Справа №127/25133/20
Провадження №1-кп/127/962/20
02 травня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
за участю:
прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
потерпілої ОСОБА_13 ,
представника потерпілої ОСОБА_14 ,
захисника ОСОБА_15 ,
обвинуваченого ОСОБА_16 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вінниці матеріали кримінального провадження №12020020020001500, який надійшов з Вінницької місцевої прокуратури з обвинувальним актом по обвинуваченню:
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Вінниці, громадянина України, без постійного місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,-
ОСОБА_16 , в період часу з 20 липня 2020 року до 16:00 год. 18 вересня 2020 року, точний час не встановлено, перебуваючи у м. Вінниця, по вул. Данила Нечая, керуючись корисливим мотивом незаконного збагачення, з метою викрадення чужого майна, діючи умисно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, перелізши через паркан, проник на територію домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_2 , де шляхом злому замка проник до приміщення лазні, що на території вказаного домоволодіння та належить на праві власності ОСОБА_13 ..
Реалізуючи свій злочинний умисел на таємне заволодіння чужим майном з метою обернути його на свою користь, бажаючи протиправно збагатитися за рахунок чужої власності, тобто діючи умисно, з корисливим мотивом та метою власного збагачення, ОСОБА_16 , таємно, з приміщення лазні викрав належні ОСОБА_13 речі, а саме - відра для лазні ємністю 8 літрів у кількості двох, вартість яких відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ № 728 від 06.10.2020 на момент вчинення кримінального правопорушення становила 530,00 грн., металевий чан ємністю 75 л, вартістю близько 1 500 грн., та ковшів для лазні у кількості двох, вартістю близько 500 грн. (вартість металевого чану та ковшів для лазні, відповідно до висновку експерта № 728 від 06.10.2020 встановити не представилось можливим).
В подальшому, ОСОБА_16 разом з викраденим майном покинув місце вчинення кримінального правопорушення, та розпорядився викраденим на власний розсуд, тим самим завдавши матеріальної шкоди ОСОБА_13 на загальну суму 2 530,00 гривень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_16 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті не визнав, цивільний позов потерпілої не визнав.
Суду пояснив, що він по АДРЕСА_1 проживає більше 30 років, конфлікти з потерпілою, з якою проживає межа в межу, були часто з різних причин. На територію домогосподарства потерпілої, обвинувачений, без її дозволу, не заходив ніколи, лише по проханню матері потерпілої - зайшов на город обрізати дерева.
Стосовно даного кримінального провадження обвинувачений може повідомити, що в той день, приблизно за 10 хвилин до приїзду працівників поліції, його додому привіз зять, підійшла потерпіла, яка повідомила що у неї пропали речі з лазні. Обвинувачений не пам'ятає, що відповів потерпілій, оскільки в той день був випивший, також пішов до літнього будинку, де ще випив алкоголь і коли вийшов на подвір'я, то бачив що на подвір'ї вже були працівники поліції, які почали його допитувати, оділи кайданки та відвезли до райвідділу поліції. В приміщенні райвідділу поліції, слідчий дав обвинуваченому на підпис документи, які писав сам слідчий, обвинувачений їх підписав, не читаючи, оскільки був без окулярів та в стані алкогольного сп'яніння.
Стосовно того, що повідомив свідок ОСОБА_17 з приводу здачі обвинуваченим уламків металу, до пункту прийому металу, де свідок працює, обвинувачений пояснив, що у нього на території домогосподарства (на подвір'ї, в сараї) знаходиться дуже багато різного виду та форми металу, приблизно 2 тони, який він періодично здає до пункту прийому. Також доповнив, що на той час, який зазначений в обвинувальному акті, обвинувачений працював неофіційно у свого знайомого на розборці металу на пункті прийому металобрухту, різав метал на частини.
Просив суд визнати його не винним, оскільки злочин він не вчиняв.
Незважаючи на не визнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України повністю підтверджена показаннями потерпілої та свідків, даних у судовому засіданні.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_13 суду пояснила, що з обвинуваченим знайома, він живе з потерпілою по сусідству, межа в межу. У потерпілої приватний будинок на два домогосподарства із сусідами, огороджений невисоким парканом, зі сторони сусідки паркан штахетний, а з іншої сторони сітка.
