Справа № 420/7150/24
06 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 29 лютого 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області і Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виконання зобов'язань письмово повідомити заявника ОСОБА_1 про те, які документи необхідно подати додатково і щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його загального трудового стажу періоду роботи на Крайній Півночі з коефіцієнтом 1,5 в період з 30.09.1985р. по 17.02.1987р. і періоду провадження ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006р. по 30.09.2008р.;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 29.05.2021р. з врахуванням стажу роботи на Крайній Півночі з коефіцієнтом 1,5 в період з 30.09.1985р. по 17.02.1987р. і стажу провадження ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006р. по 30 вересня 2008р.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що з травня 2021 року він почав звертатись до Пенсійного фонду України (далі ПФУ) з приводу призначення йому пенсії, як особі, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надав копію трудової книжки, диплома, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця № НОМЕР_1 від 30.05.2006 р., та інші необхідні документи.
На 2 звернення позивача через канцелярію Управління ПФУ у Приморському районі м. Одеси він не отримав відповідей, як і на звернення від 22.06.2021р. через особистий кабінет вебпортал ПФУ.
З відповіді Головного управління ПФУ в Полтавській області № 155250012676 від 19.08.2021р. на його звернення від 13.08.2021 року вбачається, що аналізом поданих документів, встановлено, що страховий стаж складає 26 років 9 місяців. До розрахунку не було включено періоди навчання згідно диплома та періоди роботи з 01.04.1980р. по 31.07.1980р., з 25.08.1989р. по 29.09.1989р. Було прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років. При цьому не було враховано періоду провадження позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку, не було письмово повідомлено про відсутність в системі персоніфікованого обліку даних на підтвердження сплати єдиного податку позивачем, як ФОП з 2006р. і про причини незастосування коефіциєнта 1, 5 до періоду роботи в районі Крайньої Півночі.
Звернувшись 23.06.2022р. до ПФУ крім тих документів, які позивач мав надати за для усунення зауважень Управління ПФУ в Полтавські області від 19.08.2021р. позивач також надав на свій розсуд довідку з податкової служби з якої убачається що ним було сплачено по єдиному податку в 2006 році - 480 грн., в 2007 році - 960 грн., в 2008 р. - 480 грн., що з 1.01.2006р.- 2008р. він був платником єдиного податку згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98.
Рішенням № 155250012676 від 30.06.2022 р. позивачу було вдруге відмовлено тим же Управлінням. Загальний стаж був вирахований як 27 років 6 місяців 26 днів.
В то й же час на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду у особистому кабінеті позивача відображались дані про його загальний страховий стаж згідно даних РСО - 27 років 11 місяців 14 днів.
Отримавши відповідь з Ростелекома від 08.02.2022р. через пошту третьої країни поривач повторно в червні 2023 р. звернувся до ПФУ через вебпортал і отримав відповідь від Головного управління ПФУ в Одеській області, в порядку доручення ПФУ від 08.08.2023. Відповідь була відправлена йому 24.08.2023 р. (штамп на конверті), він отримав її через свого представника на початку вересня 2023 р.
Позивачу було відмовлено з посиланням на те, що в довідці Ростелекома відсутня інформація щодо наявності трудового договору і щодо користування пільгами. Крім того було зазначено, що російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., тому документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом.
Однак 04.02.2023р. Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення, що під час військового положення документи на території України приймаються без спеціального посвідчення у випадку коли станом на 24.02.22р. такі документи приймались на території України без спеціального посвідчення.
Копії наказів про прийняття на роботу і про припинення трудового договору позивач отримав електронною поштою з архіву Ростелекому, з них убачається укладення і розірвання трудового договору і переведення його за рішенням вищого органу на роботу і інше місце. Копії завірені електронним підписом працівника Ростелекома.
Позиція відповідачів обґрунтовується наступним
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не погоджуються з заявленими позовними вимогами, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначають, що у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу рішенням від 30.06.2022 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 23.06.2022, оскільки страховий стаж становив 27 років 6 місяців (стаж враховано по 30.11.2010). Відповідно до ч. 5 Прикінцевих положень Закону період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Оскільки в довідці від 08.02.2022 року № 0506/05/847/22/к відсутня інформація щодо наявності трудового договору про роботу в цих районах на відповідний термін та щодо користування пільгами, встановленими ст. 5 Указу Президії Верховної ради СРСР від 10.02.1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, тому підстав для зарахування в пільговому обчисленні періоду роботи в технічному відділі ТУЧМС-26 Ханти-Мансійського автономного округу з 30.09.1985 по 17.02.1987 немає. Також слід зазначити, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом. Головне управління діяло в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відсутні.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
19 березня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/11290/24).
20 березня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕП/5174/24).
18 квітня 2024 року від позивача надійшла заява (відповідь на відзив) (вхід. № ЕС/15916/24).
Станом на 06 травня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, перевіривши її доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Вперше ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 13.08.2021 року № 4737 про призначення пенсії за віком. Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно поданої заяви до неї було додано наступні документи: трудова книжка серії НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , диплом про навчання НОМЕР_4 , свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серії НОМЕР_5 та Даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. На підставі аналізу поданих до заяви документів прийнято рішення від 19.08.2021 року № 155250012676 про відмову гр. ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Згідно рішення від 19.08.2021 року № 155250012676 було встановлено, що страховий стаж складає 27 років 2 місяці 8 днів. Вказане рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято за результатами розгляду заяви про призначення пенсії від 13.08.2021 року за № 4737.
Повторно ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 23.06.2022 року, яка зареєстрована за № 4353 із відповідним пакетом документів, яку також за принципом екстериторіальністю, розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно розписки-повідомлення до вказаної заяви було дано наступні документи: трудова книжка, диплом про навчання, архівні довідки про стаж, лист щодо надання інформації про систему оподаткування, паспорт, код.
За результатом розгляду заяви позивача від 23.06.2022 року № 4353 про призначення пенсії та документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 30.06.2022 року за № 155250012676 про відмову громадянину ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законом порядку. Відповідно до вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 27 років 06 місяців 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Отримавши відповідь з Ростелекома від 08.02.2022 року через пошту третьої країни позивач повторно звернувся в червні 2023 року до ПФУ через вебпортал.
За результатом розгляду вказаного звернення позивача, ГУПФУ в Одеській області надано відповідь листом від 22.06.2023 року № 16305-15938/Г-02/8-1500/23, яким повідомлено позивача, що у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу рішенням від 30.06.2022 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 23.06.2022 року, оскільки страховий стаж становить 27 років 6 місяців (стаж враховано по 30.11.2010).
Також у листі зазначено, що: «…Оскільки в довідці від 08.02.2022 року № 0506/05/847/22/к відсутня інформація щодо наявності трудового договору про роботу в цих районах на відповідний термін та щодо користування пільгами, встановленими ст. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районі Крайньої Півночі», тому підстав для зарахування в пільговому обчисленні періоду роботи в технічному відділі ТУ ЧМС-26 Ханти-Мансійського автономного округу з 30.09.1985 року по 17.02.1987 немає.
Також слід зазначити, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому документи, які не мають установленої форм, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом».
Вважаючи прийняте рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушують право на отримання пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових
внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ (далі по тексту Закон № 1058-ІУ).
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі-Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХП звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-ІУ передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Таким чином, для підтвердження періоду роботи з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року в технічному відділі ТУЧМС-26 Ханти-Мансійського автономного округу для врахування до страхового стажу в пільговому обчисленні позивачем була надана архівна довідка Ростелекома від 08.02.2022 року № 0506/05/847/22/к, відповідно до якої дійсний період роботи вказано з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року.
Проте при обчисленні страхового стажу вона не взята до уваги відповідачами в пільговому обчисленні, оскільки є відсутність проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, відносно чого суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року було прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з росією та республікою білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічного періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з РФ та РБ, оскільки Законом від 01 грудня 2022 року було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.
Отже, після набуття зазначеним Законом чинності 23 грудня 2022 року, Конвенція перестала застосовуватись у відносинах з РФ та РБ щодо будь-яких документів виданих та посвідчених у цих країнах, незалежно від дати їх видачі та посвідчення.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з РФ та РБ діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостилю, що випливає з наведеного вище.
В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. РФ та РБ також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостилю, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d)офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи вищезазначене, на момент отримання довідки від 08.02.2022 року для підтвердження періоду роботи з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року в технічному відділі ТУЧМС-26 Ханти-Мансійського автономного округу для врахування до страхового стажу в пільговому обчисленні, між державами Україна та російська федерація діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статті 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Щодо не зарахування відповідачами вказаного періоду роботи на території іноземної держави для обчислення страхового стажу зазначу, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність. На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Таким чином, відсутність проставлення апостилю не може бути підставою для в обмеження позивача відповідачем у реалізації його конституційного права на соціальний захист. За таких обставин, суд вважає відповідачем безпідставно не враховано до страхового стажу період роботи з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року в технічному відділі ТУЧМС-26 Ханти-Мансійського автономного округу.
При цьому, копії наказів про прийняття на роботу і про припинення трудового договору позивач отримав електронною поштою з архіву Ростелекому, з яких вбачається укладення і розірвання трудового договору і переведення позивача за рішенням вищого органу на роботу у інше місце. Копії завірені електронним підписом працівника Ростелекома.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
В трудовій книжці є печатка з відміткою «Ханты-Мансийський автономний округ», куди був направлений позивач за розподілом і мав відпрацювати, як молодий спеціаліст після інституту 3 роки.
Позивач був прийнятий на роботу 30.09.1985 року відповідно до наказу №57-к, підставами для якого були його заява та посвідчення №85 Міністерства зв'язку СРСР. Звільнений позивач був на підставі наказу №41-к про припинення трудового договору від 06.03.1987р. у зв'язку з переводом в Нікопольський РУС (абревіатура рос.) по розпорядженню ГУКУЗ (рос) МЗ СРСР на підставі п. 5 ст. 29 КЗпП РСФСР (рос.).
Згідно положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону, період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберг зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.
Пільгове обчислення трудового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено періоди роботи в районах Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року “Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”.
Робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з 01 березня 1960 року зараховується до стажу у розмірі один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі у розмірі при умові, що працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”.
Відповідно до пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, робітникам, переведеним, направленим або запрошеним на роботу в райони Крайньої Півночі, в умовах, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, і інших місцевостей України, на умовах укладання ними трудових угод про працю в цих районах на строк п'ять років, а на островах Північно-Льодовитого океану - два роки, надаються додатково наступні пільги: зарахування один рік роботи у районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при розрахунку стажу, який дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності.
Згідно пункту 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР “Про розширення пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів
Крайньої Півночі” від 26 вересня 1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, передбачених пунктом 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, з п'яти до трьох років.
Надано вказані пільги особам, які прибули в ці райони та місцевість за власного ініціативою, за умови укладання ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північно-Льоводитого океану - два роки.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що особа, яка відпрацювала в районах Крайньої Півночі або в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі не менше трьох років до 01 січня 1991 року має право на пільговий розрахунок її стажу. Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Щодо не врахування до страхового стажу періоду провадження позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з підставі відсутності інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб за період з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, звернувшись 23.06.2022 року до пенсійного органу, позивач крім тих документів, які мав надати за для усунення зауважень пенсійного органу від 19.08.2021 року також надав на свій розсуд довідку з податкової служби з якої вбачається що позивачем було сплачено по єдиному податку в 2006 році - 480 грн., в 2007 році - 960 грн., в 2008 році - 480 грн., а також той факт, що позивач з 01.01.2006 року по 2008 рік був платником єдиного податку згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98.
Згідно п. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податків і зборів на обов'язкове державне пенсійне і соціальне страхування.
Позивачем також надано до суду квитанції на підтвердження оплати єдиного податку поквартально в період з 01.07.2006р. по 30.09.2008 року.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно не враховано до страхового стажу період провадження позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року.
Як зазначалося раніше, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п.1.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162» (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року №252) зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412, що діяла на час первісного заповнення трудової книжки, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну
роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 постанови вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018р. по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також суд зазначає, що згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, в яких працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірних періодів.
Відповідачами також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, відповідач не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи та навчання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із змісту положень ст. 245 КАС України видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
Оцінивши наявні у справі докази суд доходить висновку, що відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки тим доказам, які надані позивачем для підтвердження стажу щодо спірних періодів, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про відсутність у позивача страхового стажу, який дає право на пенсію за віком.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи встановлені по справі обставини, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до переконання, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії №155250012676 від 30.06.2022 року за заявою ОСОБА_1 від 23.06.2022 року про призначення пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на Крайній Півночі з коефіцієнтом 1,5 в період з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року та період провадження ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, відповідно до записів у трудовій книжці.
Правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачки відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями.
Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача період роботи на Крайній Півночі з коефіцієнтом 1,5 в період з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року та період провадження ним підприємницької діяльності з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку, відповідно до записів у трудовій книжці.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у сумі 2422, 40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії №155250012676 від 30.06.2022 року за заявою ОСОБА_1 від 23.06.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 30.09.1985 року по 17.02.1987 року на Крайній Півночі з коефіцієнтом 1,5 та період провадження ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з оплатою єдиного податку з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, відповідно до записів у трудовій книжці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927).
Суддя С.О. Cтефанов