Справа № 127/27811/23
Провадження № 2/127/3573/23
30 квітня 2024 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та визнання права власності на майно у порядку поділу майна подружжя,
ОСОБА_1 у вересні 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійсними договір купівлі-продажу автомобіля № 4841/2023/3857342 від 02.06.2023, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оформлений та підписаний в сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС в Миколаївській області № 4841, на підставі якого було відчужено легковий автомобіль JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору (д.н.з. до продажу НОМЕР_1 ). В порядку поділу майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору. Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
В позовних вимогах позивач посилається на те, що позивач та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.08.2009 року по 04.10.2022 року, який на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2022 у справі № 127/18551/22, що набрало законної сили 04.11.2022 було розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 31.03.2021 позивач та ОСОБА_2 придбали спільне майно: легковий автомобіль №ЕР СНЕКОКЕЕ, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , білого кольору. Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 31.03.2021 Центром ТСЦ 0541, право власності на легковий автомобіль ІЕЕР СНЕКОКЕЕ, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 .. Позивач зазначає, що з Довідки ТСЦ МВС № 0541 від 03.08.2023 відповідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 02.06.2023 вищевказаний транспортний засіб був перереєстрований ОСОБА_2 на нову власницю - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 4841/2023/3857342. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 відчужила транспортний засіб, що належить до спільного майна подружжя без згоди позивача, як співвласника такого майна, у зв'язку із чим для захисту своїх порушених прав позивач змушений звернутись до суду із позовом та просити про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, та визнання права власності на майно у порядку поділу майна подружжя.
Ухвалою від 22.09.2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 22.09.2023 року заяву представника позивача адвоката Чернілевської Р.В. про забезпечення позову та накладено арешт на спірний автомобіль JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_5 , білого кольору.
На виконання вимог ухвали суду 19.10.2023 року з Регіонального сервісного центру ГСЦ в Миколаївській області надійшли належним чином завірену копії Договору купівлі-продажу №4841/2023/3857342, заява №1338000971 від 02.06.2023 року про перереєстрацію транспортного засобу, квитанції, довіреність, висновок експертного дослідження, витяг з ЄДДР щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна, тобто документи на підставі яких ТСЦ № 4841 було здійснено перереєстрацію легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору з ОСОБА_2 на ОСОБА_5 ..
На підставі ухвали суду від 11.12.2023 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 , а також прийнято заяву про зміну предмету позову до розгляду. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати відповідно до предмету позову, що наведені в заяві представника позивача ОСОБА_6 - про зміну предмету позову, а саме «Визнати недійсними договір купівлі-продажу автомобіля № 4841/2023/3857342 від 02.06.2023, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оформлений та підписаний в сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС в Миколаївській області № 4841, на підставі якого було відчужено легковий автомобіль JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору (д.н.з. до продажу НОМЕР_1 );
В порядку поділу майна подружжя:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору;
Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати».
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чернілевська Р.В. в судовому засідання підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача адвокат Олексієнко В.В. заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі та заперечує проти задоволення позову. Повідомила, що автомобіль JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору, був придбаний на підставі договору та відповідач ОСОБА_5 , жодним чином не знала на момент його купівлі, що він є спільним майном подружжя, а тому є добросовісним набувачем вказаного майна. Представник відповідач також зазначив, що позивачем був обраний невірний спосіб захисту її прав, оскільки в даному випадку йому потрібно було звернутися до суду з вимогою по стягнення на його користь половини вартості транспортного засобу з відповідача ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату час та місце розгляду справи, пр опричини неявки не повідомила, відзиву на позов не подала, будь-яких інших заяв та клопотань на адресу суду від неї не надходило.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 , яка була належним чином повідомлена, не була присутня на жодному судовому засіданні по вказаній справі, суд, для недопущення порушення законних прав сторін по справі, вважає за можливим розглянути справу без відповідача.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно з нормами статті 17 вказаної Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Суд бере до уваги той факт, що розгляд справи триває значний час, за цей час обом сторонам у справі була надана можливість довести свої вимоги, заперечення, міркування та надати пояснення.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Судом встановлено, що 01.08.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що відділом РАЦС Вінницького МУЮ Вінницької області було зроблено актовий запис № 15585, відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 01.08.2009 (а.с. 15).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2022 у справі № 127/18551/22, що набрало законної сили 04.11.2022, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 16-17).
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 31.03.2021 позивач та ОСОБА_2 придбали легковий автомобіль JЕР СНЕКОКЕЕ, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , білого кольору.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 31.03.2021 Центром ТСЦ 0541, право власності на легковий автомобіль JЕЕР СНЕКОКЕЕ, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно довідки ТСЦ МВС № 0541 від 03.08.2023 та з відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів 02.06.2023 вищевказаний транспортний засіб був перереєстрований ОСОБА_2 на нову власницю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 4841/2023/3857342 від 02.06.2023 (а.с. 18).
В матеріалах справи наявні належним чином завірені документи, надіслані з Регіонального сервісного центру ГСЦ в Миколаївській області, які надійшли на виконання вимог ухвали суду, а саме Договір купівлі-продажу №4841/2023/3857342 від 02.06.2023 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , заява ОСОБА_5 до начальника ТСЦ 4841 за №1338000971 від 02.06.2023 року про перереєстрацію транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 , довіреність ОСОБА_2 , висновок експертного дослідження транспортного засобі від 01.06.2023 року №15/4841/6627, витяг з ЄДДР щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна та витяги з реєстру боржників, тобто документи на підставі яких ТСЦ № 4841 було здійснено перереєстрацію легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору з ОСОБА_2 на ОСОБА_5 (а.с. 60-74).
Суд зазначає, що спірні правовідносини є сімейними та регламентуються положеннями ст. ст. 3, 16, 203, 215, 216, 316, 369, 1011 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68, 70, 71 СК України.
Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до ст. 68 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч. 1-3 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Згідно із ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю . У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1-3, 5, 6 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
У відповідності до, ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.3 ст. 3 ЦК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до діючого процесуального законодавства тільки позивач визначає підстави та предмет позову.
Предметом позову, який під час розгляду справи не уточнювався, є визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 02.06.2023 року недійсним; поділ майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору; визнання за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку легкового автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору.
Суд звертає увагу на те, що загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15; від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15; від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743цс16.
Вивчивши матеріали справи та врахувавши пояснення представників, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що відповідачі при укладенні спірних договорів діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
На цьому також наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.12.2020 року, справа № 726/1606/17, провадження № 61-3533св19.
Предметом спору в даній справі є договір купівлі-продажу транспортного засобу, однак суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі при укладенні вказаних договорів діяли недобросовісно.
Таким чином, ОСОБА_1 не надано доказів та не наведено факту недійсності оспорюваних правочинів. Доказів того, що у позивача взагалі була відсутня воля на укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля суду не надано.
Відчужене без письмової згоди одного з подружжя спільне майно іншим з подружжя не витребовується у добросовісного набувача (ВС/КЦС у справі № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018 р.)
Відповідно до ст. 43 ЦПК України, якою передбачені права та обов'язки учасників справи і вони зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним - інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки (ВСУ у справі №6-1587цс16).
Тобто, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна, визнання недійсними правочинів та витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля вона має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 року справа № 6-17цс17; у постанові від 08.05.2018 року справа № 304/1423/15-ц, провадження № 61-5083св18; у постанові від 03.05.2018 року справа № 755/20923/14-ц,провадження № 61-10442св18; у постанові від 05.10.2020 року у справі №537/78/19, провадження №61-17347св19.
Крім того, суд бере до уваги, що спірний автомобіль придбаний в період шлюбу, є неподільною річчю,спільне користування якою є неможливим, а тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 СК України, таке майно присуджується одному з подружжя зі стягненням вартості його половини на користь іншого з подружжя.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку у ОСОБА_1 могло виникти право на відшкодування компенсації вартості 1/2 частки автомобіля JEEP CHEROKEE, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , білого кольору.
Правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18, встановлено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Таким чином вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи.
З огляду на вищенаведене та на вимоги чинного законодавства щодо поділу майна подружжя, суд звертає увагу на те, що відсутність письмової згоди позивач на відчуження автомобіля та позиція позивача щодо небажання отримати грошову компенсацію за автомобіль у вигляді 1/2 частини від вартості вказаної в договорі купівлі-продажу транспортного засобу від 02.06.2023 року (40 000,00 грн.), не є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання договору недійсним та визнання за ним права власності на 1/2 частину автомобіля, оскільки в даному випадку правовою практикою передбачено звернення до суду з вимогою про отримання грошової компенсації за відчужене рухоме майна за дійсною ринковою вартістю.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За таких обставин, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, у разі відмови з задоволенні позову судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 60,61, 63, 65, 68, 70 -71 СК України, ст. ст. 16, 203, 215-216, 228, 316, 369, 1011 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та визнання права власності на майно у порядку поділу майна подружжя відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Реквізити сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя: