Справа №949/803/24
про залишення без руху
02 травня 2024 року м.Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просить: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною, внаслідок психічної хвороби; на підставі ст.298 ЦПК України призначити по справі судово-психіатричну експертизу з метою визначення психічного стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити його опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 3 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Згідно зі ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною 3 ст. 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Отже, вирішуючи питання про прийняття заяв по справах в порядку окремого провадження, суд повинен враховувати, що ці заяви повинні відповідати загальним правилам щодо змісту і форми заяви, встановленим статтями 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 3 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
За змістом п.5 ч.1 ст.175 ЦПК України, заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною та призначити його опікуном над нею.
Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.41 ЦК України, над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Статтею 55 ЦК України визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до ст. 58 ЦК України передбачено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.
Статтею 62 ЦК України визначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Відповідно до ст. 63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.
За змістом ч.1 ст.300 ЦПК України, суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування.
Призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов'язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства - захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в даному конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою. Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу.
Всупереч наведеним вимогам закону заявник не додав подання, або відповідного висновку органу опіки та піклування про можливість призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою.
Разом із тим, у поданій заяві заявник вказує, що подання органу опіки та піклування про призначення опікуна буде зроблено після відкриття провадження у справі, оскільки на сьогоднішній день таке подання оформляється лише на вимогу суду
Частиною 2 ст. 84 ЦПК України передбачено обов'язок учасника справи зазначити у клопотанні про вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійно отримання цього доказу.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення заявника до органу опіки та піклування із заявою про розгляд питання та отримання вказаного висновку, доцільності звернення з даною заявою в судовому порядку, що є обов'язковим з огляду на законодавчо встановлений обов'язок органу опіки та піклування здійснювати контроль відносно осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, ураховуючи, що діючим законодавством встановлено обов'язкову процедуру урегулювання питань окремих категорій громадян, відносно яких здійснюється нагляд з боку органу опіки та піклування.
Крім того, п. 3.3 ч. 3 «Про затвердження Правил опіки та піклування», визначено перелік документів за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна, а саме: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі.
Однак, заявником не долучено до матеріалів зазначених вище письмових доказів, що позбавить суд можливості дослідити в ході розгляду заяви докази, що підтверджують можливість заявника бути опікуном ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.3 ст.296 ЦПК України, заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Отже, заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано виключно членами її сім'ї, близькими родичами, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, близькими родичами є: батьки, діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки. Статус близьких родичів мають також подружжя. Фізичні особи, природний зв'язок між якими ґрунтується на походженні один від одного або від спільних предків і має правове значення у випадках, передбачених законодавством.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Зі змісту вищевказаного Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї", також вбачається наведення переліку осіб, що є "близькими родичами" (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), та тих, кого слід вважать "іншими родичами чи особами, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках" (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Звертаючись до суду із вищевказаною заявою, заявником зазначено, що він є племінником ОСОБА_2 (особа, яку просить визнати недієздатною). Однак, всупереч зазначеним вище вимогам, заявником не надано доказів родинних відносин з особою, недієздатність якої він просить визнати. Тобто, жодних документів про належність ОСОБА_1 до осіб, які можуть бути заявниками у даній категорії справ, зокрема, що він є членом сім'ї чи близьким родичем ОСОБА_2 , до матеріалів заяви не долучено.
Крім того, заявник у заяві вказує, що він є найріднішою людиною ОСОБА_2 . Однак, у заяві ним не назначено і матеріали заяви не містять жодних відомостей про інших близьких родичів ОСОБА_2 , їх позицію щодо визнання останньої недієздатною та призначення заявника опікуном.
Відповідно до ч. 3 ст. 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Подана до суду заява таких обставин не містить.
Замість зазначення конкретних для даної справи обставин, зазначено лише загальні правові норми, в заяві відсутнє викладення обставин, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відсутність зазначених даних позбавить суд в подальшому вирішити питання щодо призначення судово-психіатричної експертизи - одної з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною.
Призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про визнання особи недієздатною без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у ОСОБА_2 психічної хвороби станом на день розгляду заяви, буде порушенням прав, гарантованих ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Відповідно до ст. 41 ЦК України, правовими наслідками визнання особи недієздатною, є зокрема відсутність у неї права вчиняти самостійно будь-який правочин. Такі дії від імені недієздатної особи вчиняє її опікун.
Відповідно до ч. 1 ст. 298 ЦПК України, суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Згідно з положенням ст. 21 Закону України «Про психіатричну допомогу», судово-психіатрична експертиза в цивільних справах призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням судово-психіатричних експертиз.
Як зазначається в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним», судово-психіатрична експертиза призначається у справах про визнання громадянина недієздатним. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу; чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.
В матеріалах заяви відсутнє вмотивоване клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи із зазначенням експертної установи в якій необхідно провести експертизу.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.299 ЦПК України передбачено, що справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров'я.
Згідно ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Водночас, заявник, визначаючи склад учасників справи, не вказує заінтересованою особою саму особу стосовно якої вирішується питання про визнання її недієздатною, та права і інтереси якої, у випадку ухвалення рішення суду будуть суттєво обмежені, та участь якої в судовому засіданні також вимагається за законом, а також, заявником не зазначено про залучення особі, щодо якої вирішується питання про її недієздатність, адвоката.
У пункті 68 рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» №44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»).
Також, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №753/4146/18 (провадження №61-389св19).
Розгляд справи за заявою про визнання особи недієздатною за відсутності особи щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною є грубим порушенням вимог процесуального закону, зокрема статті 299 ЦПК України, подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 р. у справі №756/6838/17 (провадження №61-10584св20).
Крім того, заявником всупереч положень п. 8, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не зазначено чи існують докази, які не можуть бути подані до заяви, не зазначено щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, також в матеріалах заяви відсутнє підтвердження про те, що заявником не подано іншої заяви (заяв) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Також, відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При подачі заяви до суду заявником не було долучено квитанцію про сплату судового збору.
Разом із тим, у прохальній частині заяви, заявник просив звільнити його від сплати судового збору посилаючись на п.5 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", де зазначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги.
Суд наголошує, що предметом розгляду вказаної справи є розгляд питання стосовно визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, а тому посилання заявника на п.5 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" є безпідставним, оскільки розгляд вказаної справи, не стосується захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги,
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до вимог частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою заяви у справах окремого провадження ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 605,60 грн.
Таким чином заявнику необхідно долучити наступні докази:
-квитанцію про сплату судового збору в розмірі 605,60 грн.
-відомості щодо звернення заявника до органу опіки та піклування для отримання подання, або відповідного висновку останніх про призначення його опікуном над ОСОБА_2 ;
- перелік документів за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна;
- докази того, що він може бути призначений опікуном над ОСОБА_2 ;
-докази, що він є членом сім'ї чи близьким родичем ОСОБА_2 ;
-відомості про інших близьких родичів ОСОБА_2 , їх позицію щодо визнання останньої недієздатною та призначення заявника її опікуном;
-навести у заяві конкретні обставин, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого ОСОБА_2 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними,
-долучити вмотивоване клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи із зазначенням експертної установи, в якій необхідно провести експертизу.
-визначаючи склад учасників справи, зазначити заінтересованою особою саму особу стосовно якої вирішується питання;
-оформити заяву, відповідно до положень п. 8, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України;
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За вказаних обставин заяву слід залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна - залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для виправлення вказаних у даній ухвалі недоліків заяви 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали,
Роз'яснити, що в разі невиконання вказаних в ухвалі вимог, заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу, що не перешкоджає повторному зверненню із аналогічною заявою до суду
Копію ухвали надіслати заявнику.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://court.gov.ua/1706
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя:підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.