Обвинувачений раніше неодноразово здійснював крадіжки у потерпілої, останній раз приблизно в жовтні 2020 року, точну дату не пам'ятає, коли потерпіла була відсутня за місцем проживання. Раніше потерпіла не викликала працівників поліції, старалася уникати конфліктів, але після останньої крадіжки, коли обвинувачений вчинив її з проникненням, пошкодивши двері та замок - таке було вперше. Коли потерпіла підійшла до обвинуваченого і він замість того щоб вибачитися, пообіцяти повернути викрадені речі, почав в присутності свідків висловлюватися в її адресу нецензурною лайкою, вона звернулася з заявою до правоохоронних органів.
В день вчинення крадіжки, потерпілої вдома не було. До неї зателефонував ОСОБА_18 , який за її проханням прийшов до неї додому, перевірити чи все добре, який і виявив пошкоджені двері до лазні та відсутність там речей. Знайомий ОСОБА_19 зателефонував до потерпілої та повідомив про крадіжку, після чого потерпіла відразу приїхала до свого місця проживання і виявила, що був зірваний навісний замок в лазні та викрадений чавунний чан, відро та дерев'яні ковші.
Після крадіжки обвинувачений один раз зателефонував, але не вибачився і шкоду не відшкодував.
Заявлений цивільний позов на суму 2 530 грн. потерпіла підтримує, просить його задовольнити та стягнути з обвинуваченого завдану їй шкоду в повному обсязі, щодо міри покарання обвинуваченому, згодна з думкою прокурора.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що з обвинуваченим знайомий, раніше проживали по сусідству, потерпіла по справі - його мати. Доповнив, що раніше він, до 2012 року, проживав разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 , і бачив як обвинувачений ОСОБА_16 , який проживав по сусідству, межа в межу, неодноразово з їхньої території домоволодіння здійснював крадіжки різних речей, території домогосподарства обвинуваченого та потерпілої огороджені парканом, який складається частково з дерева, частково з металевої сітки. Свідок не пам'ятає чи на той час його мати чи батько викликали до ОСОБА_16 працівників поліції.
Стосовно даного кримінального провадження може повідомити, що приблизно три роки тому, у в вересні 2020 року, точної дати свідок не пам'ятає, до нього зателефонувала мати ОСОБА_13 та повідомила про крадіжку з лазні відер, металевого чану та ковшів. Після чого свідок приїхав до матері, побачив що лазня відчинена, навісний замок який був на дверях парної зірваний та викрадені речі, тому викликали працівників поліції, які оглянули територію та застосувавши собаку, по сліду прийшли до домогосподарства обвинуваченого. Свідок неодноразово знаходився в лазні, останній раз за два-три дні до крадіжки, тому добре знає які речі там знаходилися.
Коли собака по сліду прийшла до домоволодіння обвинуваченого, останній був дома, яка розмова відбулася між працівниками поліції та обвинуваченим, свідок не чув, але бачив що він чинив супротив, тому його затримали та відвезли до райвідділу. Також коли обвинуваченого виводили з будинку та вели до поліцейського автомобіля, він погрожував матері свідка, потерпілій по справі. Свідку відомо зі слів слідчого, що перебуваючи в райвідділі, ОСОБА_16 визнав себе винним в крадіжці речей, самого зізнання, його пояснень, свідок не чув.
Мати свідка і сам свідок розповіли працівникам поліції, що ОСОБА_16 раніше неодноразово вчиняв крадіжки з їхнього домоволодіння. Свідку невідомо, чи ОСОБА_16 раніше притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що з обвинуваченим та потерпілою не знайомий. Доповнив, що в 2020 році він працював на пункті прийому металу, який знаходився за адресою: АДРЕСА_3 , і приблизно в вересні місяці обвинувачений ОСОБА_16 приніс до пункту уламки алюмінію з великого казана. Свідок давно працює на пункті з прийому металу, тому добре розбирається в різних металах та виробах. Свідок зрозумів, що ОСОБА_16 приніс уламки саме з чана, оскільки з уламків було видно що раніше це був чан. Обвинувачений нічого не пояснював, де він взяв ці уламки і свідок нічого не розпитував. Раніше обвинувачений неодноразово приносив частини металу, свідку відомо, що ОСОБА_16 працює зварювальником.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що знайомий з обвинуваченим та потерпілою, оскільки з потерпілою товаришує, колеги по роботі і знає, що обвинувачений її сусід, неодноразово його бачив. Доповнив, що точної дати не пам'ятає, приблизно три роки тому, потерпіла попросила свідка прийти до неї додому, оглянути домогосподарство, оскільки сама була відсутня. Коли свідок зайшов на подвір'я потерпілої, він побачив, що відчинені двері до лазні, а всередині зірваний замок з дверей парної. Після чого, свідок зателефонував до ОСОБА_13 , повідомив дані обставини, вона приїхала та викликала працівників поліції.
Свідок може підтвердити наявність у потерпілої викрадених речей, оскільки неодноразово бував в лазні у потерпілої, бачив, що там знаходяться чан, відра, також ними користувався.
Крім показань потерпілої та свідків, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України підтверджується і іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні:
- витягом з кримінального провадження №12020020020001500 відповідно до якого 18 вересня 2020 року, на підставі заяви ОСОБА_13 до ЄРДР внесено відомості за ч.3 ст. 185 КК України;
- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18 вересня 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_13 просить прийняти міри до невідомої особи, яка вперіод часу з 20 липня 2020 року до 16.00 год. 18 вересня 2020 року, за адресою АДРЕСА_2 , шляхом зриву замка в складському приміщенні, а саме в бані, здійснила крадіжку: чан, 2 відра, 2 ковша для бані та залізну решітку та вікна, чим завдала матеріального збитку;
- протоколом огляду місця події від 18 вересня 2020 року та фототаблиць до нього, проведеного за участю спеціаліста, власника, в присутності понятих, з використанням фотоапарату «NICON D3300», відповідно до якого оглянуто територію домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , на якій з по ліву сторону знаходиться паркан, з правої сторони від входу - стара одноповерхова хата. Будівля розташована на території двох земельних ділянок, яка з'єднує дві ділянки та посередині огороджена з двох країв парканом. Пройшовши будівлю, по ліву сторону знаходяться два великих гаражі в два поверхи, без вікон. Далі слідуючи по праву сторону від гаражів, розташовані сходи, які ведуть вгору до складської будівлі, а саме лазні. На момент огляду двері лазні відкриті, висить замок на одній завісі, друга завіса висить на петлі. Було виявлено та вилучені фото слід взуття та металевий предмет ззовні схожий на трубу;
- актом про застосування службового собаки від 18 вересня 2020 року та схемою роботи службового собаки на місці події, відповідно до якого молодший інспектор-кінолог КЦ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_22 виїхав по заяві ОСОБА_13 на адресу АДРЕСА_2 із службовою собакою за кличкою «Андзор» у складі СОГ Вінницького ЛВП на пошук запахового сліду від явного відбитку взуття. В подальшому, службова собака взявши слід вела з будинку 20 м. та повернула ліворуч, пішла прямо 10 м. та завершила свою роботу по АДРЕСА_1 , вказавши ймовірний напрямок злочинця;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 вересня 2020 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_17 в присутності понятих, на запитання чи впізнає когось з осіб зображених на фотознімках, заявив, що впізнає особу на фото №1 - ОСОБА_16 ;
- довідкою до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 вересня 2020 року, відповідно до якої в пред'явленій групі фотознімків, на фото №1 зображено особу - ОСОБА_16 . На фотознімках №2, №3, №4 - зображено сторонніх осіб;
- висновком експерта №728 від 06 жовтня 2020 року, відповідно до якого: надати відповідь на питання: «Яка ринкова вартість «Чану з металевого виробу на 75 літрів» на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 18.09.2020 року?», не представляється можливим, так як судовому експерту не надано інформації, яка б вказувала на якісні характеристики об'єкта, а потерпіла більше нічого вказати не може, згідно протоколу допиту, в результаті чого не вдалось ідентифікувати вищевказаний об'єкт та в подальшому знайти в мережі Інтернет сайти з ціновими пропозиціями на даний об'єкт. Ринкова вартість «Відра для лазні на 8 л.» у кількості 2 шт. на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 18.09.2020 року становила 530,00 грн. (п'ятсот тридцять гривень 00 копійок). Надати відповідь на питання: «Яка ринкова вартість «Ковшика для лазні» у кількості 2 шт. на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 18.09.2020 року?», не представляється можливим, так як судовому експерту не надано інформації, яка б вказувала на якісні характеристики об'єкта, а потерпіла більше нічого вказати не може, згідно протоколу допиту, в результаті чого не вдалось ідентифікувати вищевказаний об'єкт та в подальшому знайти в мережі Інтернет сайти з ціновими пропозиціями на даний об'єкт;
- товарним чеком б/н від 30.12.2015, який свідчить про вартість викраденого казана на 75 л..
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
Згідно постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 701/613/16-к обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину".
Правила оцінки доказів, особлива вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.
Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.
Крім того, суд зазначає, що стороною захисту не надано жодних доказів, які спростовують провину ОСОБА_16 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об'єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст.85,94 КПК України, вказані вище всі докази, надані стороною обвинувачення, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з'ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України в судовому засіданні доведена повністю.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд вважає, що факт скоєння кримінального правопорушення та винність обвинуваченого у вчиненні злочинних дій доведені повністю.
Таким чином, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд прийшов до переконання, що ОСОБА_16 винуватий у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, за що підлягає покаранню. Судом дії ОСОБА_16 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у інше приміщення.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що вина ОСОБА_16 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду. Показання потерпілої та свідків логічні та узгоджені між собою, тоді як пояснення ОСОБА_16 в частині його не визнання вини у таємному викраденні майна потерпілої ОСОБА_13 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, суперечать іншим показам та фактичним обставинам справи, тому суд критично оцінює їх і вважає, що таким чином обвинувачений намагаються ввести суд в оману та прагне уникнути кримінальної відповідальності за таємне викрадення чужого майна.
Підстав сумніватись у показах свідків, які були попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України, у суду немає, а ті в свою чергу, повністю узгоджуються з вищенаведеними письмовими доказами, з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Згідно довідки КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» ОСОБА_16 на стаціонарному лікуванні не перебував та за медичною допомогою не звертався.
Згідно довідки КП «Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» ОСОБА_16 на диспансерному наркологічному обліку не перебуває.
За місцем проживання ОСОБА_16 характеризується позитивно.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотиви і мета вчинення кримінального правопорушення.
Суд розцінює невизнання ОСОБА_16 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, як спосіб свого самозахисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_16 судом не встановлені.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_16 , суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до категорії тяжких злочинів, а також те, що обвинувачений свою вину не визнав, у вчиненому не розкаявся, обставини та мотиви скоєння кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його вік, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, що раніше не судимого, позитивно характеризується за місцем фактичного проживання, згідно наданих стороною обвинувачення документів, на обліках у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, тому покарання обвинуваченому слід обрати в межах санкцій статті, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення у вигляді позбавлення волі. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, суди повинні виходити з класифікації злочинів згідно ст.12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Крім того, потерпілою ОСОБА_13 було заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_16 матеріальної шкоди в сумі 2 530,00 грн. (дві тисячі п'ятсот тридцять гривень), який підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Оскільки судом встановлено винуватість ОСОБА_16 у вчиненні інкримінованого йому злочину, дана матеріальна шкода, завдана у результаті неправомірних дій останнього, а її розмір підтверджений письмовими доказами та відповідає тому, який зазначено в обвинувальному акті, тому цивільний позов ОСОБА_13 пред'явлений до обвинуваченого ОСОБА_16 підлягає повному задоволенню. Вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди суд бере до уваги, що обвинувачений в судовому засіданні позов не визнав.
З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів ОСОБА_16 не можливе без ізоляції його від суспільства, а тому йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Строк відбування покарання ОСОБА_16 необхідно обраховувати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Крім того, суд враховує роз'яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, згідно з яким окремим виявом категорії справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Також суд вважає, що судові витрати по проведенню експертизи слід покласти на обвинуваченого, оскільки її проведення було зумовлено розслідуванням вчинення ним кримінального правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 63, 65-67 КК України, 370, 371, 374 КПК України суд, -
Визнати винуватим ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_16 рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду.
Цивільний позов ОСОБА_13 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_16 на користь потерпілої ОСОБА_13 матеріальну шкоду в сумі 2 530,00 грн. (дві тисячі п'ятсот тридцять гривень 00 коп.), завдану внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення.
Стягнути на користь держави витрати за проведення експертних досліджень та експертиз з ОСОБА_16 - в сумі 653,80 грн. (шістсот п'ятдесят три грн. 80 коп.).
На вирок суду може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом 30 діб з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя: