Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
25.04.2024м. ХарківСправа № 922/305/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 )
до Акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 317, код ЄДРПОУ 38381956)
про визнання недійсним договору
за участю учасників справи:
першого відповідача - ОСОБА_3
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства "ОТП Банк" та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки № SR 21-774/700 від 29.06.2021.
Позов обґрунтовано тим, що позивач на момент надання своєї письмової згоди на укладення другим відповідачем договору поруки № SR 21-774/700 від 29.06.2021 не володів достатньою інформацією про права та обов'язки, що виникають у другого відповідача перед першим відповідачем та помилявся про наслідки укладання спірного договору.
Ухвалою суду від 05.02.2024 прийнято справу № 922/305/24 до розгляду у порядку загального позовного провадження; у справі призначено підготовче засідання. Цією ухвалою залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р".
Ухвалою суду від 28.02.2024 заяву судді Жельне С.Ч. про самовідвід від розгляду справи № 922/305/24 задоволено, справу передано на автоматизований розподіл для визначення складу суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 для розгляду справи № 922/305/24 визначено суддю Лавренюк Т.А.
Ухвалою суду від 04.03.2024 справу прийнято до розгляду у підготовчому засіданні, відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, 5 календарних днів - на подання до суду заперечення з дня отримання відповіді на відзив, позивачу 5 календарних днів - на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання, третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 15 календарних днів - на подання до суду письмових пояснень щодо позову з дня вручення даної ухвали.
Перший відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, просить суд в їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору поруки, тож її помилки щодо обставин надання нею згоди на укладення договору поруки не можуть бути підставою для визнання договору поруки недійсним з посиланням на ст.229 Цивільного кодексу України. Обставини на які посилається позивач не свідчать про наявність помилки, що має істотне значення для укладення договору поруки, а виключно про власну неуважність чи недбальство чи банальну зміну ставлення до цього правочину у зв'язку з початком судового стягнення заборгованості з поручителя.
Оскільки договір поруки укладено не в інтересах сім'ї, він не породжує для другого з подружжя жодних обов'язків і за зобов'язаннями поручителя за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, як зазначає перший відповідач, позивачем не надано до позовної заяви копії свідоцтва про шлюб, якій би свідчив про факт перебування позивача у шлюбі із поручителем.
Позивач відповіді на відзив першого відповідача не надав.
Другий відповідач відзив на позов, а третя особа письмових пояснень щодо позову суду також не надали.
В судовому засіданні 11.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.04.2024.
Представники позивача, другого відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Представник першого відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов, просить суд в задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника першого відповідача, суд встановив наступне.
29.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р" (третя особа) та Акціонерним товариством "ОТП Банк" (перший відповідач) укладено договір про надання банківських послуг № СR 21-566/700-2 (кредитний договір), відповідно до умов якого перший відповідач взяв на себе зобов'язання видати третій особі кредит у формі кредитної лінії в сумі до 5 000 000,00грн строком до 28.06.2024 включно під змінювану процентну ставку, частина з яких мала покриватись за рахунок державного бюджету.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань третьою особою за договором про надання банківських послуг № СR 21-566/700-2 від 29.06.2021 між першим відповідачем та Фізичною особою ОСОБА_2 (другий відповідач) 29.06.2021 укладено договір поруки № SR 21-774/700 (далі - договір поруки), за умовами якого другий відповідач поручився перед першим відповідачем за виконання третьою особою боргових зобов'язань як солідарний боржник.
Відповідно до п.19.1 договору поруки ОСОБА_1 (позивач), як дружина, надала свою згоду другому відповідачу, як поручителю, на укладання та виконання договору поруки та/або вчинення будь-яких інших дій та/або правочинів, що пов'язані з договором поруки, незалежно від обсягу, суми (ціни) та умов зобов'язань поручителя перед банком, що існують зараз та/або виникають в майбутньому.
Обґрунтовуючи підставу позову позивач вказує на те, що на момент надання згоди позивач не володіла достатньою інформацією про права та обов'язки, що виникають у другого відповідача перед першим, а дізналась про них лише після подання першим відповідачем позову до третьої особи та другого відповідача, на момент надання згоди позивач помилялась про права та обов'язки, що виникають у другого відповідача перед першим, зокрема, позивач вважала, що внаслідок укладення цього договору можливо звернення стягнення лише на майно, що є власністю створених другим відповідачем (її чоловіком) юридичних осіб, а не на їх особисту спільну власність, а тому, на її думку, наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 229 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 ст.207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Стаття 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.229 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, помилка внаслідок власного недбальства та незнання закону, оскільки, як зазначає позивач, вона не розуміла про права та обов'язки, що виникають у другого відповідача внаслідок укладення спірного правочину, не є тією правовою підставою, з якою закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним. І протилежний підхід суперечив би загальним принципам права, зокрема принципу законності, розумності та справедливості.
Позивачем в обґрунтування своїх доводів не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсним договору.
Частиною 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом доказування, відповідно до ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору поруки недійсним через недоведеність позивачем обставин, викладених ним у позові, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладає на позивача.
Керуючись ст.ст.4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "06" травня 2024 р.
Суддя Т.А. Лавренюк