Справа №2-1325/09
№2-100/10
13 жовтня 2010 року Бердянський міськрайонний суд Запорізької області
у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.
при секретарі Гоноболіній О.І.,
з участю представників позивача (відповідача) ОСОБА_1- ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача (позивача) ОСОБА_4 - ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку в житловому будинку, виділ її в реальному відображенні, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Бердянська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визначення часток у праві спільної часткової власності, припинення права на частку в спільній власності,
Позивач ОСОБА_7 у квітні 1999 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку в житловому будинку, виділ її в реальному відображенні. В обґрунтування позову зазначала, що їй та її покійному сину, ОСОБА_8 належала 1/10 частина житлового будинку АДРЕСА_1, яка в будинку числилася під квартирою АДРЕСА_1. За життя син залишив заповіт на дочку ОСОБА_6 та онука ОСОБА_4, в якому заповідав їм свою частку будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер. Відповідачі звернулися до Бердянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Проте зазначений заповіт ущемляє частково її інтереси. Вона доводилася ОСОБА_8 матір'ю, за віком та станом здоров'я була непрацездатна, є інвалідом першої групи, а тому на підставі ст.535 ЦК України (в ред.. 1963 року) має право на обов'язкову частку у спадщині, що складає 2/3 частки, яка б причиталася кожному спадкоємцю за законом. Оскільки їх частки з сином реально не були виділені, то вона вважає, що їх частки є рівними і кожному належить по 1/20 частці житлового будинку. При спадкуванні 1/20 частки сина трьома спадкоємцями за законом її обов'язкова частка 2/3 від 1/60 складає 1/90, а всього з урахуванням належної їй 1/20 частки їй повинно належати 11/180 частки, на яку вона просить визнати право власності. Відповідно до довідки БТІ від 08.04.1999 року вартість цієї частки будинку складає 2350,00 грн. В частині її обов'язкової частки на спадковий будинок заповіт є недійсним, що вона і просить визнати судом. На підставі ст..ст. 524, 529, 535 ЦК України просила визнати за нею право власності на 11/180 часток житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_1, а заповіт частково недійсним. Провести реальний виділ цієї частки, а в разі неможливості, стягнути з неї на користь відповідачів відповідну грошову компенсацію.
Рішенням Бердянського міського суду Запорізької області від 25.11.1999 року її позов було задоволено: визначені частки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в будинку АДРЕСА_1 рівними, по 1/20 частці кожному, заповіт ОСОБА_8, посвідчений Бердянською державною нотаріальною конторою 23.05.1995 року на користь ОСОБА_4 визнано частково недійсним, визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/90 частку будинку в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а всього право власності на 11/180 часток будинку АДРЕСА_1.
За протестом прокурора Запорізької області від 11.02.2000 року постановою Президіума Запорізького обласного суду від 24.03.2000 року рішення Бердянського міського суду Запорізької області від 25.11.1999 року скасоване та направлено на новий розгляд.
Рішенням Бердянського міського суду від 19.07.2000 року позов ОСОБА_7 задоволено: визначені частки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в будинку АДРЕСА_1 рівними, по 1/20 частці кожному, заповіт ОСОБА_8, посвідчений Бердянською державною нотаріальною конторою 23.05.1995 року на користь ОСОБА_4 визнано частково недійсним, визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/90 частку будинку в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а всього право власності на 11/180 часток будинку АДРЕСА_1. У зв'язку з неможливістю провести поділ, визнано за позивачем право власності на 7/180 часток квартири АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_4 1201,66 грн. грошової компенсації в рахунок належної частки, а всього визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/10 частку домоволодіння АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.01.2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, зазначене вище рішення Бердянського міського суду Запорізької області від 19.07.2000 року скасоване, справу направлено на новий розгляд.
28 листопада 2004 року дочка позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_1 повідомила Бердянський міськрайонний суд про те, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та надіслала суду копію її свідоцтва про смерть, у зв'язку з чим ухвалою суду від 09.12.2004 року було закрито провадження у справі у зв'язку із смертю позивача та не вступом більше трьох років у справу правонаступників.
До апеляційної скарги від 16.02.2005 року на ухвалу суду про відмову в прийнятті апеляційної скарги від 09.02.2005 року дочка позивача ОСОБА_1 долучила копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 лютого 2002 року на своє ім'я, посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори, відповідно до якого спадкове майно у вигляді 1/10 частини житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, належного спадкодавці на праві власності на підставі рішення Бердянського міського суду від 19.07.2000 року успадкувала вона на підставі заповіту матері ОСОБА_7
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27.04.2005 року ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09.02.2005 року про відмову у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Після чого апеляційний суд Запорізької області своєю ухвалою від 15 липня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09.12.2004 року про закриття провадження залишив без змін.
Проте апеляційний суд Одеської області ухвалою від 01.08.2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив: скасував ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09.12.2004 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15.07.2005 року, а справу направив для розгляду по суті до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Відповідач ОСОБА_4 у березні 2005 року пред'явив позов до ОСОБА_1, в якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Бердянською державною нотаріальною конторою від 07.02.2002 року, реєстровий №3-263, визначити частки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 по Ѕ, а в домоволодінні в цілому по 1/20 частці, припинити право власності ОСОБА_1 на її частку, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію її частки, визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також на сарай «Б1», альтанку «Ж ». В позові зазначив, що його дід, ОСОБА_8, спільно з його прабабкою ОСОБА_7 12 липня 1993 року приватизували і володіли на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_1. 23.05.1995 року його дід залишив заповіт, в якому свою частку зазначеної квартири заповідав йому, позивачу. З того часу він став постійно проживати з дідом, піклувався про нього, оскільки той хворів. Прабабка ОСОБА_7 у 1995 році переїхала проживати до своєї дочки ОСОБА_1 в м.Черкаси, забравши з собою всі свої речі із будинку і ніколи більше не поверталася. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, 25.03.1999 року він звернувся до Бердянської держнотконтори із заявою по прийняття спадщини, а ОСОБА_7 у квітні 1999 року звернулася до суду з позовом про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на 11/18 часток та поділі будинку. Рішенням Бердянського міського суду від 19.07.2000 року її позов було задоволено: визначені частки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в будинку АДРЕСА_1 рівними, по 1/20 частці кожному, заповіт ОСОБА_8, посвідчений Бердянською державною нотаріальною конторою 23.05.1995 року на користь ОСОБА_4 визнано частково недійсним, визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/90 частку будинку в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а всього право власності на 11/180 часток будинку АДРЕСА_1. У зв'язку з неможливістю провести поділ, визнано за позивачем право власності на 7/180 часток квартири АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_4 1201,66 грн. грошової компенсації в рахунок належної частки, а всього визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1, проте ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.01.2004 року зазначене рішення суду скасоване, тобто на даний час заповіт ОСОБА_8 на його ім'я від 23.05.1995 року реєстровий №3-1753 є дійсним в повному обсязі. При намірі оформити спадщину за заповітом, йому стало відомо, що спірна 1/10 частка домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Бердянською державною нотаріальною конторою 07.02.2002 року, реєстровий №3-263. Вважає, що їх частки з відповідачем в домоволодінні є рівними, так як їх спадкодавці - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 спільно приватизували квартиру АДРЕСА_1 на підставі ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Житлова площа в спірній квартирі складає 10,5 кв.м. (загальна 27,4 кв.м.), тобто кожному співвласнику в рахунок його частки припадає 5,25 кв.м. житлової площі, є комунальною, яка складається із однієї житлової кімнати. Виділити відповідачу в натурі кімнату площею 5,25 кв.м. є неможливим, просив на підставі ст..365 ЦК України припинити право відповідача на частку в спільному майні, яке не завдасть їй суттєвої шкоди, оскільки остання забезпечена житлом.
Ухвалою суду від 15 січня 2009 року було залучено ОСОБА_1 правонаступником позивача ОСОБА_7 до участі у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частину будинку та виділ частки в натурі.
І в тому ж судовому засіданні від 15.01.2009 року ухвалою суду було відновлене провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 і ОСОБА_4 та позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1
У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 за довіреностями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали її позов, а фактично позов ОСОБА_7, оскільки він не змінювався на протязі всього часу розгляду справи в суді за 11 років, не визнали позов ОСОБА_4, посилаючись на те, що на даний час ОСОБА_1 на законних підставах, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є власницею квартири АДРЕСА_1. Житла в м.Черкасах у неї немає, оскільки свою частку в приватизованій трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 вона подарувала своїй дочці та онуці приблизно три роки тому. Проте ОСОБА_1 в ній прописана і проживає з 1969 року. В квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1. навідувалася в 2000 році, зробила косметичний ремонт, а після цього, ОСОБА_2 відпочиває в ній влітку із сім'єю та підтримує в належному стані. Оскільки поділити квартиру в натурі неможливо, тому в позові ОСОБА_7 просила залишити квартиру за нею, сплативши ОСОБА_4 грошову компенсацію в сумі 1221,50 грн., яку вона згодна заплатити. На обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8 ОСОБА_1 не претендує і претензій до ОСОБА_6 вона не має, оскільки позов подавався тоді, коли було невідомо, на кого ОСОБА_8 залишив заповіт. Позов ОСОБА_4 представники позивача вважають безпідставним, оскільки він, не являючись співвласником домоволодіння на даний час, ставить питання щодо припинення частки ОСОБА_1 в спільному майні, з посиланням на норми ЦК України в ред..2004 року, які не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання ним чинності. Крім цього, ним пропущено позовну давність, яку вони просять застосувати до вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, просили в позові відмовити.
Представники відповідача (позивача) ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позов ОСОБА_4 підтримали, доповіли по його суті, просили його задовольнити, позов ОСОБА_1 не визнали, пояснивши при цьому, що в частині позову ОСОБА_1 щодо визнання заповіту частково недійсним та визнання права на обов'язкову частку у спадщині правонаступництва бути не може, оскільки ОСОБА_7 претендувала на обов'язкову частку у спадщині після смерті свого сина, ОСОБА_8, який заповідав своє майно онукові-ОСОБА_4, проте ОСОБА_1 є сестрою померлого, тобто спадкоємцем другої черги. Її доводи, що вона є спадкоємицею позивача ОСОБА_7, оскільки отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.02.2002 року після її смерті, є несуттєвими для справи, бо отримання спадщини після смерті матері не надає їй права претендувати на обов'язкову частку у спадщині, яка є особистим правом. Оскільки рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_7 було визнано право власності на спірну квартиру скасоване, то і свідоцтво про право на спадщину за заповітом, отримане ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 має бути визнане частково недійсним, а частки в нерухомому майні між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнані рівними. Враховуючи, що ініціатором поділу житла явилася ОСОБА_7, а ОСОБА_1, маючи житло в м.Черкасах, позбавившись від нього під час розгляду справи в суді і мешкаючи в ньому до теперішнього часу, та не приїжджаючи до спірної квартири в м.Бердянську на протязі 10 років, то за ОСОБА_4 повинно бути визнано право на квартиру з припиненням права на частку ОСОБА_1 з виплатою грошової компенсації в розмірі 38 250,00 грн., яка покладена на депозит суду.
Допитані в судовому засіданні 11.06.2009 року свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснили, що в квартирі АДРЕСА_1 жила ОСОБА_7 з сином ОСОБА_8. До смерті сина спочатку ОСОБА_7 перейшла проживати до своєї внучки ОСОБА_13 на АДРЕСА_2, а потім її відвезли до дочки в м.Черкаси і більше вона не поверталася. Доглядала за ОСОБА_8 його дочка с сином, потім поховали, а наступного року в квартирі проводили водопровід. ОСОБА_1 приблизно 10 років тому приїжджала в Бердянськ після смерті ОСОБА_8 на два тижні, зробила побілку в квартирі. Після того в квартиру кожного літа приїздить ОСОБА_2 з сім'єю відпочивати, а в інший час там проживають квартиранти, яких впустив ОСОБА_2
Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, допитані в порядку судового доручення Соснівським районним судом м.Черкаси, 08 липня 2009 року в судовому засіданні показали, що ОСОБА_7, яка вже була дуже хвора та не могла рухатися самостійно, привезла в м.Черкаси в квартиру ОСОБА_1 ОСОБА_6 в грудні 1995 року з маленьким пакунком, де вона і проживала до дня своєї смерті у 2001 році. Для ОСОБА_1 приїзд ОСОБА_7 був несподіванкою, оскільки ОСОБА_6 не попередила, що привезе її матір.
Заслухавши представників позивача (відповідача) ОСОБА_1- ОСОБА_2 і ОСОБА_3, представників відповідача (позивача) ОСОБА_4- ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка також є відповідачем, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності в результаті приватизації належала ОСОБА_7 та її синові, ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1993 року, яка складала 1/10 частку від всього домоволодіння, що підтверджується довідкою БТІ №55 від 08.04.1999 року (т.1, а.с.6), копією свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1993 року (т.3, а.с.53).
За життя ОСОБА_8 залишив заповіт, в якому належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_4, що підтверджується копією заповіту від 23 травня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори, реєстровий №3-1753 (т.3, а.с.12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, після його смерті до Бердянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися 20.10.1998 року - ОСОБА_7, його мати, про прийняття спадщини за законом, 25.03.1999 року ОСОБА_6- на оформлення вкладів та акцій та за дорученням від ОСОБА_4- про прийняття спадщини за заповітом, що підтверджується копіями свідоцтва про смерть (т.2, а.с.54), листом Бердянської державної нотаріальної контори №859 від 02.04.2005 року (т.3, а.с.10).
Встановлено, що ОСОБА_7, не отримуючи свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині, у квітні 1999 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, про визнання частково недійсним заповіту, визнання за нею права власності на обов'язкову частку, про поділ в натурі із стягненням з неї грошової компенсації на користь ОСОБА_4 вартості його частки. Останнім рішенням Бердянського міського суду від 19.07.2000 року її позов було задоволено, на підставі якого в Бердянському підприємстві технічної інвентаризації 1/10 частка домоволодіння АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_7, а пізніше, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Бердянською державною нотаріальною конторою від 07.02.2002 року р.№2-263, дана квартира зареєстрована за ОСОБА_1, що підтверджується листом нотконтори №859 від 02.04.2005 року, копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.02.2002 року (т.3, а.с.10,11).
Однак ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2004 року, рішення суду від 19.07.2000 року, на підставі якого за ОСОБА_7 було визнано право власності на 1/10 частину домоволодіння АДРЕСА_1, що складає квартиру АДРЕСА_1, яка вона заповіла ОСОБА_1, а остання отримала свідоцтво про право на спадщину за законом 07.02.2002 року, - було скасоване.
Проаналізувавши в своїй сукупності встановлені фактичні обставини та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вступивши в процес за ухвалою суду від 15.01.2009 року про заміну правонаступником позивача, ОСОБА_1 на протязі всього часу розгляду справи жодним чином не змінила позовні вимоги ОСОБА_7, яка частково оспорювала заповіт свого сина з підстав її права як непрацездатної матері на обов'язкову частку у спадщині. Між тим, ОСОБА_1 по відношенню до спадкодавця є рідною сестрою, тобто спадкоємцем другої черги, і за наявності спадкоємців першої черги не закликалася до спадкування.
Згідно ст.535 ЦК України (в ред. 1963р.) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого спадкують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).
Оскільки право на обов'язкову частку в спадщині є особистим правом, яке належить лише особам, зазначеним в ст. 353 ЦК України, позивач ОСОБА_1 безпідставно в позові, поданому ще її матір'ю, вимагала для себе визнання заповіту частково недійсним та визнання за нею права на обов'язкову частку у спадщині.
Стосовно інших вимог, то лише прохальна частина позову містить вимоги щодо виділу частки в натурі без будь-якого їх обґрунтування в самій позовній заяві та посилання на норми матеріального права, а позовні вимоги до ОСОБА_6 взагалі є безпідставними, оскільки, як пояснили представники ОСОБА_1 в судовому засіданні, претензій до відповідача ОСОБА_6 у позивача немає ніяких, просто позов було подано тоді, коли ОСОБА_7 не мала відомостей, на кого залишено заповіт її сином, та не заперечували проти відмови в позові в цій частині.
Відповідно до ч.1,2 ст.115 ЦК України (в ред.1963р.) кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.
Тобто, ОСОБА_1, підтримуючи фактично позов ОСОБА_7 про виділ в натурі частки із майна, мала би право на грошову компенсацію, оскільки відповідно до проведених судових будівельно - технічних експертиз, виконаних Бердянським районним бюро технічної інвентаризації від 12.07.2000 року та судовим експертом Персовим Ю.А. від 14.10.2009 року, розділ квартири АДРЕСА_1 на 7/180 та 11/180 чи в рівних частках по Ѕ є технічно неможливим. Проте ОСОБА_1 просила стягнути з неї відповідну грошову компенсацію, однак всупереч вимогам ч.2 ст. 365 ЦК України попередньо кошти на депозит суду не внесла, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Щодо позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, то суд вважає, що він підлягає задоволенню, зважаючи на ту обставину, що на даний час за відповідачем зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 (або на 1/10 частку від цього домоволодіння), яку вона отримала згідно заповіту матері, право власності якої на зазначене нерухоме майно було визнано за рішенням суду від 19.07.2000 року , яке згодом ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.01.2004 року скасоване, проте ОСОБА_1 не повідомила суд про смерть ОСОБА_7, яка настала ще ІНФОРМАЦІЯ_2, вперше направивши до суду копію свідоцтва про її смерть лише у листопаді 2004 року, а копію свідоцтва про отримання нею самою спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 - у лютому 2005 року, долучивши його копію до своєї апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у прийнятті її апеляційної скарги.
Тому посилання представників позивача ОСОБА_1 на пропуск позивачем ОСОБА_4 строку позовної давності з вимогами про визнання частково недійсним згаданого вище свідоцтва, який підлягає застосуванню судом незалежно від заяви сторони за нормами ЦК України (в ред.1963 року) є безпідставними, оскільки відповідно до ст.76 ЦК України (1963р.) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що до лютого 2005 року суд, а тому і ОСОБА_4, не міг знати про той факт, що ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а тому строк позовної давності позивачем ОСОБА_4 не ппропущено.
Враховуючи, що за свого життя, після скасування рішення суду від 19.07.2000 року, ОСОБА_7 не отримала свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині, то суд вважає, що ОСОБА_1 могла спадкувати тільки частку своєї матері, яка складала 1/20 від всього домоволодіння та яку вона мала в результаті приватизації житла.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину від 07.02.2002 року, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-263, та визначення часток ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в квартирі рівними, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до ч.2 ст.365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем
вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
В судовому засіданні з'ясовано, що частка ОСОБА_1 в домоволодінні є незначною, не може бути виділена в натурі, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14.10.2009 року, однокімнатна квартира є неподільною і її користування двома різностатевими дорослими особами є неможливим. Таке припинення не завдасть істотної шкоди співвласнику, оскільки в судовому засіданні було встановлено та підтверджено довідкою Черкаського обласного об'єднання бюро технічної інвентаризації від 12.02.2009 року, що відповідач ОСОБА_1 дві свої частки в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3, а саме 1/3 частку, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності, отриману в порядку приватизації, та 1/3 частку, що належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка, під час знаходження справи в провадженні суду подарувала відповідно 23.05.2001 року та 03.11.2003 року своїй дочці та онуці, що не заперечував і її представник в суді ОСОБА_2, який є чоловіком та батьком обдарованих. Він же в суді не заперечував, що ОСОБА_1 продовжує проживати в цій квартирі та є там зареєстрованою, а його сім'я, крім подарованої ОСОБА_1, має у власності ще одну квартиру АДРЕСА_4, яка приватизована ними на 4-х членів сім'ї, де вони всі і проживають. Тобто договори дарування своїх часток в квартирі АДРЕСА_3 , укладені ОСОБА_1, є формальними та не змінили ніяким чином ані умов її проживання, ані забезпечення житлом, бо фактично вона продовжує користуватися цією трикімнатною квартирою, а спірним житлом у м.Бердянську не цікавилася на протязі вже 10 років, бо в останнє приїздила сюди після похорон свого брата у 2000 році, що показали в суді допитані свідки.
Судом встановлено, що дійсна вартість 1/10 частки домоволодіння АДРЕСА_1, згідно висновку судової експертизи, становить 76 500,00 грн., половину якої, а саме 38 250,00 грн. позивач ОСОБА_4, згідно долученої до матеріалів справи квитанції, вніс на депозитний рахунок суду, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення й інших його вимог щодо припинення права ОСОБА_1 на Ѕ частку квартири, або на 1/20 частку в домоволодінні та стягненні з нього на її користь грошової компенсації, яка становить 38 250,00 грн., а також визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Проте суд не знаходить правових підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на сарай «Б1» та альтанку «Ж», яка до того ж є самочинно збудованою, як видно з технічної документації, оскільки в свідоцтві про право власності на житло від 12.07.1993 року як господарські будівлі до квартири АДРЕСА_1 ці будівлі не зазначені, інших же обґрунтувань позивачем в позові не наведено та не надано ніяких доказів, тому в цій частині в позові слід відмовити.
На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на оплату судового збору в загальній сумі 382,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на момент подання позову не були передбачені законодавством, тому їх слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст..ст.10,11, 58-60, 62-64, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст.71, 76, 115, 535 ЦК України (в ред..1963р.), ст.365 ЦК України 9в ред..2004р.), суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку в житловому будинку, виділ її в реальному відображенні відмовити повністю.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа Бердянська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визначення часток у праві спільної часткової власності, припинення права на частку в спільній власності задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_1, посвідченого Дмитренко М.Р., державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори 7 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-263.
Визначити частки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 Запорізької області по Ѕ частці, а по домоволодінню в цілому по 1/20 частці.
Припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а в домоволодінні в цілому на 1/20 частину, розташованого по АДРЕСА_1, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію в рахунок вартості її частки в розмірі 38 250,00 ( тридцять вісім тисяч двісті п'ятдесят) гривень.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, а в домоволодінні в цілому на 1/10 частину.
В частині позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на сарай «Б1», альтанку «Ж» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору в сумі 382 грн. 50 коп.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя Бердянського
міськрайонного суду З.П.Пустовіт .