Справа № 544/200/24
пров. № 2/544/256/2024
Номер рядка звіту 62
07 травня 2024 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Ощинської Ю.О.,
за участі секретаря судового засідання - Пірогова В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду по вул. Ярмарковій, 17 м. Пирятин, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частини житлового будинку з господарськими будівлями,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в обґрунтування якого вказав, що сторони по справі являються співвласниками трьох-квартирного будинку АДРЕСА_1 . Однак ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являються власниками окремих квартир, право на які офіційно зареєстровано. У свою чергу ОСОБА_1 являється співвласником будинку і його право зареєстровано в частинах, хоча фактично він проживає в окремій квартирі будинку. Так, 14 лютого 1993 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу придбав 32/100 частини вищевказаного будинку (квартира АДРЕСА_2 ). Договір купівлі-продажу було зареєстровано у КП «Лубенське МБТІ» згідно вимог діючого на той час законодавства. Будинок АДРЕСА_1 був умовно розділений на три окремі квартири, які мають окремі входи, окремі лічильники комунальних послуг та окремі рахунки. Згодом власники почали реєструвати свої частки у спільному майні як окремі квартири. Станом на сьогодні виникла потреба у продажу частини будинку, проте позивач не може подати свою частину, оскільки сусіди вже давно перевели свої частки в квартири і не можуть підписувати договір від відмови свого переважного права купівлі частки. Даний факт підтверджується тим, що відповідач ОСОБА_2 у 2022 році придбав у іншого власника квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_3 стала нею відповідно до договору купівлі-продажу від 26.09.2015 року. Таким чином, за даних обставин позивач ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна в порядку ст. 367 ЦК України, а саме домогосподарства яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
01.02.2024 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.
29.02.2024 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Пирятинську міську раду Полтавської області оскільки майно яке просить виділити в натурі позивач знаходиться на земельній ділянці комунальної власності.
Представник позивача на позовних вимогах наполягав та просив суд розглянути справу без його та позивача участі, про що надав суду письмову заяву.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися з невідомих для суду причин, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Відповідач ОСОБА_2 до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов визнає. Відповідач ОСОБА_3 повідомлена належним чином, шляхом розміщення оголошення на веб сайті Судової влади України.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що відповідно до копії договору купівлі - продажу від 14 лютого 1993 року ОСОБА_1 придбав 32/100 частини житлового будинку (житлова квартира АДРЕСА_4 (а.с. 5-7).
Згідно відмітки на договорі купівлі-продажу встановлено, що 32/100 частини житлового будинку зареєстровано Лубенським міжміським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 та внесений у реєстрову книгу № 33, реєстр № 4312 від 25.02.1993 року (а.с. 6).
28 липня 2023 року ФОП ОСОБА_4 було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , загальна площа 37,3 кв.м., житлова площа 15,5 кв.м. (а.с. 8-9).
Відповідно до Договору дарування квартири від 08.05.2021 року ОСОБА_5 власник майна подарував ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_5 з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 13). 14.12.2022 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу на вказане майно (а.с. 15).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 , знаходиться в спільній частковій власності (а.с. 38-40). Так, ОСОБА_3 належить 1/1 квартири АДРЕСА_6 (загальна площа 39,3 кв.м., житлова площа 12,6 кв.м.), ОСОБА_2 належить 1/1 квартири АДРЕСА_7 . Право власності на 32/100 частини у будинку 8 в Державному реєстрі не зареєстровано.
Зі встановлених судом обставин вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності. На даний час частина співвласників будинку виділила свої частки в якості окремих квартир та зареєструвала їх, що в свою чергу позбавляє інших співвласників вказаного будинку виділити свої частки в натурі зі спільного майна в позасудовому порядку. Окрім цього, перешкодою для ОСОБА_1 в реалізації свої майнових прав являється відсутність реєстрації договору купівлі-продажу в порядку, що був встановлений на час укладення, яким він придбав 32/100 частин будинку.
У статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина - непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтям 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.
За вимогами частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майно, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Згідно із частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна, утворюється два самостійних об'єкта майна.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Подільну річ можна поділити на частини, кожна з яких може бути використана для тих же цілей, для яких річ призначалась до її поділу. Тобто житловий будинок може бути поділений на дві частини або більше. При цьому повинна бути збережена можливість використання кожної із частин будинку як житло. Неподільна річ у разі її поділу втрачає своє цільове призначення.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом положень частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи те, що позивачі, інакше, як в судовому порядку не можуть вирішити питання про виділ їм у натурі їх часток будинку та обраний ними спосіб захисту є належним, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
При цьому судом також враховано, що для виділу частки із спільного нерухомого майна існує реальна технічна можливість, оскільки згідно технічної документації всі квартири будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і квартири за АДРЕСА_3 , є окремими самостійними об'єктами нерухомого майна в розумінні ст. 181, 183 ЦК України.
Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню таким чином. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 37,3 кв.м., в тому числі житловою площею 15,5 кв.м., припинивши при цьому право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 37,3 кв.м., в тому числі житловою площею 15,5 кв.м.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частини житлового будинку з господарськими будівлями - задовольнити.
Припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 32/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (загальною площею 37,3 кв.м., в тому числі житловою площею 15,5 кв.м.) з відповідною частиною господарських будівель.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 37,3 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м. з відповідною частиною господарських будівель: 1/3 частини сараю «Б», 1/3 частини вбиральні «В».
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О.Ощинська