Справа № 420/3756/24
06 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 05 лютого 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 154950004758 від 11.10.2023 року, щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу періоди роботи, ( з 19.08.1981 року по 04.04.2008 року, записи 1-32) зазначені в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , з датою заповнення 18.08.1981 року.
Позиція позивачки обґрунтовується наступним
Позивачка зазначає, що 04 жовтня 2023 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення
мені пенсії за віком відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку із запровадженням постановою Правління ПФУ від 16 грудня 2020 року №25-1 змін з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України під час розгляду поданих заяв та необхідних для призначення або перерахунку пенсій документів застосовують принцип екстериторіальності на всій території України. У зв'язку з чим, звернення позивачки було прийнято працівниками ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
У відповідь на звернення позивачки відповідач своїм рішенням від 11 жовтня 2023 року №032350004585 відмовив їй у призначенні пенсії на підставі того, що за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 09 років 05 місяців 20 днів. До загального стажу не зараховані періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на першій (титульній) сторінці відсутня печатка підприємства (установи), на якому вперше заповнювалась трудова книжка, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
До уваги не взяті довідки № 37 від 14.08.2023 року та № 3981/01-01-34/42-23 від 14.09.2023 року, оскільки ШБ (ім'я) не співпадає з паспортними даними (в довідці № 37 відсутня печатка). За вказаним Рішенням про відмову, пенсійний вік визначений п. 1 ст. 26 Закону України від 09.03.2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років, у 2023 році право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років, а у 2026 році відповідно до п. 2 цієї ж статті у віці 63 років, за наявності страхового стажу не менше 23 років, а у 2028 році відповідно до п. 3 цієї ж статті, у віці 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Вважаючи вищезазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області незаконним, а право позивачки на отримання пенсії за віком порушеним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Позиція відповідачів обґрунтовується наступним
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не погоджуються з заявленими позовними вимогами, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначають, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 04.10.2023 року щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058 (надалі - Закон № 1058). За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058, для призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку особі необхідно мати в наявності 30 років страхового стажу. Розглянувши надані разом із заявою про призначення пенсії документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 09 років 05 місяців 20 днів.
Таким чином, у позивача був відсутній необхідний для призначення пенсії страховий стаж у розмірі 30 років. При цьому, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 . Порядок ведення трудових книжок у спірний період був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 року №162 (надалі - Інструкція № 162). Відповідно до абз. 2 п. 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка. Всупереч наведеним нормам законодавства, титульний аркуш трудової книжки серії НОМЕР_1 не засвідчена печаткою підприємства. Враховуючи виявлені порушення, територіальний орган Пенсійного фонду України правомірно не зарахував до страхового стажу позивача періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою суду від 08.02.2024 року позов залишено без руху.
Заявою від 11.03.2024 року позивачка усунула недоліки позову, зокрема надала квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
28 березня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/12973/24).
25 квітня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/16813/24).
Станом на 06 травня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, перевіривши її доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 04 жовтня 2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 24 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
На підстави заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 11.10.2023 року винесено рішення № 154950004758 про відмову у призначенні пенсії, на підставі того, що за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 09 років 05 місяців 20 днів. До загального стажу не зараховані періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на першій (титульній) сторінці відсутня печатка підприємства (установи), на якому вперше заповнювалась трудова книжка, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
До уваги не взяті довідки № 37 від 14.08.2023 року та № 3981/01-01-34/42-23 від 14.09.2023 року, оскільки ПІБ (ім'я) не співпадає з паспортними даними (в довідці № 37 відсутня печатка). За вказаним Рішенням про відмову, пенсійний вік визначений п. 1 ст. 26 Закону України від 09.03.2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років, у 2023 році право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років, а у 2026 році відповідно до п. 2 цієї ж статті у віці 63 років, за наявності страхового стажу не менше 23 років, а у 2028 році відповідно до п. 3 цієї ж статті, у віці 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Позивачці зараховано до страхового стажу 09 років 05 місяців 20 днів.
Вважаючи прийняте рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком із зазначених вище підстав протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушують право на отримання пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових
внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІУ (далі по тексту Закон № 1058-ІУ).
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі-Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХП звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-ІУ передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами
цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки,
внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються
дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як вбачається із оскаржуваного рішення № 154950004758 від 11.10.2023 про відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його діяльності зазначених в трудовій книжці НОМЕР_1 підставою для не зарахування позивачці вищезазначених періодів її роботи слугував факт відсутності відтиску печатки, на титульній сторінці трудової книжки, в якій міститься записи: № 2 про роботу фасувальником в магазин № 26 Харчторгу, № 3 Звільнена по ст. 29 п. КЗпП РСФСР, запис № 4 Прийнята на роботу на механічну дільницю учнем контролера верстатних та слюсарних робіт на Котовський завод «Південремверстат».
При цьому, суд зазначає, що трудова книжка на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 в частині записів № 1-32, які охоплюють спірний період трудової діяльності позивача, заповнена відповідно до Інструкції № 162, записи в трудовій книжці про роботу позивача в періоди з 19.08.1981 року по 04.04.2008 року відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
Так, трудова книжка позивача є єдиним цільним документом, записи про роботу у ній ідуть в порядку їх часової черговості, відсутні неспівпадіння у порядкових номерах записів про роботу, немає підчисток або будь-яких слідів впливу на текст; усі записи в трудовій книжці позивача, в тому числі і оспорювані відповідачами містять: 2.1) номери та дати наказів про прийняття на роботу та про звільнення; 2.2) запис про займану позивачем посаду та назву підприємства, на якому працював позивач; 2.3) прізвища та підписи відповідальних посадових осіб підприємств, які оформляли прийняття/звільнення позивача з роботи; 2.4) печатки підприємств; правильна хронологічність записів у трудовій книжці позивача підтверджуються не лише їх порядком, а і додатковими документами (довідками), які отримала позивач.
Відповідачі зазначають, що «на титульній сторінці печатка організації, що видавала трудову книжку не читається», проте суд зазначає, що ця обставина ніяким чином не впливає на задокументовані на інших сторінках трудової книжки робочі місця позивача, адже на титульній сторінці вказується лише ідентифікаційні дані власника трудової книжки.
Як зазначено вище, на інших сторінках із стажом роботи є печатки організацій, у яких працювала позивач, номери та дати наказів про прийняття на роботу та про звільнення позивача та інші необхідні дані. У сукупності вони дозволяють встановити трудовий стаж позивача, підтверджений печатками кожної організації, в якій вона працювала.
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п.1.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162» (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року №252) зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412, що діяла на час первісного заповнення трудової книжки, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну
роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 постанови вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018р. по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового (страхового) стажу, а така підстави як: на титульній сторінці печатка організації що видавала трудову книжку не читається: дата заповнення не співпадає з першим періодом роботи; по-батькові не відповідає паспортним даним позивача не можуть бути підставами для виключення спірних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, і як наслідок не може позбавляти його конституційного права на соціальний захист, а тому суд вважає, що вказаний вище періоди роботи протиправно не зараховано відповідачами до страхового стажу.
Також суд зазначає, що згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, в яких працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірних періодів.
Відповідачами також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, відповідач не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи та навчання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із змісту положень ст. 245 КАС України видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
Оцінивши наявні у справі докази суд доходить висновку, що відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки тим доказам, які надані позивачем для підтвердження стажу щодо спірних періодів, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про відсутність у позивача страхового стажу, який дає право на пенсію за віком.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи встановлені по справі обставини, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до переконання, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 154950004758 від 11.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу для призначення пенсії період роботи з 19.08.1981 року по 04.04.2008 року, відповідно до записів у трудовій книжці від 18.08.1981 року серії НОМЕР_1 .
Правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачки відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями.
Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача період роботи з 19.08.1981 року по 04.04.2008 року, відповідно до записів у трудовій книжці від 18.08.1981 року серії НОМЕР_1 .
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у сумі 1211,20 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 154950004758 від 11.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу для призначення пенсії період роботи з 19.08.1981 року по 04.04.2008 року, відповідно до записів у трудовій книжці від 18.08.1981 року серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя С.О. Cтефанов