06 травня 2024 р. Справа № 520/25991/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/25991/23
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, Шевченківській ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ) про визнання протиправною бездіяльності, в якому просила:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати надати письмову відповідь про результати розгляду її заяви від 07.06.2023;
- стягнути з відповідача на її користь понесені і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 073,60 грн. та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 2 560 грн., а всього - 3 633,60 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість та незаконність, а також порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №520/25991/23 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що заява від 07.06.2023 відповідає всім вимогам, визначеним у ст. 5 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) та за своїми формою та змістом є саме «Заявою (клопотанням)». Оскільки містить прохання про сприяння реалізації прав позивача, а саме прохання письмово повідомити про всі виконавчі провадження. Які перебувають у провадженні Шевченківського ВДВС у м.Харкові СМУ МЮ, в яких ОСОБА_1 виступає стягувачем або боржником, з номерами цих виконавчих проваджень та ідентифікатором доступу до інформації про ці виконавчі провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження.
Вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного тлумачення ст. 12 Закону №393/96-ВР зробив хибний висновок про те, що подане заявником звернення не підлягало вирішенню в порядку Закону №393/96-ВР та посилання ОСОБА_1 у тексті заяви на ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) ніяк не перешкоджає розгляду цієї зави у рамках Закону №393/96-ВР, оскільки цей закон так само гарантує можливість подати заяву чи звернутись з клопотанням.
Крім цього зазначила, що не повідомивши письмово заявника про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення у встановлений Законом №393/96-ВР строк, відповідач порушив право позивача на звернення, та через неправильне застосування норм матеріального права суд першої інстанції зробив хибний висновок про відсутність в органу ДВС обов'язку надати відповідь на заяву ОСОБА_1 , хоча такий обов'язок прямо закріплений Законом.
Звернула увагу, що публічно-правовий спір, який розглядається в рамках цієї справи не стосується питання відмови у доступі до публічної інформації, а стосується питання ненадання відповіді на заяву позивача взагалі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
07.06.2023 ОСОБА_1 було складено письмове звернення до Шевченківського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ.
Предметом цього звернення заявник визначив повідомлення про усі виконавчі провадження, які знаходяться у провадженні суб'єкта владних повноважень та за якими стороною є заявник.
Зверненню було присвоєно ідентифікатор поштового відправлення - 6100149742219.
12.06.2023 згідно із роздруківкою відомостей про трекінг відправлень Укрпошти звернення заявника було вручено адресату.
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на її звернення, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в даному конкретному випадку відповідач не мав ані підстав, ані повноважень для розгляду та вирішення звернення позивача по суті у порядку Закону №393/96-ВР.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно із ст. 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 9 Закону № 2657-XII всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм ст. 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом № 393/96-ВР.
Частиною 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної правничої допомоги розглядаються в порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правничу допомогу".
З наведеної норми слідує, що особа у власному зверненні має самостійно визначити та зазначити спосіб, в який суб'єкт владних повноважень зобов'язаний повідомити про результати розгляду такого, та у разі необхідності зв'язатись з заявником.
Відповідно до абз.6 ч.1 ст. 19 № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно із ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2023 засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ із заявою, в якій просила письмово повідомити про всі виконавчі провадження, які перебувають у провадженні Шевченківського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ і в яких ОСОБА_1 виступає стягувачем або боржником - з номерами цих виконавчих проваджень та ідентифікаторами доступу до інформації про ці виконавчі провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження.
Колегія суддів зазначає, що Закон №1404-VIII визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно із ч. 1 ст. 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п. 1-4 ч.9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відповідно до ч.2 ст. 28 Закону №1404-VIII документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу І Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 (далі - Правила №1829/5), звернення громадян (крім звернень, які підлягають розгляду в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, або які надійшли на телефонну «гарячу лінію» органів державної виконавчої служби) розглядаються органами державної виконавчої служби у порядку, визначеному Законом 393/96-ВР, а діловодство за ними ведеться згідно з Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що заява позивача від 07.06.2023 за своїм змістом відповідає заяві, яка надіслана в порядку Закону № 393/96-ВР, з метою отримання інформації, вона не є документом виконавчого провадження у розумінні Закону №1404-VIII, а відтак і відповідь на таку заяву відповідач мав надати з дотриманням вимог Закону № 393/96-ВР.
При цьому, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази надання позивачу відповіді на її звернення.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем порушено право позивача на надання відповіді на звернення, передбаченого Законом 393/96-ВР, згідно якого відповідач зобов'язаний письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а відтак колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача щодо надання ОСОБА_1 письмової відповіді про результати розгляду її заяви від 07.06.2023.
З метою належного захисту прав позивача колегія суддів вважає необхідним зобов'язати Шевченківський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ надати ОСОБА_1 письмову відповідь про результати розгляду заяви її від 07.06.2023.
Як наслідок доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є слушними та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат по справі, колегія суддів зазначає.
Згідно із ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на вказану норму, а також висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі 440/3005/19.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн. згідно з платіжною інструкцією № 0.0.3195228880.1 від 17.08.2023 та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 1610,40 грн. згідно з платіжною інструкцією №0.0.3307939349.1 від 16.11.2023.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, то витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ на користь позивача на загальну суму 2684 грн.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 по справі № 362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат в суді першої та апеляційної інстанцій позивачем до матеріалів справи додано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1413 від 13.11.2006 на ім'я ОСОБА_2 ; договір про надання правової допомоги № 03-13/09-23 від 13.09.2023; додаток №1 до вказаного договору - калькуляцію-рахунок на загальну вартість послуг 2560 грн.; акт приймання-передачі наданих послуг від 13.09.2023 на загальну вартість послуг 2560 грн.; платіжну інструкцію від 13.09.2023 № 0.0.3195272119.1 на суму 2560 грн. (а.с. 13); акт приймання-передачі наданих послуг від 16.11.2023 на загальну вартість 5120 грн.; платіжну інструкцію № 0.0.3307946071.1 від 16.11.2023 на суму 5120 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між адвокатом Поліщуком О.Л. та гр. ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 03-13/09-23 від 13.09.2023, відповідно до п. 1.1 якого Адвокат зобов'язується надавати Клієнту правову допомогу з підготування, складення та виготовлення адміністративного позову в Харківський окружний адміністративний суд про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а також Клієнт доручає Виконавцеві оскаржувати судові рішення до апеляційних та касаційних судових інстанцій. В міжнародні судові інстанції (п. 1.3 Договору).
На підтвердження здійснення оплати на користь адвоката за надані послуги позивачем додано платіжні інструкції на загальну суму 7680 грн.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 по справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 по справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Разом з цим колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Так, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.11.2020 по справі № 520/7431/19.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 по справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 по справі № 726/549/19, від 21.05.2020 по справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 по справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи вище викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та складність справи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в суді першої інстанції у розмірі 2560 грн. та у суді апеляційної інстанції у розмірі 1280 грн., отже, загальний розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 3840,00 грн.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 та ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року по справі № 520/25991/23 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не надання ОСОБА_1 письмової відповіді про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 червня 2023 року.
Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати ОСОБА_1 письмову відповідь про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 червня 2023 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34952393) витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34952393) витрати на правову допомогу в загальному розмірі 3840 (три тисячі вісімсот сорок ) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін