частині обчислення заробітної плати позивача за листопад 2022 року, а саме: зазначено, що така становила 30469,35 грн., тоді як насправді така становила 30649,35 грн., що узгоджується з вищенаведеними розрахунковими листами, а також іншими довідками, наявними в матеріалах справи, тому суд не бере в цій частині таку довідку до уваги.
При цьому, при обчисленні середньої заробітної плати позивача, судом в силу вимог підпункту «б» пункту 4 Порядку №100 не враховуються одноразові виплати, такі як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (нарахована позивачу у листопаді 2022 року в розмірі 25332,37 грн.) та додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (нарахована позивачу у листопаді 2022 року в розмірі 30000,00 грн. та в грудні 2022 року в розмірі 29387,06 грн.).
З приводу аргументів позивача про необхідність врахування вищевказаної додаткової винагороди при обчисленні його середньої заробітної плати, суд, аналізуючи зміст Постанови №168 зауважує, що вищенаведена винагорода не має постійного характеру, виплачується лише у період дії воєнного стану, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) пропорційно в розрахунку на місяць.
Отже, така виплата залежить від певних умов та лише в означений період, тому не є постійною і не має систематичного характеру та в силу підпункту «б» пункту 4 Порядку №100 не може враховуватися для обчислення середньої заробітної плати позивача.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене та розрахункові листи, надані відповідачем супровідним листом від 26.04.2024 на запит позивача, суд дійшов висновку, що для обчислення середньої заробітної плати позивача необхідно враховувати його заробіток в листопаді 2022 року у розмірі 30649,35 грн., та у грудні 2022 року у розмірі 30738,31 грн.
Повертаючись до обставин справи, судом встановлено, що кількість календарних днів служби позивача у листопаді-грудні 2022 року становила 61 день, що не заперечується сторонами.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача за 2 останні місяці, що передували місяцю його звільнення становить 1006,35 грн. ((30649,35 грн. + 30738,31 грн.) / 61 день).
Резюмуючи дослідження розміру заробітної плати, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд з урахуванням статті 117 КЗпП України, дійшов висновку, що така становить: 1006,35 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 181 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 182149,35 грн.
При цьому, щодо аргументів представника відповідача про необхідність врахування правових висновків Великої палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18), від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) щодо можливості суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд зауважує, що такі висновки було викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Втім, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, за змістом якої, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 25.04.2024 у справі №440/8467/23.
Щодо періоду з 19 липня 2022 року Верховний Суд у постанові від 30.04.2024 у справі №560/6962/23 зазначив, що необхідно враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 182149,35 грн. та в силу вищенаведених правових висновків Верховного Суду, не підлягає зменшенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 182149,35 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за весь час, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159відтворюють положення Закону № 2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Суд зазначає, що така виплата, як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не є частиною заробітної плати позивача, не є постійною і не має систематичного характеру, адже за своєю правовою природою фактично є разовою компенсацією за протиправні дії чи бездіяльність роботодавців та додатковою гарантією працівників.
Водночас, як вже зазначалося вище, діюче законодавство передбачає обов'язок установи (організації) по виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виключно у випадку порушення строків виплати повноважній особі доходів, які не мають разового характеру.
Таким чином, виходячи з викладеного вище, у задоволенні вищевказаної позовної вимоги необхідно відмовити.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Так, з урахуванням результату судового розгляду, задоволенню підлягають позовні вимоги на загальну суму 182149,35 грн., що становить 50,82% від заявлених (358363,71 грн.), відповідно, у такій пропорції має бути здійснений розподіл судових витрат на сплату судового збору у цій справі, а саме у розмірі 1821,20 грн. (50,82% від 3583,64 грн., сплачених позивачем).
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 182149 (сто вісімдесят дві тисячі сто сорок дев'ять) грн. 35 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625) сплачений судовий збір в сумі 1821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна