іменем України
06 травня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/181/24
Головуючий у першій інстанції - Кутовий Ю. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/648/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2024 року (місце ухвалення - м. Корюківка) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування посилалась, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 21.11.2015, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 від 21.11.2015 та від якого у них є спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що у період подружнього життя між сторонами почали виникати конфлікти, причиною яких є несумісність характерів та нерозуміння один одного, на даний час вони припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства, проживають за різними адресами.
Також позивачка зазначає, що відновлювати розірвані відносини вона не має наміру, а тому подальше подружнє життя з відповідачем і збереження сім'ї вважає неможливим.
У позові ОСОБА_1 просить розірвати між нею та ОСОБА_2 шлюб, зареєстрований 21.11.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2445.
Рішенням Корюківського районного суду від 26.02.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 листопада 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2445.
Після розірвання шлюбу прізвище позивачці залишено « ОСОБА_5 ».
Судові витрати залишено за позивачкою за її проханням.
В обґрунтування рішення суд послався на положення ст. 111 СК України, зазначивши, що надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком, при цьому враховуючи, що позивачка у позовній заяві просила не надавати строк на примирення, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача, а оскільки шлюб носить формальний характер, тому його слід розірвати.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корюківського районного суду від 26.02.2024 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву від 14.02.2024, надавши 6 місячний строк для примирення подружжя; зупинити апеляційне провадження у справі до закінчення строку примирення, тобто до 15.09.2024.
За доводами скарги оскаржуване рішення суду ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що отримавши 06.02.2024 копію позовної заяви з метою збереження повноцінної сім'ї та зважаючи на наявність малолітньої дитини ним було направлено до суду заяву про надання строку на примирення на підставі ст. 55, 111 СК України.
Проте, як зазначає заявник, 26.02.2024 він з'явився до Корюківського районного суду з метою участі у судовому засіданні, йому було повідомлено, що розгляд справи не відбудеться, а копію рішення суду буде направлено поштою, тому вважає, що були порушені його права на участь у судовому засіданні, передбачені ст. 43 ЦПК України.
Також заявник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, формально підійшовши до розгляду справи та ухвалив рішення без урахування фактичних взаємин, не звернувши увагу на наявність малолітньої дитини та належним чином не розглянувши заяву про встановлення строку для примирення.
В обґрунтування зазначених доводів скарги заявник посилається на правові висновки, викладені в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 19.12.2023 у справі № 337/1025/23.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України ОСОБА_1 було надіслано копію апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У наданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні клопотання про надання строку на примирення, а також просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Корюківського районного суду від 26.02.2024 - залишити без змін. В обґрунтування посилається, що в позовній заяві було однозначно зазначено, що розгляд справи можливий за її відсутності та строк на примирення вона не потребує, оскільки збереження сім'ї вважає неможливим, тому вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про надання строку на примирення і наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Зазначає, що відповідно положень ст. 24 СК України шлюб є добровільним та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а оскарження відповідачем рішення суду в апеляційному порядку є зловживанням процесуальними правами з метою затягування судового процесу.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 21.11.2015 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2445, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 4).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 6).
Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 посилалась на те, що на даний час сторони припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства, проживають за різними адресами, відновлювати розірвані відносини вона не має наміру, а тому подальше подружнє життя з відповідачем і збереження сім'ї вважає неможливим.
ОСОБА_2 , звертаючись із заявою про надання строку на примирення строком на шість місяців, указував на те, що станом на день подання заяви дружина та син проживають окремо, проте він кожного дня їх відвідує. Зазначає, що з початку укладення шлюбу і по сьогоднішній день він прикладає максимум зусиль щодо збереження шлюбу, час від часу виникають дрібні непорозуміння стосовно ведення спільного господарства, але вони носять тимчасовий характер. Тому вважає, що підстави для розірвання шлюбу відсутні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 111 СК України, виходив з того, що надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком, при цьому враховуючи, що позивачка у позовній заяві просила не надавати строк на примирення, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача, а оскільки шлюб носить формальний характер, тому його слід розірвати.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).
За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Положеннями ст. 112 СК України та роз'ясненнями п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 визначено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суд повинен повно та всебічно з'ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати інші обставини життя подружжя.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів враховано наступне.
Як убачається з матеріалів справи, з 21.11.2015 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, вважаючи неможливим продовжувати спільне життя, враховуючи окреме проживання, припинення сімейно-шлюбних відносин та ведення спільного господарства, відсутність бажання відновлювати відносини.
Враховуючи категоричну позицію позивачки, викладену як у позові, так і у відзиві на апеляційну скаргу щодо небажання збереження сім'ї та наполягання на розірванні шлюбу та необхідності припинення з відповідачем шлюбних стосунків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення вимог та розірвання шлюбу.
Апеляційний суд відхиляє посилання ОСОБА_2 на те, що збереження укладеного між ним та позивачкою шлюбу було б можливим у разі надання судом строку для примирення, оскільки справа перебуває в провадженні суду з січня 2024 року і з того часу сторони не знайшли підстав для примирення.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад цивільного судочинства.
Частиною сьомою статті 240 ЦПК України визначена можливість суду у справі про розірвання шлюбу суд зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Водночас, у пункті 4 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Системний аналіз ст. 51 Конституції України, ст. 111, 112 СК України, ст.2, 240, п.4 ч.1 ст. 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об'єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ.
Норма статті 111 СК України є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін.
Як вбачається, позиція ОСОБА_1 протягом часу розгляду справи була незмінною, на розірванні шлюбу вона наполягала, як при зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу, так і коли отримала апеляційну скаргу з остаточними доводами на рішення суду, категорично заперечувала проти надання часу для примирення, отже відсутні об'єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін, тому підстави для надання часу на примирення сторін чи ухвалення іншого рішення на стадії апеляційного перегляду відсутні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, право особи припинити шлюбні відносини та недопущення примушування до збереження шлюбних відносин, відсутність наміру та бажання зберегти шлюб, апеляційний суд доходить до висновку про законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже являється таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.
Оскільки позивачка наполягала у суді першої інстанції та наполягає на розірванні шлюбу у суді апеляційної інстанції, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що являється неприпустимим.
Заперечення ОСОБА_2 проти розірвання шлюбу не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки приписи сімейного законодавства не передбачають можливість примушування жінки або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу являється їх основою.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач відвідує місце проживання позивачки для щоденного спілкування з дитиною не свідчить про відновлення відносин, притаманних подружжю.
Перевіряючи заперечення заявника щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про надання строку на примирення, колегія суддів враховує, що суд може надати строк для примирення, якщо це не суперечитиме інтересам подружжя, їх дітей, моральним засадам суспільства, надання строку для примирення являється правом суду, а не обов'язком.
При наданні строку для примирення суд має уникати формалізму, що полягає у недопущенні бездумного надання такого строку, коли є дійсні підстави для розірвання шлюбу (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 11 травня 2019 року у справі № 605/434/18).
Як свідчать матеріали справи, позов про розірвання шлюбу подано до суду у січні 2024 року, станом на день розгляду справи в апеляційному суді травень 2024 року, позивачка від таких вимог не відмовилася і у відзиві на апеляційну скаргу висловила свої заперечення, тобто сторони мали достатньо часу для відновлення сімейних стосунків, чого не відбулося.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції обґрунтовано розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.11.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2445.
Твердження заявника в апеляційній скарзі про розгляд справи судом першої інстанції у відсутність учасників справи в порушення ст. 43 ЦПК України не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки в ухвалі про відкриття провадження у справі судом надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та докази, що підтверджують заперечення проти позову, проте відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, а звернувся лише із заявою про надання строку на примирення, яка була вирішена судом першої інстанції.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 06.05.2024.
Головуючий Судді :