06 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4775/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх. № 476 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2024 у справі №922/4775/23 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жельне С.Ч., повний текст рішення складено 01.02.2024)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ,
до Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича, м.Харків,
про стягнення коштів 14 034, 24 грн,
В листопаді 2024 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича заборгованості за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.05.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 14 034,24 грн, з якої: основний борг - 11 286,48 грн, пеня - 1 172,45 грн, штраф - 470,25 грн, 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 287,26 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2024 у справі №922/4775/23 позов задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чубук Олександра Володимировича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" основний борг 6091,26 грн, пеню 1 172,45 грн, штраф 470,25 грн, інфляційні збитки 178,97 грн, 3% річних 122,49 грн та витрати по сплаті судового збору 1 536,75 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що згідно з актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В даному акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020. Вказаний акт підписано представником відповідача та начальником залізничної станції “Харків-Балашовський” Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” Катасоновим Віталієм Валерійовичем, а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер. Таким чином, як вказано судом, зазначеним актом засвідчено, що у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених, зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, в зв'язку з чим є підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від сплати витрат на утримання нерухомого майна за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого орендоване майно за основним договором БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Таким чином, за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягає сума відшкодування витрат за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у розмірі 5195,22 грн. При цьому, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення основного боргу за вказаним договором, суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 6091,26 грн. В іншій частині позову про стягнення основного боргу відмовлено з огляду на вказані вище обставини.
Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначив, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору. Разом з тим, оскільки в цьому випадку не підлягають оплаті відповідачем витрати орендодавця на утримання та обслуговування майна за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних та 3% річних за її прострочення також відсутні. Перевіривши складений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних в вищенаведеній частині, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 178,97 грн інфляційних та 122,49 грн 3% річних. В іншій частині позову про стягнення інфляційних та річних відмовлено в зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Щодо позову в частині стягнення штрафу та пені, суд зазначив, що за прострочення оплати рахунків №874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 на суму 940,54 грн; №874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 940,54 грн; №874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму 940,54 грн; №874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 940,54 грн; №874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 940,54 грн кожного з щомісячних платежів нараховано пеню за період 22.11.2022 по 20.04.2023 у розмірі 1 172,45 грн. Перевіривши складений позивачем розрахунок пені за неоплачені відповідачем рахунки за жовтень 2022 - березень 2023 року, суд дійшов висновку, що вказане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 172,45 грн є обґрунтованими та такими, що нараховані правомірно. Відповідно до розрахунку, штраф у розмірі 470,25 грн нарахований за виставлені та неоплачені відповідачем рахунки жовтень 2022 - березень 2023 року. Отже в цьому випадку, заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці. Зазначене в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості. Перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення штрафу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у вказаній сумі також підлягають задоволенню.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення частково і змінити рішення у відповідній частині - позов задовольнити у повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад: відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо. Вилучення приміщення для потреб військових, по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначеним чинним законодавством України, тобто в предмет доказування, на думку апелянта, входить доведення обставин примусового вилучення майна (передачі майна третім особам), які б безумовно унеможливили його використання. Проте, відповідач обмежився лише цим доказом (актом б/н від 09.09.2022), без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації, а також не довів про неможливість його використовувати у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо. Необхідність з'ясування обставин, що підлягають доведенню, зумовлена тим, що зі змісту акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна; дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що також ставить під сумнів достовірність такого вилучення.
Зазначає, що відповідно до п. 13.6 договору усі повідомлення та обмін інформацією між сторонами здійснюються у письмовому порядку, у тому числі, електронною поштою. Проте, усупереч вказаним нормам відповідач тривалий час не повідомляв позивача про наявність такої обставини, та відповідно, позивач не міг врахувати ці обставини при виставленні рахунків за оренду майна, що вказує на недобросовісну поведінку відповідача. Крім зазначеного, відповідач не був обмежений у можливості ініціювати внесення змін до договору в частині орендних платежів у зв'язку з передачею (вилученням) предмета оренди третім особам для використання.
Вказує, що сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України.
Посилається на те, що акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем. Даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна носить гіпотетичний характер.
Апелянтом до апеляційної скарги додано запит ВСП "Харківська дирекція" №ФБМЕС-02/831 від 12.02.2024, лист-відповідь регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" №НЗ-1-35/700 від 19.02.2024 щодо довіреності начальника станції Харків-Балашовський, довідку №БМЕС-Д-3-11/126467/2024 від 19.02.2024 про балансову належність.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх. № 476 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2024 у справі №922/4775/23 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; письмового ставлення щодо додаткових документів, доданих Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до апеляційної скарги до 20.03.2024. Встановлено учасникам справи строк до 20.03.2024 для подання заяв, клопотань, тощо.
19.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3993), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що орендовані приміщення фактично вилучались у відповідача самим АТ “Укрзалізниця”, яке в свою чергу на певних (невідомих відповідачу) підставах передавало їх ХОВА - саме це й зафіксоване в акті. Таким чином, між відповідачем та ХОВА жодних відносин щодо вилучення існувати не могло, а підстави надання орендованих приміщень в користування ХОВА виходять за межі обізнаності відповідача. В умовах гуманітарної катастрофи та щоденних обстрілів м. Харкова відповідач не заперечував проти наведених дій. Посилання апелянта на необізнаність щодо обставин вилучення приміщень не відповідають дійсності. Стороною договору (як і учасником справи) є юридична особа - АТ “Укрзалізниця”. Юридична особа у відповідності до закону може реалізовувати свої права як особисто, так і через свої представництва і філії. В договорі АТ “Укрзалізниця” виступало в особі Філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд”, а при складанні акту - в особі Філії “Південна залізниця”. Відповідач не обізнаний в специфіці взаємодії окремих філій АТ “Укрзалізниці”, їх повноваженнях та можливих конфліктах інтересів. Фактично, він мав відносини з однією й тією ж саме юридичною особою - АТ “Укрзалізниця”. Підстав ставити під сумнів її дії через посадових осіб різних філій у відповідача не було. Тим більше, що посадова особа-підписант спірного акту є начальником залізничної станції, на території якої безпосередньо розташоване орендоване майно. Таким чином, орендоване майно вилучене у відповідача саме АТ “Укрзалізниця”, а обставини відсутності належної комунікації між його окремими філіями та посадовцями виходять за межі обізнаності і відповідальності відповідача.
19.03.2024 до суду від позивача надійшла заява про приєднання до справи додаткових доказів (вх.№4068), а саме: запит начальника ВСП “Харківська дирекція” №ФБМЕС-02/831 від 12.02.2024 та відповідь першого заступника директора виконавчої регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” № НЗ-1-35/700 від 19.02.2024 щодо відсутності виданих упродовж 2000-2022 рр. довіреностей начальнику залізничної станції Харків-Балашовський ВП “Харківська дирекція залізничних перевезень” Катасонова В.В. на представлення інтересів АТ “Укрзалізниця”; адвокатський запит № ФБМЕС-06/140 від 08.03.2024 та відповідь Харківської районної військової адміністрації від 12.03.2024 № 01-41/1333.
Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача, про приєднання додаткових доказів, зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За матеріалами справи, позивач належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з позовною заявою. У разі неможливості подати докази з позовом з об'єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції, чого останнім здійснено не було.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, де, зокрема, вказано, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Відповідно до висновку щодо застосування приписів ст. ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому, за імперативним приписом ч. 4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, що є неприпустимим, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Доказів неможливості подання до господарського суду першої інстанції доданих позивачем додаткових доказів з причин, що об'єктивно не залежали від нього, останнім суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає додані позивачем додаткові докази.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 26.03.2020 між Акціонерним товариством “Укрзалізниця” в особі Філії “Центр будівельномонтажних робіт на експлуатації будівель і споруд” (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Чубуком Олександром Володимировичем (орендар), укладено договір № БМЕСД-3-9/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренди нерухомого майна від 25.03.2020 № БМЕС-01/33-ВУМ.
Відповідно до п.1.1 договору № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування вищевказаного об'єкта нерухомого майна - частини нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ. М/1-1 - складське та підсобне приміщення №13/2, 14 загальною площею - 221,30 кв.м., що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська, № 114, літ М/1-1, а орендар бере участь у відшкодуванні витрат балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна та прибудинкової території.
Згідно з п.1.2 договору розмір витрат балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким орендар користується відповідно до основаного договору оренди, від загальної площі об'єкта нерухомості, в якому розташоване таке майно.
За умовами п. 2.1 договору ціною договору є розмір щомісячного відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та прибудинкової території, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені балансоутримувачем витрати по наданню комунальних послуг (надалі - відшкодування витрат на утримання майна).
Розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі розрахунку (додаток 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною договору. Розмір витрат балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановлених уповноваженим органом) та об'єму фактично спожитих послуг (п.2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
У відповідності до п.3.1 договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, стосується нерухомого майна, що виступає предметом договору оренди нерухомого майна від 25.03.2020 № БМЕС-01/33-ВУМ та діє до моменту закінчення строку дії вищевказаного договору оренди, але не раніше дня повернення майна за актом приймання-передачі у відповідності до його умов.
26.03.2020 між сторонами на виконання умов договору оренди нерухомого майна від 25.03.2020 № БМЕС-01/33-ВУМ складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна загальною площею 221,30 кв. м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6, 7-8 літ. М/1-1 - складське та підсобне приміщення № 13/2, 14, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, літ. М/1-1.
Як зазначає позивач, за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 відповідач взяв на себе грошові зобов'язання із відшкодування витрат на утримання орендованого майна. Враховуючи те, що орендоване майно відповідачем не було повернуто позивачу, відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого майна на загальну суму 11 286,48 грн, а саме:
№874-644 від 30.06.2022 за березень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-683 від 30.06.2022 за квітень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-722 від 30.06.2022 за травень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-759 від 30.06.2022 за червень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-856 від 31.07.2022 за липень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-953 від 31.08.2022 за серпень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-1242 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 940,54 грн;
№874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 940,54 грн;
№874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 940,54 грн.
Проте, як зазначає позивач, вищевказані рахунки не були оплачені відповідачем, внаслідок чого заборгованість відповідача складає 11 286,48 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №24 від 24.05.2023, в якій вимагав погашення існуючої заборгованості.
Однак, вказана вимога залишена відповідачем без задоволення.
У зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства нараховано до стягнення з відповідача 470,25 грн штрафу, 1 172,45 грн пені, 817,80 грн інфляційних збитків та 287,26 грн 3% річних за прострочення оплати щомісячного відшкодування витрат на утримання та обслуговування майна.
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач факт існування заборгованості за договором у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 заперечує, посилаючись на те, що у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно, на підтвердження чого надав акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, відповідно до якого приміщення, які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених, зокрема, договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу приміщень в оренду відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Отримавши приміщення в оренду відповідач зобов'язаний вносити орендну плату в порядку та розмірі, визначеному умовами зазначеного договору.
Позивач вказує на те, що у в зв'язку з несплатою рахунків: №874-644 від 30.06.2022 за березень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-683 від 30.06.2022 за квітень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-722 від 30.06.2022 за травень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-759 від 30.06.2022 за червень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-856 від 31.07.2022 за липень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-953 від 31.08.2022 за серпень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-1242 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-1307 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-1603 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 940,54 грн; №874-1807 від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 940,54 грн; №874-235 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 940,54 грн; №874-428 від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 940,54 грн, відповідач має заборгованість по відшкодуванню витрат за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 в загальній сумі 11 286,48 грн.
Відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
Разом з тим, відповідно до п. 3.6 договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 передбачено, що нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
Згідно з ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Вказана норма регулює дії сторін у випадку, коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає, а саме звільняє його від обов'язку вносити орендну плату за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 року у справі № 914/2264/17.
В даному випадку, у зв'язку з збройною агресією російської федерації проти України та початком воєнних дій, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, на законодавчому рівні воєнний стан неодноразово продовжувався, і станом на дату винесення оскаржуваного судового рішення запроваджений в Україні воєнний стан триває.
Згідно з актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Акт підписано представником відповідача та начальником залізничної станції “Харків-Балашовський” Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” Катасоновим Віталієм Валерійовичем, а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер.
Таким чином, зазначеним актом засвідчено, що у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення відповідача від сплати витрат на утримання нерухомого майна за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Аргументи апелянта про те, що вилучення приміщення для потреб військових, по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України; відповідач обмежився лише цим доказом, без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації та про неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо; зі змісту акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022), що, як вказує апелянт, ставить під сумнів достовірність такого вилучення; сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна, на думку апелянта, носить гіпотетичний характер, відхиляються колегією суддів.
Для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 т. 762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає, що в даному випадку підтверджується актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Також суд критично ставиться до посилань позивача на відсутність у Начальника залізничної станції “Харків-Балашовський” Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” Катасонова Віталія Валерійовича повноважень на підписання акту б/н від 09.09.2022 від імені позивача, оскільки при підписанні акту зазначена особа діяла як начальник залізничної станції “Харків-Балашовський” Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця”, та в межах своєї компетенції прийняла участь у встановленні обставин, зазначених в акті про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022.
Тобто, відсутність у зазначеної особи повноважень на представництво інтересів позивача будь-яким чином не спростовують обставин, встановлених у зазначеному вище акті.
До того ж вказаний акт підписала особа, яка входить до керівництва виробничого підрозділу АТ “Укрзалізниця”, тоді як позивач у даній справі також є філією АТ “Укрзалізниця”.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягають відшкодуванню витрати на утримання нерухомого майна за договором № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 в розмірі 5195,22 грн.
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення суми основного боргу за вказаним договором, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позов в цій частині та стягнуто з відповідача на користь позивача 6091,26 грн, а в іншій частині позову про стягнення основного боргу -відмовлено.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та річних, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.
Враховуючи те, що у даному випадку не підлягають відшкодуванню відповідачем витрати орендодавця на утримання та обслуговування майна за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних та 3 % річних за її прострочення також відсутні.
Проте, як правильно встановлено місцевим господарським судом, зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3 % річних за весь час прострочення на решту суми простроченої оплати, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 178,97 грн інфляційних та 122,49 грн 3% річних, а також відмовлено в іншій частині позову про стягнення інфляційних та річних.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільно-правова відповідальність - це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою зобов'язань, що пов'язані з порушенням суб'єктивних цивільних прав другої сторони. Мета цивільно-правової відповідальності відновлення порушених майнових прав.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст.231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно зі ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом п. 6.2. договору № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 передбачено, що у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.
Оскільки, як вже зазначалось, не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення пені за її прострочення відсутні.
За таких обставин, як правильно зазначено судом першої інстанції, зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту простроченої суми з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України, в зв'язку з чим місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення пені за період 22.11.2022 по 20.04.2023 у розмірі 1 172,45 грн.
Відповідно до п. 6.3. договору № БМЕСД-3-9/СУМ від 26.03.2020 у разі виникнення у орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50 % та більше від сум, виставлених по рахунках за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Відповідно до розрахунку штраф у розмірі 470,25 грн, нарахований за виставлені та неоплачені відповідачем рахунки за жовтень 2022 року - березень 2023 року.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці, що надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2024 у справі №922/4775/23 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду суду Харківської області від 01.02.2024 у справі №922/4775/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.05.2024
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова