Справа № 755/387/24
Провадження № 2/755/1117/24
"07" травня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 90 968,87 грн, що складається із заборгованості за договором позики від 11 липня 2021 року
№ 0964664666 в розмірі 87 114,87 грн та заборгованості за кредитним договором від 11 липня
2021 року № 05631-07/2021 у розмірі 3 854,00 грн та судові витрати в розмірі 2 684,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі - ТОВ «Інфінанс») та ОСОБА_1 укладено договір позики
№ 0964664666. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором. 24 листопада 2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24/11-22/2, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором позики від
11 липня 2021 року № 0964664666, укладеним між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 11 липня 2021 року № 0964664666 у розмірі 87 114,87 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 7 319,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 79 795,87 грн.
Також 11 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» (далі - ТОВ «ФК «Інвеструм») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ 05631-07/2021. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором. 29 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 29122021, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021, укладеним між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 у розмірі 3 854,00 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 2 000,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 1 854,00 грн.
На підставі вказаного просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 липня 2021 року № 0964664666 у розмірі 87 114,87 грн та заборгованість кредитним договором від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 у розмірі 3 854,00 грн, що разом складає 90 968,87 грн.
Додатково наголошує, що всі нарахування заборгованості за договором позики від 11 липня 2021 року № 0964664666 та кредитним договором від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 здійснювалися первісними кредиторами до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови договору позики та кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Разом з позовом від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача та про згоду на ухвалення заочного рішення.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що двічі направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня
2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом частини першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 11 липня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 0964664666/2, шляхом підписання акцепту оферти від 11 липня 2021 року на укладення договору позики, у тому числі, на умовах фінансового кредиту № 0964664666/2 від 11 липня 2021 роду та отримання кредиту згідно заявки анкети та надано згоду на використання при укладенні цього правочину одноразового ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису позичальника.
Указаним договором сторони обумовили: розмір кредиту, строк користування кредитом, строк дії договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальну вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього договору. Згідно даного договору позики, розмір кредиту становить 7 319,00 грн; строк користування кредитом 24 дні; строк дії договору 3 роки; відсоткова ставка 1,75 % за один день користування кредитом, застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації; річна відсоткова ставка 638,75 % застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації, максимальна відсоткова ставка
- 3,5 % за один день користування кредитом, застосовується за умови неналежного виконання умов договору або скасування програми лояльності.
Зарахування грошових коштів в сумі 7 319,00 грн на платіжну картку ОСОБА_1 , підтверджується квитанцією від 11 липня 2021 року № 97238053.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики від 11 липня 2021 року
№ 0964664666/2 станом на 24 листопада 2022 року (до 30 вересня 2023 року розрахунок не змінено) загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 87 114,87 грн, з яких: 7 319,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 79 795,87 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Як встановлено судом, договір позики від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідачем не спростовано факту укладення договір позики від 11 липня 2021 року
№ 0964664666/2 та факту перерахування грошових коштів на вказаний у платіжному дорученні картковий рахунок, при цьому, належність такого карткового рахунку ОСОБА_1 відповідачем також не оспорювалась.
Із дослідженого судом договору про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року
№ 05631-07/2021, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм»» та ОСОБА_1 встановлено, що його підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить пункт 7 Договору, реквізити та підписи сторін.
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2 000,00 грн на умовах, строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 13 днів, тобто до 23 липня 2021 року (пункт 1.2 договору). Згідно пункту 1.3 договору, за користування кредитом клієнт сплачує 328,5 % річних (процентів) від суми кредиту в розрахунку 0,90 % (процентів) на добу. Тип відсоткової ставки фіксована.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2021 року
№ 05631-07/2021 станом на 29 грудня 2021 року (до 30 вересня 2023 року розрахунок не змінено) загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 3 854,00 грн, з яких: 2 000,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 1 854,00 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Як встановлено судом, кредитний договір № 05631-07/2021 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору від 11 липня 2021 року
№ 05631-07/2021.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З матеріалів справи судом встановлено таке.
24 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 24/11-22/2, за умовами якого до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 та договором про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021.
Згідно п.1.1 договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення прав грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору факторингу.
24 листопада 2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 24 листопада 2022 року № 24/11-22/2.
Згідно витягу з вказаного реєстру боржників, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 у розмірі 87 114,87 грн, з яких: з яких: 7 319,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 79 795,87 грн - залишок заборгованості за відсотками, а також за договором про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 у розмірі 8 854,00 грн, з яких: з яких: 2 000,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 1 854,00 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Позивач вказує, що на виконання договору про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 ТОВ «Інфінанс» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 319,00 грн, що підтверджується квитанцією за сплату від 11 липня
2021 року № 97238053.
Відповідачем факт отримання грошових коштів згідно договору не спростовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань згідно договору утворилася заборгованість у сумі 87 114,87 грн, з яких: з яких:
7 319,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 79 795,87 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Однак, за змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від
28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
За умовами договору про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від
11 липня 2021 року № 0964664666/2 було передбачено надання кредиту в розмірі 7 319,00 грн строком на 24 дні, тобто до 03 серпня 2021 року.
Отже, кредитор мав право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за
24 дні по 03 серпня 2021 року, що, виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 3 073,98 грн.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
Суд також враховує, що в інформації, яка надавалась клієнтові під час укладення електронних договорів за кожним договором зазначалась вартість кредиту. Так за договором від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 була зазначена загальна вартість кредиту в разі прострочення 10 392,98 грн, а позивач в позові просить стягнути 79 795,87 грн відсотків, що значно перевищує ту вартість кредиту, про яку попереджено споживача під час укладення договору, в разі якщо буде наявна прострочка, що свідчить про порушення прав споживача.
Вказане узгоджується із практикою Київського апеляційного суду, зокрема постановами від
21 лютого 2024 року по справі № 357/2297/23, від 28 березня 2024 року по справі № 754/6096/23, від 16 квітня 2024 року по справі № 759/17817/22, від 23 вересня 2023 року по справі № 752/17610/22 тощо.
За неповернення передбачених договором сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може наставити відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, проте регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті
625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого
2020 року у справі № 912/1120/16.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь кредитора згідно договору про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 підлягає стягненню 7 319,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 3 073,98 грн - залишок заборгованості за відсотками, що разом складає 10 392,98 грн.
Стосовно договору про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 суд зазначає таке.
Позивач вказує, що на виконання договору про надання фінансового кредиту від 11 липня
2021 року № 05631-07/2021 ТОВ «ФК «Інвеструм» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн. Відповідачем факт отримання грошових коштів згідно договору не спростовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань згідно договору утворилася заборгованість у сумі 8 854,00 грн, з яких: з яких: 2 000,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 1 854,00 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Однак, суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року
№ 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі згідно кредитного договору від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021 перераховано грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвеструм».
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
Відповідно до статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою, шостою, сьомою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, за договором про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2, укладеним між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 , відповідачем порушено умови такого договору в частині погашення основної заборгованості, у зв'язку з чим з ОСОБА_1 слід стягнути 7 319,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 3 073,98 грн - залишок заборгованості за відсотками, що разом складає
10 392,98 грн.
Стосовно договору про надання фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 05631-07/2021, укладеного між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 , позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт перерахування відповідачеві грошових коштів на виконання кредитного договору у розмірах, які зазначені позивачем по справі. У зв'язку з чим вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8 854,00 грн, з яких: з яких: 2 000,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 1 854,00 грн - залишок заборгованості за відсотками, задоволенню не підлягає.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 17 жовтня 2023 року про оплату судового збору на суму 2 684,00 грн.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 306,64 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за за договором про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 11 липня 2021 року № 0964664666/2 у розмірі 7 319,00 грн (сім тисяч триста дев'ятнадцять гривень 00 копійок) - залишок заборгованості за основним боргом, 3 073,98 грн (три тисячі сімдесят три гривні 98 копійок) - залишок заборгованості за відсотками, що разом складає 10 392,98 грн (десять тисяч триста дев'яносто дві гривні 98 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 306,64 грн (триста шість гривень 64 копійки).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35625014, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду виготовлено 07 травня 2024 року.
Суддя О.О. Хромова