24 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4772/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Склярук О.І., суддя Слободін М.М.,
за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача (апелянта): Штирхун І.В., довіреність від 18.01.2024;
від відповідача: Філатов П.А., ордер серія АХ №1159149 від 22.11.2023;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельномонтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ (вх. №661 Х/1),
на рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 (повний текст складено 22.02.2024) у справі №922/4772/23 (суддя: Жельне С.Ч.),
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельномонтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця", м.Київ,
до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича, м.Харків,
про стягнення коштів,
У листопаді 2023 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельномонтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича (надалі - ФОП Чубука О.В.) про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 у розмірі 741359,69грн, з яких: основний борг - 482855,02грн, пеня - 198251,56грн, штраф - 14485,65грн, інфляційні збитки - 33705,78грн, 3% річних від суми заборгованості - 12061,68грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів за цим договором.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23 позов задоволено частково.
Стягнуто з ФОП Чубука О.В. на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" основний борг 269919,21грн, пеню 62935,93грн, штраф 8097,58грн, інфляційні збитки 6766,63грн, 3% річних 5323,63грн та витрати по сплаті судового збору 5295,65грн.
В решті позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 підтверджується те, що приміщення, які є предметом оренди за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської обласної військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В цьому акті також зазначено, що у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020. Цей акт підписано представником відповідача та Начальником залізничної станції "Харків-Балашовський" виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1, а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер.
З огляду на встановлені обставини, господарський суд відзначив, що вказаним актом засвідчено те, що у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. За висновком суду, наведені обставини є підставою для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від сплати орендної плати за договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Враховуючи, що в цьому випадку не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, господарський суд також відзначив про відсутність підстав для нарахування та стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3% річних за період її прострочення.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - АТ "Українська залізниця" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 212935,81грн основного боргу, 135315,63грн пені, 6388,07грн штрафу, 26939,15грн втрат від інфляції, 6738,05грн 3% річних, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; судовий збір за подання апеляційної скарги просить стягнути з відповідача.
Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з порушенням норм процесуального. Зокрема, в обґрунтування своєї позиції посилається на наступне:
- вилучення приміщення для потреб військових по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України, проте відповідач не довів належним чином неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо;
- зі змісту наданого відповідачем Акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що ставить під сумнів достовірність такого вилучення;
- судом першої інстанції не досліджувались причини неповідомлення відповідачем про факт вилучення орендованих приміщень досить тривалий час, а саме у той період, на який вказує відповідач: з 23.03.2022 по 07.09.2022 (понад шести місяців) і повідомлення про це лише при поданні позовної заяви до суду;
- сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України;
- вказаний Акт був підписаний особою, яка не має відношення до ВСП "Харківська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця", уповноваженого на розпорядження майном, переданим в оренду відповідачеві за основним договором;
- у відповідь на адвокатський запит представника позивача Харківська районна військова адміністрація Харківської області листом від 12.03.2024 №01-41/1333 повідомила, що нерухоме майно за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 114, орендоване ФОП Чубуком О.В., не вилучалось;
- Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не підписаний представником військових - Харківської обласної військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна носить гіпотетичний характер.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Склярук О.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 922/4772/23 на 24.04.2024 о 11:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 18.03.2024 від ФОП Чубука О.В., відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін. Свою позицію обґрунтовує наступним:
- орендовані відповідачем приміщення фактично вилучались у нього АТ "Укрзалізниця", яке на певних (невідомих відповідачу) підставах передавало їх Харківській ОВА, що й було зафіксоване в акті про вилучення від 09.09.2022; між відповідачем та Харківською ОВА жодних відносин щодо вилучення існувати не могло, а підстави надання орендованих приміщень в користування ХОВА виходять за межі обізнаності відповідача; в умовах гуманітарної катастрофи та щоденних обстрілів м. Харкова відповідач не заперечував проти наведених дій;
- відповідач фактично мав відносини з однією й тією ж саме юридичною особою - АТ "Укрзалізниця", підстав ставити під сумнів її дії через посадових осіб різних філій у відповідача не було; більш того, посадова особа - підписант спірного акту є начальником залізничної станції, на території якої безпосередньо розташоване орендоване майно; вказані складські приміщення були вилучені у відповідача саме АТ "Укрзалізниця", а за відсутність належної комунікації між його окремими філіями та посадовими особами відповідач не може відповідати;
- посилання апелянта на відсутність повноважень у начальника залізничної станції "Харків-Балашовський" ВП "Харківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії АТ "Південна залізниця" ОСОБА_1 на підписання спірного акту, відповідач вважає недоречними, оскільки ФОП Чубук О.В. не мав відомостей про повноваження даної особи; статус підписанта акту як посадової особи АТ "Укрзалізниця" не надавав відповідачу підстав для розумних сумнівів у наявності у останнього відповідних повноважень.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 задоволено клопотання представниці АТ "Українська залізниця" - адвоката Штрихун І.В. про участь у судових засіданнях у справі №922/4772/23, у тому числі призначеному на 24.04.2024 о 11:30 год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 24.04.2024 присутня в режимі відеоконференції представниця позивача (апелянта) підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Присутній у судовому засіданні 24.04.2024 в залі суду представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.03.2020 між Акціонерним товариством "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельномонтажних робіт на експлуатації будівель і споруд" (надалі - орендодавець) та ФОП Чубуком О.В. (надалі - орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна №БМЕС-01/32-ВУМ (надалі - договір), відповідно до якого орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8 літ.М/1-1 - складське приміщення №13/1 (загальною площею 328,00кв.м.), що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою вул. Плеханівська № 114, літ М/1-1, загальною площею 2 793,20 кв. м. (надалі - майно), в тому числі коефіцієнт загальних площ 11,74% згідно з планом за поверхами, з викопіюванням з поверхового плану відповідно до акту приймання-передачі майна, що складає невід'ємну частину цього договору (п. 1.1 договору).
За умовами п. 3.1 договору, розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону), який відбувся 06.03.2020 і становить перший базовий місяць березень 2020 року користування за 1 кв. м. майна 75грн 00коп (сімдесят п'ять гривень 00 коп.), крім того ПДВ 15грн 00коп (п'ятнадцять гривень 00 коп.), а всього разом з ПДВ - 90грн 00коп (дев'яносто гривень 00 коп.).
Відповідно до п. 3.2 договору, загальний розмір орендної плати за перший базовий місяць березень 2020 року користування майном становить 24 600 грн 00 коп. (двадцять чотири тисячі шістсот гривень 00 коп.), крім того ПДВ - 4 920 грн 00 коп. (чотири тисячі дев'ятсот двадцять гривень 00 коп.), а всього разом з ПДВ - 29 520 грн 00 коп. (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять гривень 00 коп.).
Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.3 договору, орендна плата нараховується починаючи з дати передання майна за актом приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківській рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок.
Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.
Відповідно до п. 3.6 договору нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
У пунктах 8.2, 8.4 договору сторонами узгоджено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше, ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Згідно з п. 11.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 20 березня 2023 року, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 11.10. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, про що строни укладають додаткову угоду до договору.
Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі майна від 26.03.2020, а саме - частини нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8 літ.М/1-1 - складське приміщення №13/1 (загальною площею 328,00 кв.м.), що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою вул. Плеханівська № 114, літ М/1-1.
Таким чином, з моменту підписання цього акту між сторонами виникли орендні правовідносини.
Враховуючи те, що орендоване майно знаходилось в користуванні відповідача та останнім не було повернуто позивачу, відповідачеві були виставлені рахунки за оренду майна на загальну суму 482855,02грн, а саме:
№ 874-638 від 30.06.2022 (за березень 2022) на суму 35023,75грн;
№ 874-677 від 30.06.2022 (за квітень 2022) на суму 36599,82грн;
№ 874-716 від 30.06.2022 (за травень 2022) на суму 37734,42грн;
№ 874-753 від 30.06.2022 (за червень 2022) на суму 38753,24грн;
№ 874-850 від 31.07.2022 (за липень 2022) на суму 39954,60грн;
№ 874-947 від 31.08.2022 (за серпень 2022) на суму 40234,28грн;
№ 874-1236 від 30.09.2022 (за вересень 2022) на суму 40676,86грн;
№ 874-1301 від 31.10.2022 (за жовтень 2022) на суму 41449,72грн;
№ 874-1597 від 30.11.2022 (за листопад 2022) на суму 42485,96грн;
№ 874-1801 від 31.12.2022 (за грудень 2022) на суму 42783,36грн;
№ 874-229 від 28.02.2023 (за лютий 2023) на суму 43427,51грн;
№ 874-421 від 31.03.2023 (за березень 2023) на суму 43731,50грн.
Звертаючись до Господарського суду Харківської області з позовом у цій справі, позивач зазначає, що вищевказані рахунки не були оплачені відповідачем внаслідок чого заборгованість відповідача за договором № БМЕС-01/32 -ВУМ від 25.03.2020 складає 482855,02грн.
Однак, відповідачем факт існування заборгованості за договором у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 заперечується, оскільки у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.
На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано до матеріалів справи Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, відповідно до якого приміщення, які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги.
В наданому акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених, зокрема, договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що заборгованість за договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 має бути зменшена на час коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме на суму 212935,81грн.
Разом з тим, позивач обставини щодо відсутності у відповідача заборгованості у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не визнає, оскільки вважає, що при передачі майна до військової адміністрації не було дотримано вимог Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Також позивач стверджує, що ним не надавались повноваження ОСОБА_1 на підписання наведеного акту від 09.09.2022, а від відповідача пропозицій щодо перегляду розміру орендної плати у зв'язку з обставинами, не передбаченими договором, не надходило.
Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №3 від 29.03.2023 , в якій вимагав погашення існуючої заборгованості.
Однак, вказана вимога залишена відповідачем без задоволення.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду першої інстанції з цим позовом, в якому останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 485855,02грн основного боргу.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та положень ч. 2 ст. 625 ЦК України також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 14485,65грн штрафу, 198251,56грн пені, 33705,78грн інфляційних та 12061,68грн 3% річних за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів.
Як вже зазначалося раніше, частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 та зазначив, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України, що стало підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022, а також від інших нарахувань на суму основного боргу у вказаний період, протягом якого орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідав.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.
Предметом розгляду у цій справі є питання щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 та інших нарахувань (штрафу, пені, інфляційних та 3% річних).
Враховуючи, що заявником апеляційної скарги судове рішення оскаржується лише в частині відмовлених позовним вимог (зменшення розміру орендної плати та відповідного розміру штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних), з урахуванням вимог ст. 269 ГПК України судова колегія переглядає рішення суду лише в зазначеній частині.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст.ст. 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 та ст. 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що передача нерухомого майна в оренду за договором №БМЕС-01/32ВУМ від 25.03.2020 відбулась на підставі складеного та підписаного між сторонами акту приймання-передачі майна від 26.03.2020.
Отримавши приміщення в оренду відповідач був зобов'язаний вносити орендну плату в порядку та розмірі, визначеному умовами зазначеного договору.
Позивач наголошує, що у зв'язку із несплатою відповідачем виставлених йому рахунків №874-638 від 30.06.2022 (за березень 2022) на суму 35023,75грн, № 874-677 від 30.06.2022 (за квітень 2022) на суму 36599,82грн, №874-716 від 30.06.2022 (за травень 2022) на суму 37734,42грн, №874-753 від 30.06.2022 (за червень 2022) на суму 38753,24грн, №874-850 від 31.07.2022 (за липень 2022) на суму 39954,60грн, №874-947 від 31.08.2022 (за серпень 2022) на суму 40234,28грн, №874-1236 від 30.09.2022 (за вересень 2022) на суму 40676,86грн, №874-1301 від 31.10.2022 (за жовтень 2022) на суму 41449,72грн, №874-1597 від 30.11.2022 (за листопад 2022) на суму 42485,96грн, №874-1801 від 31.12.2022 (за грудень 2022) на суму 42783,36грн, №874-229 від 28.02.2023 (за лютий 2023) на суму 43427,51грн, №874-421 від 31.03.2023 (за березень 2023) на суму 43731,50грн заборгованість останнього за договором №БМЕС-01/32ВУМ від 25.03.2020 складає 48855,02грн.
Відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
За таких обставин наявними в матеріалах справи доказами, а саме вищевказаними рахунками, підтверджується наявність у відповідача заборгованості в загальній сумі 482855,02грн
У той же час відповідач заперечує проти такої суми заборгованості та наполягає на тому, що орендоване майно не могло бути використано в період з 23.02.2022 по 07.09.2022, оскільки орендовані приміщення були вилучені позивачем у відповідача для використання Харківською обласною військовою адміністрацією (ХОВА) для отримання гуманітарної допомоги. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав до матеріалів справи Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, підписаний з боку АТ "Укрзалізниця" начальником залізничної станції "Харків-Балашовський" Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" Регіональної Філії "Південна залізниця" ОСОБА_1 .
Отже, у даному випадку підлягає дослідженню питання щодо правомірності застосування до вказаних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Відповідно до п. 3.6. укладеного між сторонами договору, нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
За приписами ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Таким чином, підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що право наймача вимагати зменшення плати або звільнення від неї через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, передбачено законом.
Наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Під неможливістю використання орендованого майна слід також розуміти об'єктивну відсутність у суб'єкта господарських правовідносин можливості користування переданим майном за його цільовим призначенням, у тому числі за наслідком спричинення об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності, що у розумінні положень ст.ст. 3, 42 Господарського кодексу України спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру та має на меті досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що з огляду на відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження, умовою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Судова колегія зазначає, що указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який триває і в цей час.
З матеріалів справи вбачається, що для отримання гуманітарної допомоги в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 приміщення, які є предметом оренди за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської обласної військової адміністрації, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 складеним між ФОП Чубуком О.В. та АТ "Українська залізниця" в особі начальника залізничної станції "Харків-Балашовський" Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", на території якої знаходяться орендовані відповідачем склади.
Вищевказаний Акт містить в собі інформацію, що у зазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 ФОП Чубук О.В. не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020.
Акт підписано відповідачем - Чубуком Олександром Володимировичем та Начальником залізничної станції "Харків-Балашовський" Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" - ОСОБА_1, а також скріплено печаткою залізниці з порядковим номером 440503.
Отже, колегія суддів зазначає, що вказаним Актом засвідчено факт неможливості використання відповідачем майна, яке є предметом договором оренди і за користування яким відповідач має вносити оплату згідно з договором відшкодування у період з 23.03.2022 по 07.09.2022, тобто орендоване майно не могло бути використане ним у цей період через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення відповідача від орендної плати за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що: вилучення приміщення для потреб військових, по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України; відповідач обмежився лише цим доказом, без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації та про неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо; зі змісту акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що, як вказує апелянт, ставить під сумнів достовірність такого вилучення; сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України; акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не підписаний представником військових - Харківської ОВА та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна, на думку апелянта, носить гіпотетичних характер, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає, що в даному випадку підтверджується Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Матеріалами справи підтверджується, що орендовані приміщення фактично вилучались у відповідача самим АТ "Укрзалізниця", яке в свою чергу на певних (невідомих відповідачу) підставах передавало їх ХОВА - саме це й зафіксоване в акті.
Таким чином, між відповідачем та Харківською ОВА жодних відносин щодо вилучення існувати не могло, а підстави надання орендованих приміщень в користування Харківською ОВА виходять за межі обізнаності відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У той же час, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач знав або міг знати про певні обмеження в компетенції посадової особи АТ "Укрзалізниця", яка підписала акт про вилучення майна.
Крім того, господарський суд обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо відсутності у начальника залізничної станції "Харків-Балашовський" Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 повноважень на підписання акту б/н від 09.09.2022 від імені позивача, оскільки при підписанні акту зазначена особа діяла як Начальник залізничної станції "Харків-Балашовський" Виробничого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" Регіональної Філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", та в межах своєї компетенції прийняла участь у встановленні обставин, зазначених в Акті про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022.
Тобто, відсутність у зазначеної особи повноважень на представництво інтересів позивача будь-яким чином не спростовують обставин, встановлених у зазначеному вище Акті.
До того ж вказаний акт підписала особа, яка входить до керівництва виробничого підрозділу АТ "Укрзалізниця", тоді як позивач у даній справі також є філією АТ "Укрзалізниця".
Колегія суддів зазначає, що начальник залізничної станції "Харків-Балашовський" ОСОБА_1 є уповноваженою особою Регіональної Філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", і в умовах військового стану та фактичної ситуації, яка склалася у м. Харкові в спірний період, зазначена посадова особа підтвердила фактичне використання приміщень, які є предметом за договором оренди №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020, не відповідачем, а саме АТ "Укрзалізниця" та Харківською ОВА з метою отримання та надання гуманітарної допомоги.
Долучений позивачем до апеляційної скарги лист Харківської районної військової адміністрації Харківської області від 12.03.2024 № 01-41/1333, в якому зазначено, що нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114, орендоване ФОП Чубуком О.В., не вилучалось, судовою колегією не може бути прийнято до уваги з огляду на таке.
Так, за приписами ч.ч. 1, 3, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність (такий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2021 у справі №908/3359/19, від 03.11.2021 у справі №915/951/20).
Колегією враховується, що наданий позивачем до матеріалів справи лист Харківської РВА від 12.03.2024 №01-41/1333 не існував станом на момент розгляду справи господарським судом першої інстанції та прийняття рішення (14.02.2024), що виключає можливість долучення такого доказу до матеріалів справи.
Разом з цим, зміст цього листа свідчить лише про те, що Харківська РВА самостіно не вилучала нерухоме майно у ФОП Чубука О.В., тоді як Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 підтверджується вилучення орендованих приміщень у відповідача саме АТ "Укрзалізниця".
Наявні у справі докази, а також письмові пояснення Харківської ОВА не спростовують того факту, що орендовані відповідачем складські приміщення у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 використовувалися АТ "Укрзалізниця" та Харківською ОВА саме для отримання гуманітарної допомоги.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи свідчать про те, що в умовах воєнного стану в України та реальної обстановки, яка склалася у м. Харкові у період з березня по вересень 2022 року, орендоване відповідачем майно не вилучалося та не відчужувалося саме відповідно до процедури, передбаченої положеннями Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", а наведені позивачем обставини жодним чином не підтверджують факт невикористання спірних складських приміщень для гуманітарних цілей в умовах воєнного стану та за обставин, які склалися у м.Харкові в спірний період.
Доводи позивача про те, що акт підписаний лише 09.09.2022, тобто через 6 місяців після такого вилучення, судовою колегією до уваги не приймається, оскільки в умовах воєнного стану в Україні та реальної ситуації, яка склалася у м.Харкові у першій половині 2022 року завдання отримання та видачі гуманітарних грузів було першочерговим та більш важливішим, ніж будь-яке оформлення документації.
При цьому, у розумінні норм Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану") примусове відчуження майна - це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Однак, у даному випадку фактичні обставини справи свідчать про те, що примусове вилучення або відчуження відчуження орендованого відповідачем майна у відповідності до процедури, передбаченої вищенаведеним Законом не відбувалося.
Зміст наданого відповідапечм Акту про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 підтверджує не примусове вилучення майна, а саме тимчасове використання орендованих відповідачем складських приміщень АТ "Укрзалізниця" та Харківською ОВА для отримання гуманітарної допомоги.
У свою чергу, в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем жодним чином не спростовано тих обставин, що приміщення, які є предметом оренди за договором №БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 не були задіяні АТ "Укрзалізниця" та Харківською ОВА для отримання гуманітарної допомоги у спірний період.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягає сплаті орендна плата за договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 в сумі 212935,81грн.
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення орендної плати за вказаним договором, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача решти орендної плати в сумі 269919,21грн, а в іншій частині позову про стягнення орендної плати відмовив з огляду на вказані вище обставини.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У даному випадку відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки не підлягає оплаті відповідачем відшкодування витрат балансоутримувача за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних за її прострочення також відсутні.
Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальній сумі 269919,21грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6766,63грн інфляційних та 5323,63грн 3% річних.
В іншій частині позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних обґрунтовано відмовлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені, слід зазначити на таке.
Стаття 216 ГК України визначає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже вказувалося раніше, за умовами п. 8.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим Договором, Орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разомз цим, оскільки в даному випадку не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення пені за її прострочення відсутні.
Колегія суддів зауважує, що зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальному розмірі 269919,21грн, однак з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"та ч. 6 ст. 232 ГК України.
За результатами перевірки розрахунку позивача від кожного місяця окремо та враховуючи визначені судом періоди нарахування, які не виходять за межі заявлених в позові періодів, встановлено, що обґрунтований та правомірний розмір пені складає 62935,93грн, в іншій частині пені слід відмовити.
Крім того, згідно з п. 8.4. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
У даному випадку заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці.
Зазначене в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості.
Враховуючи, що загальна сума боргу з орендної плати за Договором № БМЕС-01/32-ВУМ від 25.03.2020 становить 269919,21грн, відтак сума штрафу у відповідності до п. 8.4 складає 8097,58грн та підлягає задоволенню в зазначеному розмірі.
Таким чином, позов в частині стягнення штрафу у вказаній сумі обгрунтовано задоволено господарським судом першої інстанції, в іншій частині позову про стягнення штрафу правомірно відмовлено у зв'язку з безпідставністю його нарахування на суму боргу, яка не підлягає оплаті відповідачем.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Таким чином, доводи позивача з приводу неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
В свою чергу, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга АТ "Українська залізниця" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельномонтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2024 у справі №922/4772/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.05.2024.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.І. Склярук
Суддя М.М. Слободін