65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/352/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/352/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (29009, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Толстого, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 30865632)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гричуна Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 1074916,85 грн., -
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гричуна Андрія Михайловича про стягнення 1074916,85 грн., з яких: 621825,86 грн. основного боргу, 96646,82 грн. пені, 174483,47 грн. 15% річних та 181960,70 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати за договором поставки №U20517 від 06.12.2018.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/352/24; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз'яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвала Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 була направлена відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось до суду 26.02.2024 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", окрім того, ухвала суду була доставлена 05.02.2024 на наявну в матеріалах справи електронну адресу відповідача, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
16.02.2024 за вх.№6428/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, наступне:
- 24.02.2022 внаслідок агресії російської федерації солдатами вказаної держави було захоплено майно Фізичної особи-підприємця Гричун Андрій Михайловича в м. Олешки Херсонської області; на даний час у ФОП Гричун А.М. відсутній доступ до документів та майна, оскільки м. Олешки Херсонської області є тимчасово окупованою територією, а м. Херсон є територією ведення бойових дій; в тому числі відсутні будь-які документи, які укладені між ТОВ "INTER CARS UKRAINE" та ФОП Гричун А.М. та відновити доступ до вказаної документації є неможливим (відновлення доступу до майна можливе лише після деокупації місця зберігання документів та майна в м. Олешки);
- відповідач не може виконувати зобов'язання за укладеними договорами з позивачем у даному конкретному випадку через форс-мажорну обставину - воєнний стан та фактичні воєнні дії внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, окупація м. Херсона (факт, що відбувся) та м. Олешки (факт, що відбувся та ще триває й досі), і як наслідок позбавлення позивача доступу до майна та документів (наймовірніше, документація та майно ФОП Гричун А.М. знищені, але це можливо буде встановити після потрапляння до місця зберігання майна та документів в нині окуповане місто Олешки Херсонської області); окрім того, до Херсона, де відбуваються бойові дії та пошкоджено майно відповідача, також неможливо потрапити внаслідок обстрілів;
- відповідач має лише відомості щодо залишку майна на момент 24.02.2024, що становить 5473406,65 гривень - залишок по складу в м. Олешки додається; за фактом знищення майна ФОП Гричун А.М. було порушено кримінальне провадження; таким чином, ФОП Гричун А.М. позбавлений можливості виконувати цивільно-правові та господарсько-правові зобов'язання через настання форс-мажорних обставин; враховуючи, що договір з позивачем у відповідача відсутній внаслідок форс-мажорних обставин (загалом, відсутня вся документація та товарно-матеріальні цінності, які були до 24.02.2022), повідомлення про форс-мажорні обставини відповідачем здійснено після отримання копії договору зі справи №916/352/24.
08.03.2024 за вх.№9938/24 до суду від позивача надійшли оригінали видаткових накладних, які оглянуто судом.
У зв'язку з тим, що судом було надано можливість сторонам реалізувати своє право на подання заяв по суті спору, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для розгляду справи по суті.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Справа №916/352/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
06.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (постачальник, позивач), Фізичною особою-підприємцем Гричуном Андрієм Михайловичем (покупець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Євсєєвим Павлом Ігоровичем (третя сторона) укладений договір поставки №U20517.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору на умовах договору постачальник зобов'язується, використовуючи послуги третьої сторони (яка є комерційним посередником, тобто надає послуги (сприяє) в укладенні постачальником угод поставки, просуває від імені постачальника товар, узгоджує та оформлює партії поставки, комплектує та відповідає за їх поставку), передати покупцю у встановлений строк замовлені ним запасні частини до автомобілів, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту тощо (далі - товар) окремими партіями, а покупець зобов'язується приймати товар для здійснення підприємницької діяльності та оплачувати його; асортимент (номенклатура), ціна та кількість товару остаточно погоджується сторонами у накладних, які є специфікаціями у розумінні ст. 266 ГК України та складають його невід'ємну частину; ціна договору складається із сумарної ціни поставлених партій товару, яка вказана у видаткових накладних.
Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору договір набуває чинності з дня його належного підписання сторонами та діє по 31 грудня 2018 року; якщо жодна із сторін за три тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір припинити договір, то строк договору продовжується на тих самих умовах по 31 грудня кожного наступного року; якщо на момент припинення або розірвання договору стороною не виконане будь-яке зобов'язання - договір продовжує діяти до моменту виконання такою стороною всіх зобов'язань і законних вимог та проведення остаточних розрахунків.
За п.4.1 договору ціна одиниці виміру товару, що вказана в реєстрі цін постачальника, є ринковою; вартість товару вказується в гривнях у рахунку на оплату або видатковій накладній та відповідає рівню звичайних цін.
Умовами п.п. 5.1, 5.4, 6.3 договору передбачено, що покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує повну ціну товару на вказаних у рахунку/накладній умовах; момент оплати товару є день зарахування коштів на поточний рахунок постачальника; сторони можуть додатково погодити та у видатковій накладній вказати інші ніж вказані у п.п. 5.1, 6.1 строки оплати та умови поставки товару.
У відповідності до п.8.1 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем відповідно до видаткової накладної; перехід права власності відбувається при підписанні видаткової накладної обома сторонами.
Згідно з п.10.6 договору покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої сумі у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч.5 ст. 694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 15% річних.
Відповідно до п.п. 11.1, 11.2 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань на час дії форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, яка не залежить від волі сторін), а саме: війни, воєнні дії, блокади, ембарго або інші міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії держав, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань, пожежі, повені, інші стихійні лиха; про наступ та припинення обставин непереборної сили сторона договору повинна повідомити інші рекомендованим листом у 5-денний строк; достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.
За п.12.1 договору накладні, за якими поставляється товар за договором, а також додаткові угоди та інші документи до договору, що підписані уповноваженими представниками сторін, вважаються невід'ємною частиною договору.
В матеріалах справи наявні підписані та проставлені печатками з обох сторін (постачальника - ТОВ "INTER CARS UKRAINE" та одержувача - ФОП Гричун А.М.) накладні до договору №U20517 від 06.12.2018 за період 24.01.2022-19.02.2022, в яких містяться найменування товару, кількість, загальні суми до сплати та терміни оплати, останній день яких припадав з 23.02.2022 до 21.03.2022 (а.с. 19-219, т.І).
Також в матеріалах справи наявні надані відповідачем документи, а саме: лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1; договір оренди приміщення від 10.01.2022 №10012022, укладений між ФОП Гричун А.М. (орендар) та ФОП Скибінський О.А (орендодавець); акт приймання-передачі до договору від 10.01.2022 №10012022, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення за адресою: м. Олешки, вул. Гвардійська, 123; вартісна оцінка складу в цінах номенклатури на кінець дня 24.02.2022; заява Гричуна А.М. від 13.02.2024 про кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 438 КК України та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У листі-повідомленні ФОП Гричун А.М. повідомив ТОВ "INTER CARS UKRAINE" про наступне:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гричуна Андрія Михайловича про стягнення 1074916,85 грн., з яких: 621825,86 грн. основного боргу, 96646,82 грн. пені, 174483,47 грн. 15% річних та 181960,70 грн. інфляційних втрат;
- 24.02.2022 внаслідок агресії російської федерації солдатами вказаної держави було захоплено майно Фізичної особи-підприємця Гричун Андрій Михайловича в м. Олешки Херсонської області; на даний час у ФОП Гричун А.М. відсутній доступ до документів та майна, оскільки м. Олешки Херсонської області є тимчасово окупованою територією, а м. Херсон є територією ведення бойових дій; в тому числі відсутні будь-які документи, які укладені між ТОВ "INTER CARS UKRAINE" та ФОП Гричун А.М. та відновити доступ до вказаної документації є неможливим (відновлення доступу до майна можливе лише після деокупації місця зберігання документів та майна в м. Олешки);
- ФОП Гричун А.М. не може виконувати зобов'язання за укладеними договорами з позивачем у даному конкретному випадку через форс-мажорну обставину - воєнний стан та фактичні воєнні дії внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, окупація м. Херсона (факт, що відбувся) та м. Олешки (факт, що відбувся та ще триває й досі), і як наслідок позбавлення позивача доступу до майна та документів (наймовірніше, документація та майно ФОП Гричун А.М. знищені, але це можливо буде встановити після потрапляння до місця зберігання майна та документів в нині окуповане місто Олешки Херсонської області); окрім того, до Херсона, де відбуваються бойові дії та пошкоджено майно відповідача, також неможливо потрапити внаслідок обстрілів; за фактом знищення майна ФОП Гричун А.М. було порушено кримінальне провадження;
- про справу №916/352/24 Гричун А.М. дізнався з реєстру Дія;
- ФОП Гричун А.М. позбавлений можливості виконувати цивільно-правові та господарсько-правові зобов'язання через настання форс-мажорних обставин; враховуючи, що договір з позивачем у відповідача відсутній внаслідок форс-мажорних обставин (загалом, відсутня вся документація та товарно-матеріальні цінності, які були до 24.02.2022), повідомляє даним листом про форс-мажорні обставини;
- ФОП Гричун А.М. просить врахувати наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконувати з вказаних причин договірні зобов?язання.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №U20517 від 06.12.2018 щодо повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення основного боргу, пені, 15% річних та інфляційних втрат.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд зазначає, що даний спір виник з приводу укладеного між сторонами договору поставки №U20517 від 06.12.2018. При цьому, господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні відомості про визнання вказаного договору недійсним чи не укладеним, а відповідачем у відзиві не заперечується факт укладання спірного договору поставки.
Проаналізувавши наявні у справі докази, господарським судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар у період з 24.01.2022 по 19.02.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, які підписані обома сторонами, факт поставки та отримання товару відповідачем не спростовано, проте відповідач в порушення умов договору та вищевказаних норм законодавства не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором поставки в частині повної сплати за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму заявленого основного боргу (вартості поставленого товару) у розмірі 621825,86 грн., що підтверджено за матеріалами справи, відповідачем суму основного боргу не спростовано, а тому господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог ТОВ "INTER CARS UKRAINE" про стягнення з відповідача 621825,86 грн. основного боргу.
Посилання відповідача на відсутність у нього документів не спростовують факту укладання договору та поставки товару за підписаними накладними.
Щодо форс-мажору, господарський суд враховує наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан, який наразі продовжений.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
При цьому, господарський суд враховує висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, а саме: форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву в якості підстав для відмови у задоволенні позову зазначено про наявність форс-мажорних обставин, із посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, а також на повідомлення про форс-мажор від 16.02.2024.
Обставини військової агресії рф в даному випадку є доведеними, так само як і обставини впливу вказаної агресії на можливість виконання зобов?язань по тим договорам, виконання яких в даному випадку здійснювалось на територіях ведення бойових дій та тимчасової окупації, до яких відноситься територія Херсонської міської територіальної громади, яка була деокупована 11.11.2022.
Враховуючи вищевказане, господарський суд погоджується з доводами відповідача про виникнення у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, а саме: військової агресії рф та окупації частини території Херсонської області, на якій вів підприємницьку діяльність відповідач, що прямо вплинуло на обчислення строків виконання відповідачем договірних зобов?язань, які за укладеними та підписаними накладними мали спливати відповідно починаючи з 24.02.2022, а на думку суду відповідно ці строки настали на наступний день після деокупації території Херсонської міської територіальної громади.
Таким чином, в частині заявлених до стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сплата пені та 15% річних передбачена п.10.6 договору.
За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду. Аналогічного ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору поставки та накладних несвоєчасно здійснив оплату вартості поставленого товару. Разом з тим, господарський суд приймає до уваги те, що терміни оплати, що встановлені у накладних спливали, починаючи з 24.02.2022 по 22.03.2022, тобто після введення воєнного стану та початку повномасштабної військової агресії рф, отже з урахуванням введення воєнного стану, окупації території Херсонської міської територіальної громади, яка була відповідно деокупована 11.11.2022, строки виконання відповідачем грошових зобов?язань відповідно спливли після моменту деокупації Херсонської міської територіальної громади 14.11.2022 (з урахуванням деокупації території 11.11.2022, що припадало на вихідний день та відповідно до вимог ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день) та починаючи з 15.11.2022 у позивача виникло право застосовувати до відповідача відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань.
Відповідно, щодо позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованої пені у розмірі 96646,82 грн. за визначений позивачем період (до 24.08.2022), господарський суд дійшов про відмову у задоволенні такої вимоги, оскільки, як було встановлено судом, кінцевий строк виконання грошових зобов'язань за договором у зв?язку з форс-мажорними обставинами сплив 14.11.2022, відповідно розраховувати пеню позивач має право починаючи з 15.11.2022, а у позові пеню розраховано за період до 24.08.2022, тобто передчасно, а тому у задоволенню позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
В частині заявлених до стягнення 15% річних, які передбачені договором поставки, та інфляційних втрат, господарський суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, з урахуванням встановлених строків виконання зобов'язання та початку застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань (з 15.11.2022), суд, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, здійснив власний перерахунок сум відповідальності і встановив що належними до стягнення з відповідача є суми 15% річних (до 24.01.2024) у розмірі 111400,81 грн. та інфляційних втрат (по грудень 2023) у розмірі 40792,56 грн.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених ТОВ "INTER CARS UKRAINE" позовних вимог та стягнення з відповідача 621825,86 грн. основного боргу, 111400,81 грн. 15% річних та 40792,56 грн. інфляційних втрат, в решті позову судом відмовляється.
Іншого сторонами не доведено.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.9 ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача як на особу, з неправильних дій якої виник спір.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1,4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Вирішуючи питання щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За ч.ч. 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У позовній заяві позивач повідомив суд про намір стягнути з відповідача 7500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження заявлених до стягнення 7500 грн. витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
- договір про надання правничої допомоги від 07.07.2023, укладений між ТОВ "INTER CARS UKRAINE" та адвокатом Петренко С.В.;
- додаток до договору від 07.07.2023 - розрахунок вартості однієї години надання послуг;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 22.01.2024 (витрачено часу - 7,5 годин, вартість наданих послуг - 7500 грн.);
- квитанцію про оплату за правничу допомогу на суму 7500 грн.
Згідно з положеннями п.4 ст. 1, ч.3 ст. 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 "Послуги. Загальні положення" цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Предметом договору про надання правової (правничої) допомоги є надання адвокатом послуг, зокрема, у зв'язку з вирішенням спору в суді.
У відповідності до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений за їх взаємною домовленістю.
Водночас, суд зазначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд враховує, що процесуальні документи адвокатом позивача складено якісно, з огляду на фактичні обсяги наданих послуг професійної правничої допомоги, враховуючи критерій реальності та розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є такою, що підтверджена поданими доказами, не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами. Таким чином, приймаючи до уваги, що судом в порядку ч.9 ст. 129 ГПК України покладено судові витрати у справі на відповідача як на особу, з неправильних дій якої виник спір, суд задовольняє до стягнення з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката, вважає їх обґрунтованими, співмірними та доведеними, а отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 7500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гричуна Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (29009, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Толстого, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 30865632) 621825 /шістсот двадцять одну тисячу вісімсот двадцять п'ять/ грн. 86 коп. основного боргу, 111400 /сто одинадцять тисяч чотириста/ грн. 81 коп. 15% річних, 40792 /сорок тисяч сімсот дев'яносто дві/ грн. 56 коп. інфляційних втрат, 16123 /шістнадцять тисяч сто двадцять три/ грн. 75 коп. судового збору та 7500 /сім тисяч п?ятсот/ грн. судових витрат на оплату послуг правничої допомоги.
3.В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03 травня 2024 р.
Суддя Ю.С. Бездоля