Справа № 182/3026/23
Провадження № 2/0182/255/2024
Іменем України
07.05.2024 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення грошових коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 з позовом до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення грошових коштів.
В обгрунтування заявлених вимог посилається на те, що ОСОБА_2 з 24 травня 2019 року і, мабуть, по теперішній час працює по трудовому договору в Акціонерному товаристві «Нікопольський завод феросплавів». Враховуючи складну і небезпечну ситуацію в місті, 19 жовтня 2022 року нею була направлена з Описом вкладення на адресу товариства заява з проханням розірвати трудовий договір за її ініціативою. Як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана заява відповідачем була отримана 04 листопада 2022 року, однак, на день подання цього позову невідомо, чи була вона звільнена з товариства, чи ні, адже жодного підтвердження на сьогоднішній день вони не мають. Розрахунку та повідомлення про розрахунок їй надано не було, вихідну допомогу виплачено не було, не було й видано оформлену трудову книжку та наказ про звільнення, хоча, в своїй заяві позивач просила вихідну допомогу, передбачену ст.44 КЗпП, та компенсацію за невикористані дні відпустки зарахувати на її зарплатну картку, а належним чином оформлену трудову книжку надіслати за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем її реєстрації як ВПО. Як було зазначено раніше, до теперішнього часу позивачу не було видано копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні, не було проведено з нею розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП, не було також внесено в трудову книжку відповідні записи про звільнення та не було її видано позивачу. Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право, згідно з умовам трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі, при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму». При цьому, заяву про розірвання трудового договору було отримано Товариством 04 листопада 2022 року і в цей день вона не працювала, тому повний розрахунок з нею повинен був відбутись не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок. Вимога про розрахунок містилась в заяві про розірвання трудового договору від 17 жовтня 2022 року, яке, як зазначено в Рекомендованому повідомлені про вручення, було отримано в Товаристві 04 листопада 2022 року, а, отже, строк для повного розрахунку з Позивачем у Відповідача починався та закінчувався 05 листопада 2022 року, попри це, жодного розрахунку 05 листопада 2022 року Відповідачем з Позивачем не відбулось. Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. При цьому, до теперішнього часу ані належним чином оформленої трудової книжки, ані копії наказу (розпорядження) про звільнення ОСОБА_2 видано чи надіслано на адресу її реєстрації чи адресу, зазначену в заяві про розірвання трудового договору, не було, що має наслідком стягнення з відповідача за весь час вимушеного прогулу, на даний час це - 75 днів, враховуючи приписи ст.47 КЗпП України, це становить 53 668,50 грн. (75 х 715,58 грн. = 53 668, 50 грн.). Відповідно до п.4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Тобто, в даному випадку, наявні обставини, які дозволяють зробити висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто, усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Тому, на думку представника позивача, недодержання відповідачем строків видачі трудової книжки наділяє позивача правом на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до приписів вищезазначених норм. Проте, вина відповідача полягає саме у протиправній невидачі позивачу трудової книжки в день звільнення, яка виникла внаслідок невжиття ним своєчасних та належних заходів для її видачі. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 змушений звернутись до суду та просить стягнути з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на користь ОСОБА_2 мінімальний заробіток в сумі 107 337 грн., з яких: за весь час затримки розрахунку при звільненні, видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні в сумі 53 668,50 грн. та за весь час затримки у видачі трудової книжки в сумі 53 668,50 грн. При цьому, з урахуванням поданої представником позивача заяви про збільшення позовних вимог, останній просив суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, видачі наказу (розпорядження) про звільнення за період з 05 листопада 2022 року по 23 жовтня 2023 року (460 днів) в розмірі 398 608 грн. 40 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.29-30 Том 1).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався та 18 вересня 2023 року на адресу суду надав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. За приписами ст.48 КЗпП України, облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 із змінами, роботодавець зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Разом з тим, за пунктом 4.2 розділу 4 цієї Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Як вже було зазначено Відповідачем у відзиві № 2023.09.13/5 - 4016 та в запереченнях на відповідь на відзив № 2023.10.02 / 13 - 4016, АТ НЗФ визнає той факт, що ним трудова книжка не направлена на адресу, про яку позивачка повідомила у заяві, що надійшла 04.11.2022 року. По-перше, у період з 15.10.2022 року по 18.10.2022 року позивачка спілкувалась по телефону з інспектором відділу кадрів АТ НЗФ ОСОБА_3 та під час спілкування позивачка повідомила, що вона має намір отримати трудову книжку особисто безпосередньо в адміністративному приміщенні АТ НЗФ. Крім того, з урахуванням того, що у позовній заяві ОСОБА_2 місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_2 , яка є відмінною від тієї, що зазначена у її заяві від 17.10.2022 року про звільнення, яка надійшла у вигляді паперового документа до відповідача 04.11.2022 року, АТ НЗФ, з метою повернення трудової книжки, звернувся до позивачки з проханням надати нову адресу або підтвердити ту, про яку йшлося у вказаній заяві, однак, ОСОБА_2 звернення відповідача проігнорувала, на підтвердження чого долучили скрін-шот повідомлення у месенджері, яке направлено 13.09.2023 року на номер мобільного телефону позивачки працівником відділу кадрів АТ НЗФ ОСОБА_4 , з якого вбачається, що ОСОБА_2 це повідомлення прочитала, але не відреагувала; листами АТ НЗФ за вих.№ 25-4011 від 18.09.2023 року. По-друге, як і лист № 25-4011 від 18.09.2023 року, так і заперечення на відповідь на відзив № 2023.10.02/13 - 4016, було направлено Відповідачем на адресу Позивача, що зазначена в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 . Однак, це заперечення на відповідь на відзив № 2023.10.02/13-4016 (5320005627055) було повернуто відповідачеві 23.10.2023 року відділенням поштового зв'язку у зв'язку із закінченням терміну зберігання поштової кореспонденції. Вказане підтверджується: конвертом поштового відправлення з оголошеною цінністю із штриховим кодовим ідентифікатором 5320005627055; описом вкладення поштового відправлення з оголошеною цінністю із штриховим кодовим ідентифікатором 5320005627055; роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти трекінгу відстеження поштового відправлення з оголошеною цінністю штриховим кодовим ідентифікатором 5320005627055. Враховуючи той факт, що позивачка не відповідала на лист АТ НЗФ вих. № 25-4011 від 18.09.2023 року та повідомлення Відповідача від 13.09.2023 року, направлене у месенджері АТ НЗФ, з метою виконання свого обов'язку щодо направлення трудової книжки, вирішив, вкотре, в листопаді 2023 року звернутися до Позивачки. Тому, надіслав Позивачці листи, в яких запитав актуальність адреси, на яку необхідно направити трудову книжку. Однак, ці листи № 2023.11.02 / 10 - 4016/9848 було повернуто Відповідачеві відділенням поштового зв'язку у зв'язку із закінченням терміну зберігання поштової кореспонденції. Вказане підтверджується: конвертами поштового відправлення з оголошеною цінністю із штриховим кодовим ідентифікатором 5320005626776, 5320005626784, 5320005626792 (додаються); описом вкладення поштового відправлення з оголошеною цінністю із штриховим кодовим ідентифікатором 5320005626776, 5320005626784, 5320005626792, роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти трекінгу відстеження поштового відправлення з оголошеною цінністю штриховим кодовим ідентифікатором 5320005626776, 5320005626784, 5320005626792. Відповідач 02.11.2023 року додатково направив лист № 2023.11.02 / 10 - 4016/9848 на електрону адресу, яка зазначена в позовній заяві, та в цей же день отримав відповідь від Позивачки, в якій вона не вказує, на яку адресу необхідно відправити трудову книжку. Відповідач повторно 07.11.2023 року направив лист № 2023.11.02 / 10 - 4016/9848 на електрону адресу, проте, відповідь на даний лист від Позивачки не надходила. Вищевказані листи, що направлені засобами поштового зв'язку, повернуто відповідачеві в кінці листопаду 2023 року, та, зважаючи на те, що більша частина персоналу заводу знаходиться в простої на дому, Відповідач був позбавлений можливості направити дані докази до суду у визначений законом строк. Також, до всього цього додаються денні ворожі обстріли, що тривають по декілька годин і декілька разів на день, перебої у поставках електроенергії, часте зникнення мобільного зв'язку та інтернету. Всі ці негативні обставини призвели до зміни режиму діяльності відповідача, перешкоджають, а іноді унеможливлюють виконання юрисконсультами АТ НЗФ трудових обов'язків належним чином, в тому числі, комунікувати з відповідними службами чи структурними підрозділами відповідача, які задіяні у наданні роз'яснень, відомостей, документів, у формуванні правової позиції захисту його інтересів, складати процесуальні документи, а також виконувати процесуальні обов'язки АТ НЗФ як учасника судових процесів, коли вони, заради збереження власного життя, вимушені ховатись в робочий час у бомбосховищах, допоки лунає сигнал повітряної тривоги. Тобто, виходячи з вказаного вище, ці докази доводять, що Відповідач бажав і бажає виконати свій обов'язок щодо направлення трудової книжки Позивачці. Проте, керуючись нормами чинного законодавства, а саме: до отримання згоди Позивачки щодо направлення її трудової книжки на актуальну на сьогоднішній день адресу, фактично не може виконати свій обов'язок. Відповідач вважає, що дані докази доводять, що позивачка вводить суд в оману стосовно навмисного невиконання Відповідачем свого обов'язку з направлення трудової книжки та зловживає своїми процесуальними правами. З огляду на вчинені Відповідачем дії, які направлені на виконання свого обов'язку щодо відправлення трудової книжки Позивачці, вважають, що даний спір має очевидно штучний характер. Що стосується вимог щодо стягнення коштів за час затримки, то дані вимоги є безпідставними, оскільки позивачка повинна довести, що затримка видачі роботодавцем наказу призвела до її вимушеного прогулу - неможливості працювати в іншого роботодавця та отримувати заробітну плату для свого існування, в той час, коли позивачкою таких доказів надано не було. Окрім цього, представником відповідача не визнаються й вимоги щодо виплати вихідної допомоги за ст.44 КЗпП України, оскільки вихідна допомога при розірванні договору за ст.39 КЗпП України виплачується працівнику, виключно, у разі, якщо таке звільнення викликано діями самого роботодавця, а ОСОБА_2 розірвала трудовий договір за власним бажанням, отже, вона не мала та не має права на виплату вихідної допомоги, як за ст.44 КЗпП України, так і за колективним договором, що діє в АТ «НЗФ». Тому, представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.55-59 Том.1).
Представник позивача скористався своїм правом та подав відповідь на відзив, згідно якого послався на обставини, викладенні в позовній заяві, та додатково суду зазначив, що відповідач недостатньо правдиво та об'єктивно вказав в своєму Відзиві на позов, що ОСОБА_2 працювала з 24 травня 2019 року. Насправді, безперервні трудові відносини Позивача з Відповідачем почались 09 жовтня 2001 року, що підтверджується трудовою книжкою Позивача, яка до теперішнього часу знаходиться у Відповідача. Спочатку ці відносини мали безстроковий трудовий характер, з 2019 року - кожний рік, а в останній час - кожні пів року між сторонами підписувались строкові трудові договори. Відповідач неправдиво зазначає про існування якоїсь заяви Позивача про звільнення від 17 жовтня 2022 року, яку на АТ «НЗФ» отримали, наче, 19 жовтня 2022 року. Жодних подібних заяв Позивачем надіслано на адресу Відповідача не було. Тому, як вже зазначалось в позовній заяві, Наказ про звільнення Позивача № 464 від 21 жовтня 2022 року є протиправним та безпідставним і підлягає скасуванню, а весь цей час вважається вимушеним прогулом Позивача. Єдина заява про звільнення Позивача була направлена на адресу Відповідача 17 жовтня 2023 року засобами Укрпошти з описом вкладення, яка була отримана Відповідачем 04 листопада 2022 року, що підтверджується документами, які надані до позовної заяви. Тому, Наказ про звільнення від 21 жовтня 2023 року позивача прийнятий без належної правової підстави ще до отримання ними Заяви про звільнення. Також, не можна погодитись з Відповідачем й стосовно виконання ним вимог ст.116 КЗпП, адже, ним не було письмово повідомлено Позивача про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі, при звільненні) не було також виплачено Позивачу і вихідну допомогу, згідно Колективного договору, що дозволяє застосувати до Відповідача санкції, передбачені в ст.117 КЗпП. Також звернув увагу суду на те, що Відповідачем надана лише одна сторінка Колективного договору, що викликає сумніви в повноті інформації стосовно вихідної допомоги звільненим працівникам. Відповідачем у Відзиві на позов визнається той факт, що до теперішнього часу належним чином оформлену трудову книжку Позивачу видано чи направлено на адресу, яку ОСОБА_2 зазначила в своїй Заяві про звільнення, не було, що фактично свідчить про визнання позовних вимог в цій частині відповідачем безпідставно 31 жовтня 2022 року було направлено на адресу: АДРЕСА_3 повідомлення про необхідність позивачу з'явитись до відповідача для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення. За вказаною адресою Позивач з 2015 року не проживала та не була зареєстрована, про що свідчить копія паспорту Позивача, і Відповідачу про це було відомо, адже, як ним вже зазначалось, з 2019 року Позивач укладала з Відповідачем строкові трудові договори, в яких було зазначено її дійсну поштову адресу, а саме АДРЕСА_4 . Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до п.4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідач правомірно звертає увагу на те, що невидача позивачу наказу про звільнення та трудової книжки, для застосування відповідних санкцій, повинна відбутися з вини Відповідача. Однак, немає жодного сумніву, що так і було, адже, як визнає сам Відповідач, ані наказу про звільнення, ані трудової книжки він до теперішнього часу так і не спромігся направити на адресу, зазначену в заяві про звільнення від 17 жовтня 2022 року, а повідомлення, яке було направлено на незрозуміло чию адресу, не може вважатися спростуванням вини Відповідача. Також, представник позивача акцентує увагу на тому, що діюче законодавство не містить обов'язку доведення з боку Позивача вимушеного прогулу, який відбувається автоматично у зв'язку з невидачею Позивачу належним чином оформленої трудової книжки, що виключає можливість подальшого влаштування на роботу. При цьому, питання про порядок та розмір виплати вихідної допомоги, до отримання повного тексту Колективного договору, поки що залишається відкритим. Також, заперечує проти допиту в якості свідка ОСОБА_5 , вважає, що обставини отримання Заяви про звільнення ОСОБА_2 від 17.10.2022 року вже обґрунтовані матеріалами справи та додатково можуть бути обґрунтовані відповідачем письмовими доказами без обов'язкового допиту свідка, як і заперечують проти існування вказаної заяви від 17 жовтня 2023 року, начебто, отриманої Відповідачем 19 жовтня 2023 року, що може бути спростовано наданням Відповідачем до суду оригіналу цієї зави для огляду і жодні показання свідків з цього приводу не можуть вважатися належними і допустимими доказами. До того ж, й особисте спілкування ОСОБА_5 з позивачем не має жодного значення для справи, у зв'язку з чим вважає що суду необхідно відмовити в задоволенні вказаного клопотання з підстав, передбачених ч.6 ст.279 ЦПК України. Тому, викладенні в позовній заяві обставини підтримують та на задоволенні позову наполягають (а.с.94-101 Том. 1).
Суд, дослідивши надані суду докази в їх сукупності, визначившись, що між сторонами склались правовідносини, що регулюються КЗпП України, Постановами ПВС України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Положення ч.1 ст.221 КЗпП України визначають підвідомчість трудових спорів районним, районним у місті, міським чи міськрайонними судам.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.
В силу ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, суд розглядає справи на засадах змагальності.
Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, на підставі заяви, датованої 23 квітня 2019 року, складеної ОСОБА_2 та адресованої Голові правління - Генеральному директору заводу АТ «НЗФ» ОСОБА_6 , позивачка по справі виявила бажання на укладення строкового договору на посаді диспетчера відділу відео спостереження та технічних засобів контролю Служби економічної безпеки з 24 травня по 31 грудня 2019 року (а.с.120 Том 1). Аналогічною заявою, датованою 11 грудня 2019 року, ОСОБА_2 уклала строковий договір з 01 січня по 31 грудня 2020 року (а.с.121 Том 1). Повторно строковий договір було укладено 18 грудня 2020 року з 01 січня по 31 грудня 2021 року (а.с.122 Том 1). 07 грудня 2021 року строковий трудовий договір було укладено з 01 січня по 30 червня 2022 року (а.с.123 Том 1 ) та вже через деякий час строковий трудовий договір було укладено з 01 липня по 31 грудня 2022 року (а.с.124 Том 1).
Як вбачається з викладених обставин справи, як на підставу звернення до суду з даним позовом позивачка та її представник посилаються на те, що відповідачем були порушені вимоги чинного законодавства, зокрема, КЗпП України, а саме: не вчинення вчасно дій щодо нескладання наказу (розпорядження) щодо звільнення, невчасна видача трудової книжки, що стало наслідком не виконання обов'язку відповідачем щодо сплати відповідних сум за час затримки розрахунку при звільненні та за весь час затримки у видачі трудової книжки.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Правовідносини, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 (301-93-п) «Про трудові книжки працівників», Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (Інструкція № 58) та іншими актами законодавства.
Тобто, в даному випадку, з урахуванням обставин справи, предмету та заперечень відповідача, суддя виходить з наступного.
Так, позивачка на адресу відповідача направила лист (заяву, датовану 17 жовтня 2022 року), згідно якої вона виявила бажання та намір розірвати трудовий договір з 24 жовтня 2022 року, тому просила її звільнити за власним бажанням, при цьому, наявність даної заяви судом не заперечується, як не заперечується й представником відповідача, оскільки міститься в матеріалах справи (а.с.68 Том 1). Заступником Генерального директора АТ «НЗФ», на підставі наказу № 464 від 21 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 з 24 жовтня 2022 року було звільнено з посади диспетчера відділу спостереження та технічних засобів контролю Служби економічної безпеки, згідно зі ст.39 КЗпП України, у зв'язку з достроковим розірванням строкового трудового договору (а.с.66 Том 1) та, згідно з довідки № 384, яка була долучена представником відповідача до матеріалів справи, з ОСОБА_2 було проведено остаточний розрахунок при звільненні (а.с.64 Том 1), про що свідчить платіжне доручення № 239344 від 24 жовтня 2022 року на суму 44 500 грн. 00 коп. (а.с.65 Том 1), що, в даному випадку, виключає обставини щодо не виплати відповідачці належних їй коштів при звільненні. При цьому, в матеріалах справи також міститься заява ОСОБА_2 , датована 17 жовтня 2022 року, однак, зміст цієї заяви різниться зі змістом заяви, яка була направлена на адресу відповідача (а.с.69 Том 1). Заява, подана ОСОБА_2 вдруге, надійшла на адресу відповідача в той час, коли її, на підставі наказу № 464 від 21 жовтня 2022 року, позивачем було з 24 жовтня 2022 року звільнено з посади диспетчера відділу спостереження та технічних засобів контролю Служби економічної безпеки, згідно зі ст.39 КЗпП України, у зв'язку з достроковим розірванням строкового трудового договору. В поданій заяві, яка містила, окрім вимоги щодо її звільнення, вимогу щодо направлення належним чином оформленої трудової книжки на адресою: АДРЕСА_1 . Як на підставу заперечення на позов, представник відповідача долучив листи, які були адресовані позивачці вже після вчинення відповідних дій щодо винесення наказу про звільнення, в яких позивачці по справі було запропоновано з'явитись до Управління персоналу АТ «НЗФ» для отримання трудової книжки та копії наказу про припинення трудового договору (а.с.71 Том 1). При цьому, дані листи направлялись неодноразово, проте, відповідачкою проігноровані. Заяв чи будь-яких пропозицій на адресу відповідача позивачем не направлялося, що свідчить про свідоме ухилення від отримання поштової кореспонденції та небажання в досудовому порядку врегулювати питання щодо отримання належним чином оформленої трудової книжки.
Згідно ч.ч.1,2 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення, копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5, 4.1 Інструкції № 58, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Таким чином, як вбачається з наведених законодавчих актів, трудова книжка видається робітнику в день звільнення з відміткою про причини звільнення.
Частиною п'ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Окрім того, відповідно до частини п'ятої статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Тобто, у разі не видачі трудової книжки, передбачається відповідальність за частиною п'ятою статті 235 КЗпП, у вигляді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також слід зазначити, що відповідальність за ч.5 ст.235 КЗпП для роботодавця може настати лише за наявності його вини. Чинним законодавством передбачено, що обов'язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто, відсутність вини порушника, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вину власника.
Обов'язковою умовою застосування норми права, закріпленої в абзаці сьомому пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, щодо зазначення у трудовій книжці працівника дня звільнення, який відповідає дню видачі працівнику трудової книжки, та визнання недійсним раніше внесеного запису про день звільнення працівника, є наявність вини роботодавця у затримці видачі працівнику трудової книжки.
Натомість, судом було встановлено, що у затримці видачі позивачці її трудової книжки вина відповідача відсутня.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки», трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Згідно п «б» п.7.1 Інструкції, на підприємстві ведеться книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277. У разі одержання трудової книжки у зв'язку із звільненням, працівник розписується у особистій картці і в книзі обліку.
Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави вважати, що саме на роботодавця покладений обов'язок забезпечити видачу працівнику належним чином оформленої трудової книжки у день звільнення. І лише належне виконання вимог п.4.2. Інструкції роботодавцем може свідчити про відсутність його вини у невидачі трудової книжки у встановлений законом строк.
У постанові від 05.02.2020 року у справі № 761/29172/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові за наявності сукупності умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Згідно з постановою Верховного Суду від 4 листопада 2020 року, справа 812/390/16, Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику трудову книжку вдень звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.
Не видача працівнику трудової книжки у день звільнення прирівнюється до не проведення у встановленому законом порядку звільнення працівника. Отже, працівник, якому не була видана трудова книжка в день звільнення, вважається таким, що не був звільнений з роботи, відповідно до норм трудового законодавства.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Тому, суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України, позивачка не довела, що у неї був вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки, згідно матеріалів справи, відповідачем вимоги КЗпП України були дотримані, оскільки позивачка, не отримуючи поштову кореспонденцію щодо врегулювання питання з приводу направлення належним чином оформленої трудової книжки або отримання її на підприємстві особисто бажання не виявила. Звернувшись до суду за захистом свого порушеного, на її думку, права, не довела, що відповідачем були порушено вимоги чинного законодавства, оскільки її посилання на обставини справи, спростовуються матеріалами справи. За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що саме з вини відповідача позивачу вчасно не було видано трудову книжку, суд приходить до висновку, що вина відповідача відсутня, а, отже, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю вини з боку відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-6,12, 77-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 492, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, суддя, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення грошових коштів - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал