79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
30.04.2024 Справа № 914/3503/23
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками Пролісок», м. Моршин Львівської області,
про стягнення 1'411'492,74 грн збитків.
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники:
від позивача: С. Горбунов,
від відповідача: І. Богомазова.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснювалося з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
СУТЬ СПОРУ. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про стягнення 1'411'492,74 грн збитків у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договору № 42340 про постачання електричної енергії від 14.05.2007. У позовній заяві позивач також зазначив, що орієнтовний розмір витрат за надання правової допомоги складає 100'000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 29 листопада 2023 року справу № 914/3503/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою від 04.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; встановлено строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
05.01.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву, 31.01.2024 - заперечення на відповідь на відзив, а 20.02.2024 - пояснення.
12.01.2024 позивач подавав відповідь на відзив, а 23.02.2024 - додаткові письмові пояснення.
19.03.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 16.04.2024.
У судовому засіданні 16.04.2024 оголошувалася перерва до 30.04.2024.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити. Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечила, просила відмовити у задоволенні позову.
Основні аргументи позивача. Між сторонами був укладений договір про постачання електричної енергії. Відповідач упродовж 10 років не визнавав заборгованості, всіляко заперечував та ухилявся від її сплати, у зв?язку з цим позивач поніс збитки, оскільки він у процесі господарської діяльності за власні кошти закупив електричну енергію, передав її власними мережами споживачеві, проте не отримав жодної оплати і таким чином не зміг компенсувати фактичні обсяги переданої відповідачу електричної енергії. Так, у листопаді-грудні 2013 відповідачем було отримано 221824 кВтт. електричної енергії за тарифом 1,0324 грн./кВтг. на загальну суму 274'813,31 грн. з ПДВ, але оплата здійснена ним тільки у жовтні 2023 року. Таким чином відповідачем у 2013 році було отримано електричну енергію в обсязі 221824 кВтг, вартість якої на жовтень 2023 року уже становить 1686306,05 грн. з ПДВ, але відповідачем у жовтні 2023 року за вказаний обсяг електроенергії сплачено 274'813,31 грн. (вартість 2013 року). Таким чином, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов?язань позивач поніс збитки у розмірі 1'411'492,74 грн.
Основні аргументи відповідача. У період з 06.06.2013 по 25.11.2013 у відповідача існували форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема, мали місце протиправні дії третіх осіб, про що засвідчує сертифікат Львівської Торгово-промислової палати від 05.04.2021. Інша юридична особа ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» здійснював господарську діяльність у період з 01.06.2013 до 31.12.2013 у захоплених корпусах відповідача і саме вона здійснила оплату за електроенергію за відповідним рахунком позивача, але згодом останній повернув сплачені кошти. Відповідач у червні 2013 повідомляв позивача про виникнення непередбачуваної ситуації, яка викликана діями сторони, що не є стороною договору, а саме ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками», але позивач не припинив подачу електричної енергії. Позивачем не доведено у чому ж полягає шкода, адже суму, стягнуту судовим рішенням, відповідач сплатив. Також позивач не довів протиправність дій та причинно-наслідковий зв'язок, а тому позовні вимоги є безпідставними.
У судовому засіданні 30.04.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
14.05.2007 між позивачем ПрАТ «Львівобленерго» (на той час - ВАТ «Львівобленерго») і відповідачем ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» був укладений договір про постачання електричної енергії, згідно з п. 2.2.2, 2.3.3 якого постачальник (позивач) зобов?язується постачати споживачу електроенергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з врахуванням умов, встановлених у розділі 6 договору, а споживач (відповідач) зобов?язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» .
Позивач зазначає, що у листопаді-грудні 2013 року відповідачем було спожито 221824 кВтг. електричної енергії (54577 кВтг. у листопаді і 167247 кВтг. у грудні), що за тарифом на електричну енергію 1,0324 грн./кВтт., який діяв на той час, та з врахуванням ПДВ 20% становить 221824 * 1,0324 * 1,2 = 274'813,31 грн.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №914/290/14 позов ПрАТ «Львівобленерго» до ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 277'350,35 грн. заборгованості, у тому числі 274'813,31 грн. за активну електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2013 року. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2023 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача відмовлено.
Відповідач виконав рішення суду і сплатив заборгованість 31.10.2023.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Пунктом 8 ст.16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 ЦК України і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 статті 202 ЦК України). Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, за змістом якої господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Між сторонами виникли правовідносини на підставі договору про постачання електричної енергії. У п.4.2.1 даного договору сторони передбачили відповідальність споживача - за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
За даним договором у листопаді-грудні 2013 року позивач поставив 221824 кВтг. електричної енергії (54577 кВтг. у листопаді і 167247 кВтг. у грудні), що за тарифом на електричну енергію 1,0324 грн./кВтт., який діяв на той час, та з врахуванням ПДВ 20% становить 221824 * 1,0324 * 1,2 = 274 813,31 грн. У 2014 році позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення зазначеної заборгованості. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 р. у справі №914/290/14 позов ПрАТ «Львівобленерго» до ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 277'350,35 грн. заборгованості, у тому числі 274'813,31 грн. за активну електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2013 року. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2023 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача відмовлено. На виконання судових рішень відповідач 31.10.2023 оплатив дану заборгованість. Різницю у вартості електроенергії у 2013 та 2023 роках позивач визначає як заподіяні йому збитки.
Частина 2 ст. 22 ЦК України визначає, що, збитками є:
а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
б) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Верховний Суд наголошує, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (постанова Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17).
Закон визначає, що відноситься до збитків, і різниця у вартості електроенергії, яку поставляв позивач у 2013 та 2023 роках, сюди не належить, адже це не є:
1) ні вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна;
2) ні додатковими понесеними витратами (штрафними санкціями, сплаченими іншим суб'єктам, вартістю додаткових робіт, додатково витраченими матеріалами тощо);
3) ні неодержаним прибутком (втраченою вигодою), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
4) ні матеріальною компенсацією моральної шкоди.
Позивач у позовній заяві та інших документах по суті справи чітко не зазначив з урахуванням ст.22 ЦК України, ст.ст.224-225 ГК України, які саме збитки йому заподіяні, і що сюди включається, обмежившись розрахунком виходячи з різниці у вартості тарифу. Не зміг чітко пояснити цього і представник позивача під час розгляду справи по суті.
З огляду на наведене, суд робить висновок, що позивач не довів наявність у нього одного з наведених вище пунктів, а, отже, і наявність збитків від несвоєчасної оплати за поставлену відповідачу електроенергію.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).
Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність збитків у позивача, немає необхідності досліджувати наявність/відсутність інших елементів господарського правопорушення.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 07.05.2024.
Суддя Б. Яворський.