про повернення позовної заяви
Справа № 500/1710/24
07 травня 2024 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2023 по 28.10.2023 (включно);
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2023 по 28.10.2023 (включно);
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09.05.2022 по 12.10.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 12.10.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 09.05.2022 по 12.10.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 12.10.2023.
Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху).
Позивачу у цей строк необхідно усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави поважності причин пропуску строку звернення до суду, надати доказами поважності причин його пропуску за їх наявності.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслано 28.03.2024 на адресу позивача поштовим зв'язком рекомендованим поштовим відправленням. У зв'язку з неповерненням поштовою службою на адресу суду повідомлення про вручення поштового відправлення адресату, 18.04.2024 повторно направлено на електронну адресу позивача ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 28.03.2024, про що секретарем судового засідання повідомлено позивача телефонограмою.
Строк для усунення недоліків позовної заяви сплинув 29.04.2024 (враховуючи, що останній день строку припав на вихідних день).
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 28.03.2024 позивачем направлено поштовим зв'язком до суду заяву про усунення недоліків. У цій заяві позивач вказує, що відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Також покликається на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», у якому зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці органом, що призначає і виплачує заробітну плату, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум заробітної плати за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Крім того, стверджує, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Визначаючись щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Спір у цій справі виник щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, а також грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 №240/532/20 висловлено правову позицію, відповідно до якої строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору в частині вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України та відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України.
Вказану позицію Судової палати Верховного Суду підтримано Верховним Судом у постановах від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 09.03.2023 у справі №380/493/21, від 16.03.2023 у справі №160/20711/21, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.06.2023 у справі №640/13028/21, від 07.09.2023 у справі №160/914/23, від 28.09.2023 у справі №420/5436/22, від 31.10.2023 у справі №240/15141/22, від 23.11.2023 у справі №420/10397/23 та від 09.01.2024 у справі №620/3102/20.
У свою чергу перебіг строку звернення до суду про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі №560/4006/19, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, від 11.02.2021 у справі №240/532/20, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Відтак, перебіг місячного строку звернення до суду із заявленою позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочався з дня фактичного (остаточного) розрахунку з позивачем, який проведено відповідачем 28.10.2023, що підтверджується випискою з рахунку позивача та про що ОСОБА_1 вказує у позовній заяві.
Натомість позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами 21.03.2024 (цією датою позов здано на пошту), що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Щодо строку звернення з позовною вимогою про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, проаналізувавши законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 у справі №380/6200/20, від 23.06.2022 у справі №540/2001/21 та від 14.12.2023 у справі №380/1785/21.
Вказане спростовує твердження позивача про те, що процесуальний строк звернення до суду з позовом стосовно невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не обмежується будь-яким строком.
Крім того, грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, вимоги про стягнення якої обмежуються тримісячним строком відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2023 №285 позивача 12.10.2023 виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення. Також визначено виплати, що підлягають до нарахування при звільненні. Виплата компенсації за неотримане речове майно у вказаному наказі встановлена не була.
Отже, суд виходить з того, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був бути обізнаним з часу його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
Суд не заперечує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Звернення позивача до відповідача із заявою від 01.02.2024 про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та отримання листа від 27.02.2024 у відповідь на своє звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Таким чином, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Позивачем подано заяву на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак будь-яких причин, які можна визнати поважними та об'єктивними причинами пропуску строку звернення до суду з цими позовними вимогами, подана заява не містить, навпаки позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Позивач у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з положеннями частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом строку, заява про усунення недоліків не містить поважних причин пропуску позивачем такого строку, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.
Відповідно до частини п'ятої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки строк на усунення недоліків позовної заяви закінчився 29.04.2024, то питання про повернення позовної заяви підлягає вирішенню протягом п'яти днів з дня закінчення цього строку.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Чепенюк О.В. у щорічній відпустці у період з 29.04.2024 по 06.05.2024 включно питання повернення позовної заяви вирішується у перший робочий день судді.
Керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Чепенюк О.В.