06 травня 2024 р. Справа № 440/139/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/139/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії з 01.03.2023 без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.03.2023 без обмеження пенсії позивача максимальним розміром в подальшому з урахуванням індексації, з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що ГУ ПФУ в Полтавській області під час перерахунку його пенсії протиправно обмежив її максимальним розміром.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у виплаті перерахованої пенсії ОСОБА_1 без обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2023 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалити нове судове рішення, яким його скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що норми Закону №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії є чинними та не визнані неконституційними, а тому підлягають застосуванню всіма юридичними та фізичними особами. Вказував, що подібна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.03.2017 у справі №490/5309/16-а, Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №183/342/17 та від 03.04.2018 у справі №361/4922/17 та відповідає правовій позиції, висловленій в постанові Верховного Суду, ухваленій у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 у справі № 580/234/19 (постанова Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №607/7115/17).
Наголошував на позиції Верховного Суду, викладену у постанові від 05.09.2023 року у справі №120/1602/23.
Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" № 2262-XII та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, у якій просив здійснити перерахунок відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром.
14.12.2023 ГУ ПФУ у Полтавській області листом №28601-28569/Л/8-1600/23 повідомило позивача про те, що відсутні підстави для перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром.
Позивач, вважаючи протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо проведення перерахунку і виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмовипозивачу у виплаті перерахованої пенсії без обмеженням її максимальним розміром.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження пенсії позивача максимальним розміром в подальшому з урахуванням індексації, суд першої інстанції визнав передчасними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08.07.2011 року.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватись судом апеляційної інстанції.
Доводи відповідача про те, що норми Закону №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії є чинними та не визнані неконституційними, а тому підлягають застосуванню всіма юридичними та фізичними особами, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вже було зазначено судом, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що на час перерахунку пенсії та по теперішній час стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, у зв'язку з чим відсутні підстави для обмеження пенсії позивачу максимальним розміром, як наслідок позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду викладену у постановах від 06.03.2017 у справі №490/5309/16-а, Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №183/342/17 та від 03.04.2018 у справі №361/4922/17 та у постанові Верховного Суду, ухваленій у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 у справі № 580/234/19 (постанова Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №607/7115/17), оскільки під час прийняття рішень врахуванню підлягає остання практика Верховного Суду, яка вказана вище.
Посилання апелянта на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.09.2023 року у справі №120/1602/23, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки у цій справі предметом розгляду було правомірність рішення відповідача щодо перерахунку та виплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Натомість у справі що розглядається предметом розгляду є рішення відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача, яку призначено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції у межах вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Ураховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду цієї справи рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 по справі № 440/139/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц