01 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1610/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
позивача - адвокат Ігнатенко С.Ю., свідоцтво від 18.03.2020 року №ПТ3392;
відповідача - Шматько Т.М., довіреність від 24.10.2023 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. (вх. №385П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі №917/1610/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Мацко О.С.), повний текст якого складено 23.01.2024 року
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут”, м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод”, Полтавська обл., м. Лубни
про стягнення грошових коштів
Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі № 917/1610/23 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут” 2 742 444,14 грн. основного боргу, 13 692,17 грн. річних, 5 677,13 грн. інфляційних, 41 427,20 грн. судового збору; в частині стягнення 100 000,00 грн. основного боргу - закрито провадження у справі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвокат Шматько Т.М. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Затримка сплати боргу зумовлена лише тимчасовими форс-мажорними обставинами, зумовленими воєнним станом.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21.
Враховуючи режим воєнного стану, постійні обстріли, які спричинили енергетичну проблему в України, належне виконання зобов'язання відповідачем виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, а саме військової агресії проти України; відповідач є одним з основних підприємств харчової промисловості міста Лубни; відповідно до листа Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про надання інформації", об'єкти критичної інфраструктури ТОВ "Лубенський молочний завод" включені до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу, а тому відповідач відноситься до підприємств-об'єктів критичної інфраструктури та виконує важливі функції для забезпечення населення держави продуктами харчування.
Вимоги щодо стягнення грошових коштів, заявлені у первісному позові та заяві від 15.11.2023 року про збільшення позовних вимог є різними за порядком та характером нарахувань, а тому заява від 15.11.2023 року не може вважатися збільшенням первісних позовних вимог, однак судом першої інстанції задоволено вимоги позивача в повному обсязі.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №923/1061/18, від 19.12.2019 року у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 року у справі № 925/186/19, від 09.07.2020 року у справі № 922/404/19, від 24.02.2021 року у справі № 345/1520/17.
У тексті позову не було зазначено про нарахування штрафних санкцій, а саме 3% річних та інфляційних втрат, а тому їх задоволення судом першої інстанції є порушенням норм закону.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. на рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі залишено без руху; останню зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
20.02.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№2640), яку, разом з додатками долучено до матеріалів справи.
Разом з цим, з наданої апелянтом квитанції №31 від 20.02.2024 року про сплату 9662, 40 грн. в графі “призначення платежу”, вказано, що платником є ТОВ СМГ “ЛЕБІДЬ”, судовий збір у справі №917/1081/23 на рішення від 10.01.2024 року.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 року продовжено апелянту - представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвокату Шматько Т.М. процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 року у справі, протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua.
06.03.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№3300), яку, разом з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. на рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі ; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "03" квітня 2024 р. о 11:00 год.у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі “Електронний суд”; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1610/23.
18.03.2024 року на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1610/23 (вх.№3949).
19.03.2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут”- адвоката Ігнатенко С.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4013), який долучено до матеріалів справи, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що наявність листа ТПП України та самого факту здійснення військової агресії проти держави не звільняє сторону за взяті на себе зобов'язання по договору, відповідач не довів, яким саме чином здійснення збройної агресії проти України завадила відповідачу належним чином виконати свої зобов'язання перед позивачем; апелянтом не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором; задоволення судом позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України відповідає вимогам чинного законодавства та усталеній судовій практиці, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
25.03.2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут”- адвоката Ігнатенко С.Ю. надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх. №4231), яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 03.04.2024 року о 11:00 год. у режимі відеоконференції; доручити проведення відеоконференції Ленінському районному суду м. Полтави.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 року, зокрема задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут”- адвоката Ігнатенко С.Ю.; враховуючи зайнятість залу судового засідання в Ленінському районному суді м. Полтави - 03.04.2024 року об 11:00 год., розгляд справи призначено на "03" квітня 2024 р. о 16:00 год. у залі судового засідання №132, в режимі відеоконференції; доручено Ленінському районному суду м. Полтави (36022, м. Полтава, вул. Анатолія Кукоби, 37) забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/1610/23, розгляд якої відбудеться "03" квітня 2024 р. о 16:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132; повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться "03" квітня 2024 р. о 16:00 год. в приміщенні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання № 132.
27.03.2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. надійшла заява (вх.№4433) про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила надати можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз'язку “EasyCon”.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 року,зокрема задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М.; судове засідання у справі, призначене на "03" квітня 2024 р. о 16:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.
02.04.2024 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4679), яке долучено до матеріалів справи, в якому остання просила відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з її зайнятістю у іншому судовому засіданні.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 року, зокрема оголошено перерву у розгляді справи до "01" травня 2024 р. о 16:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; судове засідання у справі, призначене на "01" травня 2024 р. о 16:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; доручено Ленінському районному суду м. Полтави (36022, м. Полтава, вул. Анатолія Кукоби, 37) забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/1610/23, розгляд якої відбудеться "01" травня 2024 р. о 16:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132 з представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут”- адвокатом Ігнатенко С.Ю.; вчинено інші процесуальні дії.
12.04.2024 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут” надійшла заява про видачу ухвали господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 року у справі №917/1610/23, яка повернута приватним виконавцем на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.11.2023 року, з метою направлення її стягувачем для подальшого примусового виконання(вх.№5179), яку долучено до матеріалів справи.
18.04.2024 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Полтаваенергозбут” надійшла заява про видачу ухвали представнику ТОВ “Полтаваенергозбут” наручно, про що повідомити (узгодити) дату та час для її отримання за телефоном: 0663311311(вх.№5488), яку долучено до матеріалів справи.
26.04.2024 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” надійшла заява (вх.№5973), яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила надати можливість брати участь в судовому засіданні, призначеному на 01.05.2024 року о 16:00 год., в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку “Електронний суд”.
Вказане клопотання не розглядалось судом апеляційної інстанції, оскільки ухвалою суду від 03.04.2024 року ухвалено провести судове засідання, призначене на 01.05.2024 року о 16:00 год. за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника.
У судовому засіданні 01.05.2024 року представник відповідача просила скасувати рішення в частині стягнення річних та інфляційних та заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наміром сторін укласти мирову угоду.
Представник позивача пояснила, що між сторонами позивача та відповідача питання щодо укладення спільної мирової угоди не узгоджувалось, перемовин щодо її укладення не велось, та просила оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів, розглянувши усне клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судом апеляційної інстанції було надано учасникам справи достатньо часу на подання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі, або ж викладення під час публічних слухань своїх аргументів, які можуть бути висловлені в письмових та додаткових поясненнях, в тому числі і на подання ними спільної письмової заяви щодо укладення між сторонами мирової угоди.
Разом з цим, спільної письмової заяви щодо укладення між сторонами мирової угоди суду апеляційної інстанції представниками учасників справи надано не було.
Отже, учасники справи були завчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак не скористалися своїми правами на подання суду спільної письмової заяви щодо укладення між сторонами мирової угоди .
За змістом ч. 1 ст.192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
Отже, наміри сторони у справі щодо врегулювання спору в позасудовому порядку не зумовлюють необхідність відкладення розгляду справи в силу приписів чинного ГПК України.
Судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Виходячи з викладеного та беручи до уваги положення ч. 11 ст. 270 ГПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи.
Ухвалу суду від 03.04.2024 року року надіслано ТОВ “Полтаваенергозбут” та ТОВ “Лубенський молочний завод”, до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку, в зв'язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалу суду апеляційної інстанції від 03.04.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Згідно п.1.2.15 ПРРЕЕ, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законом порядку).
29.12.2018 року відповідачем підписано та подано позивачу заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2019 року із зазначеними товариством персоніфікованими даними.
З 01.01.2019 року позивач, згідно ліцензії, здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачам.
З 01.01.2019 року відповідач споживав електричну енергію, яка подавалася до його об'єктів згідно поданої заяви-приєднання (додаток до заяви - перелік точок обліку).
За умовами договору, постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п.4.12 ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Відповідно до умов договору, адміністратором комерційного обліку - АТ “Полтаваобленерго” було надано позивачу обсяги споживання електричної енергії по договору споживачем у червні, липні та серпні (з 01.08.2023 року по 08.08.2023 року).
За умовами договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.
У п. 5.6 договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до умов комерційної пропозиції (додаткова угода №1 від 09.12.2022 року) - оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі планових платежів на підставі отриманого у постачальника рахунку або розраховується самостійно споживачем на умовах, визначених комерційною пропозицією. Оплата здійснюється на рахунок зі спеціальним режимом використання, який зазначений у договорі та/або розрахункових документах постачальника у наступних обсягах та строки: до 14 години 25 числа місяця що передує розрахунковому періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період; до 14 години 01 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період; до 14 години 09 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період; до 14 години 19 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період.
Постачальник до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, оформлює рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію та Акт купівлі-продажу електричної енергії та в цей же строк надає їх споживачу. Якщо споживач не повернув підписаний Акт купівлі-продажу постачальнику протягом 5 робочих днів, або не надав повідомлення про наявність розбіжностей, такий Акт купівлі-продажу вважається погодженим сторонами.
Сторонами погоджено спосіб отримання рахунків та Актів купівлі-продажу електричної енергії - в структурному підрозділі постачальника та електронною поштою.
З поданих позивачем доказів (Акти купівлі-продажу електричної енергії, підписані обома сторонами, рахунки), ним належним чином виконувалися взяті на себе зобов'язання з постачання електричної енергії споживачу, що останнім не заперечується.
Так, згідно гарантійного листа від 31.07.2023 року, відповідач визнав та гарантував до 20.08.2023 року погашення заборгованості за спожиту електроенергію у червні 2023 року; втім, оплата проведена не була.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 2 842 444,14 грн. заборгованості за спожиту (активну) електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №21700018 від 01.01.2019 року, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
15.01.2024 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 ГК України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, з моменту акцептування вказаного договору в установленому ПРРЕЕ порядку позивач та відповідач набули всіх прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинного законодавства України.
У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положенням статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
У відзиві на позов, поданому господарському суду першої інстанції, відповідач вказує на те, що не відмовляється від факту споживання електричної енергії і бажає укласти мирову угоду; позивач повідомив суду, що жодних переговорів з приводу укладення мирової угоди не велося.
У поданому клопотанні про витребування доказів від 15.11.2023 року, яке за змістом є клопотанням про витребування оригіналів доказів, доданих до позовної заяви, відповідач також ставив під сумнів зміст документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Господарським судом першої інстанції було оглянуто оригінали усіх документів, що додані до позовної заяви, та встановлено їх відповідність поданим копіям.
Аргументи апелянта на те, що затримка сплати боргу зумовлена лише тимчасовими форс-мажорними обставинами, зумовленими воєнним станом; враховуючи режим воєнного стану, постійні обстріли, які спричинили енергетичну проблему в України, належне виконання зобов'язання, як зазначає апелянт, відповідачем виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, а саме військової агресії проти України; відповідач є одним з основних підприємств харчової промисловості міста Лубни; відповідно до листа Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про надання інформації", об'єкти критичної інфраструктури ТОВ "Лубенський молочний завод" включені до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу, а тому відповідач відноситься до підприємств-об'єктів критичної інфраструктури та виконує важливі функції для забезпечення населення держави продуктами харчування, не приймаються, з огляду на таке.
Так, частиною 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.
Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, яким, зокрема повідомлено, що військова агресія проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
При цьому, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на викладене, введення воєнного стану на території України є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але лише у тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань, тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
Введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили.
Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, однак відповідачем таких доказів не надано.
Таким чином, посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та відсутність вини є необґрунтованим; так само не звільняє від обов'язку належного виконання зобов'язань по договору віднесення об'єктів відповідача до критичної інфраструктури.
Також, відповідач після подання позивачем позовної заяви до суду, сплатив у рахунок погашення основного боргу 100 000,00 грн., що підтверджується позивачем, а тому провадження у справі в цій частині обгрунтовано закрито господарським судом першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши правильність нарахування річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН, дійшла висновку про те, що заявлені нарахування є правомірними та обґрунтованими.
Разом з цим, не приймаються аргументи апелянта на те, що вимоги щодо стягнення грошових коштів, заявлені у первісному позові та заяві від 15.11.2023 року про збільшення позовних вимог є різними за порядком та характером нарахувань, а тому, на думку апелянта заява від 15.11.2023 року не може вважатися збільшенням первісних позовних вимог, однак судом першої інстанції задоволено вимоги позивача в повному обсязі; у тексті позову не було зазначено про нарахування штрафних санкцій, а саме 3% річних та інфляційних втрат, а тому їх задоволення судом першої інстанції є порушенням норм закону.
У правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №910/13267/18, від 03.08.2020 року №911/2139/19, від 22.03.2023 року у справі №922/3639/16, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21, де, зокрема, вказано на те, що відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, не приймаються, з огляду на те, що предметом спору у справі № 910/15264/21, на яку посилається апелянт, є внесення змін до договору.
Також, не приймаються посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 року у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 року у справі № 925/186/19, від 09.07.2020 року у справі № 922/404/19, від 24.02.2021 року у справі № 345/1520/17, де, зокрема, вказано на те, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може вважатися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Так, зі змісту поданої позивачем заяви від 15.11.2023 року у справі №917/1610/23 слідує, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору пов'язані підставами виникнення з первісними заявленими позивачем у справі вимогами про стягнення заборгованості та поданими доказами, подана з дотриманням положень ст. 173 ГПК України, а тому такі вимоги можуть розглядатися спільно з первісними вимогами в одному провадженні відповідно до положень ст. 173 ГПК України.
Протокольною ухвалою від 16.11.2023 року місцевий господарський суд прийняв заяву від 15.11.2023 року до розгляду, розцінивши її як окрему майнову вимогу (а не збільшення розміру позовних вимог), об'єднавши для спільного розгляду в порядку ст.173 ГПК України, що відповідає положенням ГПК України.
Разом з цим, факт порушення відповідачем договірних умов щодо своєчасної оплати платежів та факту наявності заборгованості за спожиту електричну енергію підтверджується матеріалами справи.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, останній на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, які, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року №340/385/17, від 16.01.2019 року №373/2054/16-ц, від 19.06.2019 року №646/14523/15-ц виступають способом захисту майнового права та інтересу та полягають у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.“Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.”
Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ №910/15264/21, № 923/1061/18, № 925/185/19, № 925/186/19, № 922/404/19, № 345/1520/17 не є подібними до правовідносин у справі №917/1610/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубенський молочний завод” - адвоката Шматько Т.М. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2024 року у справі №917/1610/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.05.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов