вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.05.2024м. ДніпроСправа № 904/6885/23
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 145 783,02грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни неустойку у розмірі 145 783,02грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем обов'язку повернути орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-5345-ОД від 18.10.2013. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі №904/5898/19 виселено Фізичну особу - підприємця Глєєву Анастасію Олегівну з займаного приміщення розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. 50 років Жовтня, б. 36а та стягнуто заборгованість з орендної плати у розмірі 57 512,73грн, неустойку у сумі 240 521,76грн.
Постановою Інгулецького відділу державної виконавчої служби від 23.12.2021 закінчено виконавче провадження з виконання наказу суду про виселення з приміщення, про що державним виконавцем складено акт. Заборгованість з орендної плати, на момент звернення до суду, не погашено. З огляду на несвоєчасне повернення орендованого приміщення заборгованість з неустойки збільшилась і станом на 03.01.2023 складає 386304,78грн, з яких: 240521,76грн стягнутих за рішенням суду та 145783,02грн заборгованість за період з 15.02.2019 по 15.07.2020.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2023 справу №904/6885/23 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 22.01.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду) за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 (а.с. 30-31).
Направлена судом на адресу відповідача ухвала про порушення провадження повернута підприємством зв'язку з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 42-45).
Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
27 лютого 2024 року від відповідача за допомогою засобів електронної пошти до господарського суду надійшла заява, якою просить надіслати на електронну пошту позовну заяву та всі додані до неї докази.
Ухвалою суду від 28.02.2024 заяву від 27.02.2024 повернуто Фізичній особі-підприємцю Глєєвій Анастасії Олегівні без розгляду.
Ухвалою суду від 18.03.2024 позовну заяву залишено без руху, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях запропоновано протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме: направити позовну заяву з додатками на адресу відповідача, надати до суду належні докази направлення (фіскальний чек та опис вкладення).
25 березня 2024 року від позивача до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та долучено відповідні докази.
Ухвалою суду від 25.03.2024 продовжено розгляд справи №904/6885/23, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Направлена судом на адресу відповідача ухвала суду від 25.03.2024 повернута підприємством зв'язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 73-75).
Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Справу розглянуто відповідно до ст. 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 у справі №904/5898/19 позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Державного бюджету України, заборгованість з орендної плати у розмірі 57 512,73грн., неустойку у сумі 240 521,76грн, виселено Фізичну особу - підприємця Глєєву Анастасію Олегівну з займаного приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , стягнуто з Фізичної особи - підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області судовий збір в сумі 6 391,51грн, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни в доход державного бюджету України 40,01грн (а.с. 16-20).
Рішенням господарського суду від 11.02.2020 у справі №904/5898/19 встановлено наступне.
18.10.2013 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області та ФОП Глєєвою А.О. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-5345-ОД.
За умовами п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення (далі - майно) загальною площею 138,9кв.м, розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул. 50 років Жовтня, 36а на першому поверсі одноповерхового будинку, що перебуває на балансі ПАТ "ІнГЗК" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 06 червня 2013 року і становить за незалежною оцінкою 246800,00грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення закусочної, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п. 1.2 договору).
В п. 3.1 договору вказано, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 N 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - липень 2013 року 1643,69грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень та жовтень 2013 року.
Згідно п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом користування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п.3.11 договору).
Згідно п. 10.1 договору цей договір укладено до прийняття іншого управлінського рішення, але не більше ніж строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18 жовтня 2013 року по 17 вересня 2016 року включно.
22.03.2016 Регіональним відділенням на адресу орендаря скеровано претензію №18-11-01426 про сплату заборгованості та розірвання договору у випадку несплати заборгованості з орендної плати та пені. Відповіді на вказану претензію не надано.
09.06.2016 Регіональне відділення направило на адресу відповідача лист №18-02-03081 яким повідомлено про те, що строк дії договору закінчується 17.09.2016 та зазначено, що у разі наміру у подальшому використовувати орендоване майно, необхідно подати заяву щодо пролонгації договору оренди. Також у вказаному листі Регіональне відділення вказало на необхідність проведення нової оцінки об'єкта оренди, оскільки остання оцінка проводилась 06.06.2013 та про необхідність надати до Регіонального відділення заяву використовувати орендоване майно. Крім того, у вказаному листі орендаря повідомлено про невиконання умов договору в частині сплати орендної плати та пені.
Відповідач проігнорувала дану вимогу, не надала заяву щодо пролонгації договору оренди від 18.10.2013 №12/02-5345-ОД та нову незалежну оцінку. В подальшому Регіональне відділення неодноразово зверталось до орендаря, листами від 06.11.2017 №18-02-06752, від 15.06.2018 №18-11-03841 в яких наполягало на сплаті заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій а також поверненні орендованого майна за актом приймання-передачі.
В порушення п. 5.6. договору оренди орендоване майно за актом приймання-передачі балансоутримувачу повернуто не було, а продовжувало використовуватися, про що свідчить лист ПАТ "ІнГЗК" від 02.12.2008 №54/24277.
Загальна сума заборгованості на час вирішення справи №904/5898/19 складала 57 512,73грн, неустойка складала 240 521,76грн.
Судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-5345-ОД від 18.10.2013 щодо оплати орендних внесків.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
11.03.2020 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2020, яке набрало законної сили 11.03.2020 видано накази №904/5898/19.
В подальшому, 23 грудня 2021 року старшим державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №904/5898/19 виданого 11.03.2020 про виселення Фізичної особи-підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни з займаного приміщення. Станом на 22.12.2021 будівля належить на праві власності ОСОБА_1. Будівля була придбана ОСОБА_1 на електронних торгах 08.10.2020, про що складено відповідний акт державного виконавця.
Наполягаючи на порушенні відповідачем обов'язку зі своєчасного повернення орендованого майна після припинення договору оренди, позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку в розмірі 145 783,02грн за період з 15.02.2019 по 15.07.2020.
При розрахунку неустойки використовувалась орендна плата у розмірі 4000,64грн.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо найму (оренди).
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частина перша статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).
Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від №12/02-5345-ОД, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Фізичною особою-підприємцем Глєєвою Анастасією Олегівною є припиненим з 17.09.2016.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Аналогічні положення щодо повернення майна передбачені пунктом 10.11. договору оренди, за яким у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані в якому воно було одержано, у урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договору.
Як, зазначено в постанові державного виконавця НОМЕР_2 від 23.12.2021 станом на 22.12.2021 будівля належить на праві власності ОСОБА_1.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Тобто неустойка згідно із частиною другою статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Наведена норма визначає базу для нарахування неустойки і такою базою є повний розмір плати за найм без жодних обмежень. Лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки. Таким чином наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм, тобто у повному розмірі такої плати, визначений договором.
Право на отримання неустойки (розрахунок якої слід здійснювати, виходячи із повного розміру орендної плати, визначеного у договорі) має лише наймодавець - держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях і така неустойка сплачується до державного бюджету.
З огляду на наведені норми законодавства, наявні правові підстави для стягнення неустойки у розмірі 145 783,02грн за період з 15.02.2019 до 15.07.2020 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 684,00грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Ціна позову становить 145 783,02грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2147,20грн (2684,00грн * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №859 від 23.06.2023 (а.с. 27). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 536,80грн (2684,00грн - 2147,20грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
За приписами частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю (п. 9).
Фізичною особою-підприємцем Глєєвою Анастасією Олегівною долучено до матеріалів справи копію посвідчення №207213 від 26.03.2019 особи з інвалідністю ІІІ групи (а.с. 66).
З огляду на викладене, відповідач не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у сумі 2147,20грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Фізичної особи-підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни про стягнення 145 783,02грн - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Глєєвої Анастасії Олегівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (ідентифікаційний код 42767945; вул. Центральна, 6, м. Дніпро, 49000) неустойку у розмірі 145 783,02грн (сто сорок п'ять тисяч сімсот вісімдесят три гривні 02коп.) та витрати по сплаті судового збору у сумі 2147,20грн (дві тисячі сто сорок сім гривень 20коп.), видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення підписано - 07.05.2024.
Суддя Н.М. Євстигнеєва