18 квітня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 670/729/22
Провадження № 22-ц/4820/821/24
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Чебан О.М.,
з участю апелянтки та її представника,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії, встановлення фактів, зобов'язання усунути перешкоди в користуванні власністю, стягнення майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області в складі судді Мамаєва В.М. від 24 січня 2024 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
У грудні 2022 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом до відповідачів вказувала, що через неправомірні дії відповідачів, які незаконно заволоділи частиною приміщення кухні-сараю та криницею, які знаходяться на земельній ділянці розміром 0,0234 га по АДРЕСА_1 , позивачка не може реалізувати надані їй права щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , якою користується ОСОБА_2 , мала площу 0,42 га, а земельна ділянка по АДРЕСА_1 , якою користувалася ОСОБА_4 та її спадкоємці ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , мала площу 0,24 га - в сумі їх площа становить 0,66 га. Після того як ОСОБА_2 приватизував свої земельні ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , їх площа збільшилася і складає 0,4305 га.
Земельна ділянка по АДРЕСА_1 на даний час має розмір 0,2166 га, а по АДРЕСА_1 - 0,4305 га (згідно приватизаційних документів). Площа двох ділянок в сумі становить 0,6471 га, а обміри по приватизації - 0,66 га, тобто, різниця в розмірах - 0,0129 га, що приховується відповідачами та є самовільно захопленими через переміщення межових знаків, а разом з приміщенням кухні-сараю - 0,0234 га (0,0129+0,0105).
Тобто, відповідачами захоплено частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 розміром 0,0234 га, частину приміщення кухні-сараю, спільну криницю.
Окрім того, неправомірними діями відповідачів позивачці спричинена майнова шкода, яка полягає у знищенні врожаю та викраденні майна, а також моральна шкода, яка виражається в образах, оббріхуванні, приниженні гідності та честі позивачки, у зв'язку з чим погіршився стан здоров'я позивачки.
Також ОСОБА_2 перешкоджає їй брати воду зі спільної криниці, хуліганить, відрізає мотузку від криниці, викидає на дорогу її відра для води.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачка просила:
- зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внести зміни в приватизаційні документи, таким чином повернути захоплену частину ділянки на АДРЕСА_1 , користувачами якої є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 розміром 0,0234 га, на якій розміщена частина захопленої будівлі кухні-сараю, спільної криниці, тобто, відновити попередній стан майна, що належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельна ділянка розміром 0,24 га;
- встановити факти, що криниця спільна; що будівля кухні-сараю відповідачам не належить, а належить позивачці; що ворота, паркан є складовою Подільської, 62, не належить ОСОБА_2 , а належить позивачці;
- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні їй її власністю, шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркану та воріт, зрізанням на межі вул. Подільської, 62 та 64 насаджених дерев, відремонтувати приміщення кухні-сараю, яке ОСОБА_2 пошкодив незаконним зберіганням ящиків;
- стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 15000 грн. та майнову шкоду в розмірі 1860 грн.;
- зобов'язати ОСОБА_3 внести зміни в проект землеустрою, який виготовлений з порушенням законів землеустрою з фальшивими документами;
- встановити факт порушення законів землеустрою при проведенні приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 при виготовленні проекту землеустрою, зобов'язати усунути перешкоди.
- зобов'язати ОСОБА_2 внести зміни до технічної документації виготовленої з захопленням будівлі кухні-сараю, земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;
- усунути перешкоди в користуванні спільною криницею.
Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне та задовольнити її позов. На думку апелянтки, суд першої інстанції помилково вказав про те, що її право не порушене і безпідставно відмовив у позові в частині зобов'язання відповідачів внести зміни в приватизаційні документи та повернути захоплену частину ділянки на АДРЕСА_1 .
Суд також помилково встановив, що спірна криниця знаходиться на земельній ділянці відповідача і є частиною будинковолодіння ОСОБА_2 . Ця криниця є громадською, що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_8 , і відповідно до ч.2 ст. 108 ЗК України ОСОБА_1 має право на її спільне використання.
Не враховано, що ворота-паркан за адресою АДРЕСА_1 належать їй, ОСОБА_2 за вказаною адресою самовільно вкопав дерев'яні стовпи, які потрібно забрати. Окрім того, за один метр від спільної межі ОСОБА_2 насадив сад, і ці дерева заважають користуватися їй власною земельною ділянкою. ОСОБА_2 завдав позивачці моральної шкоди, перешкоджаючи брати воду зі спільної криниці, хуліганив, ображав, оббріхував та принижував її честь та гідність. Суд не врахував, що протиправною поведінкою ОСОБА_2 порушено звичний життєвий уклад позивачки, його дії завдали ОСОБА_1 душевних та моральних страждань, тому відшкодування у 15000 грн. є необхідним і достатнім для покриття завданої моральної шкоди.
В засіданні апеляційного суду апелянтка ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу з викладений в ній мотивів.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про розгляд справи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду частково не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим мотивувальну частину рішення слід змінити.
Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 29.07.2013 року успадкували за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
17.01.2022 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уповноважили ОСОБА_1 бути їх представницею з питань формування, оформлення та реєстрації права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою с. Нетечинці Віньковецького району Хмельницької області, а також бути представницею з питань продажу об'єктів нерухомого майна, в тому числі житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вести від їх імені справи, пов'язані з правами на будь-які об'єкти нерухомого майна, що підтверджується нотаріальними довіреностями від 17.01.2022 року зареєстрованими в реєстрі за № 53 та № 66.
31.01.2023 року позивачка ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , складовими частинами якого згідно з витягом з Державного реєстру речових прав №321551142 від 31.01.2023 року є: житловий будинок літ. А, сарай-літня кухня з підвалом літ. Б, огорожа-ворота № 1.
Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер 6820685000:02:004:0073 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу будинку від 26.10.1976 року, свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 29.10.1990 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 27681248 від 04.10.2014 року.
Відповідачка ОСОБА_3 в порядку безоплатної приватизації набула право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6820685000:02:004:0074 площею 0,1805 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою - АДРЕСА_1 .
31.01.2023 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмовляючи в позові в частині вимог про зобов'язання відповідачів внести зміни до технічної документації із землеустрою щодо їхньої земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що права чи законні інтереси ОСОБА_1 не порушуються. Вимоги про встановлення фактів не є належним способом захисту права. Вимоги про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення моральної шкоди є недоведеними - позивачка не довела, що відповідачі самовільно перемістили межові знаки, пошкодили паркан, ворота, сарай, впритул висадили дерева. Також позивачка не довела, що спірна криниця є спільною - криниця знаходиться на земельній ділянці відповідача і належить йому на праві власності, тому вимога про усунення перешкод в користуванні криницею є безпідставною.
Проте з такими мотивами відмови у позові не можна погодитися повністю, зважаючи на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 41 Конституції, ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Аналогічну норму містить ст. 377 ЦК - до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Згідно з ст.ст. 12, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції правильно констатував, що ОСОБА_1 з 31.01.2023 року стала власницею житлового будинку в АДРЕСА_1 , а отже, відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України до неї перейшло право користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою.
ОСОБА_1 має намір реалізувати право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, проте стверджує, що відповідач ОСОБА_2 приватизував свою земельну ділянку без погодження меж із суміжними землекористувачами (попередніми власниками будинку по АДРЕСА_1 ) ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , при цьому його земельна ділянка з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 накладається на земельну ділянку позивачки, в т.ч. частково під будівлею сараю.
За даними зведеного кадастрового плану, виготовленого ліцензованою землевпорядною організацією ЗАЦ «Карат» (а.с.4, т.1), дійсно земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 частково розташовується (накладається) в межах господарської будівлі (сараю-кухні) позивачки, що цілком підтверджує порушення права позивачки як власниці житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи цю обставину і проти позову в цілому, всупереч ст.ст. 12, 81 ЦПК України не представив жодних доказів на спростування факту накладення його земельної ділянки з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 на земельну ділянку позивачки під її господарською будівлею.
При цьому рішенням Нетечинецької сільської ради № 5-33/2014 від 08.08.2014 року в порушення норм ст. 118 ЗК України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій» надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 без погодження із суміжними (попередніми) землекористувачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , «які безпідставно відмовляються від підпису протоколу погодження меж».
Відтак технічна документація, проект відводу на земельні ділянки відповідачів виготовлені і затверджені рішеннями Нетечинецької сільської ради без погодження із суміжними землекористувачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Вказуючи про непорушення права позивачки, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 при подачі позову діяла від власного імені з метою захисту своїх прав. На час пред'явлення позову у грудні 2022 року вона не була власницею будинку, проте вже з 31.01.2023 року вона є власницею житлового будинку в АДРЕСА_1 і законною користувачкою земельною ділянкою для його обслуговування і послідовно впродовж розгляду справи стверджувала про порушення свого права.
Відтак за цих обставин помилковим є висновок суду про відсутність порушення права позивачки внаслідок формування та реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 з накладенням на господарську будівлю (сарай-кухню) позивачки.
Так, згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини.
Отже, накладення земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 на земельну ділянку (під господарською будівлею) позивачки, позбавляє її можливості реалізувати своє право на приватизацію своєї земельної ділянки та оформлення права власності, а також за відсутності кадастрового номера ділянки повноцінно розпоряджатися своєю нерухомістю, розташованою на цій ділянці.
Разом з тим, апеляційний суд констатує, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є неналежним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Так, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18 ефективний спосіб захисту прав має забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; такий захист повинен бути повним (не частковим), забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес.
За змістом ч.ч.2-3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Заявляючи вимоги зобов'язати внести зміни до приватизаційних документів (технічної документації із землеустрою), позивачка не зазначила, які саме зміни слід внести щодо меж та конфігурації земельної ділянки ОСОБА_2 , які можуть бути встановлені за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи.
Водночас за наявності заперечень відповідачів щодо існування накладення ділянок та особливостей виконання судових рішень зобов'язального характеру, належним і ефективним способом захисту порушеного права є вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Так, згідно з ч.1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
За змістом ч.13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Згідно з ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Водночас правильними є висновки суду першої інстанції та їхні мотиви щодо наявності підстав для відмови у решті позовних вимог.
Так, суд першої інстанції правильно констатував, що заявлені вимоги про встановлення фактів не є належними способами захисту права, такий спосіб є допустимим лише у справах окремого провадження.
За змістом ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд також обґрунтовано виходив з того, що вимоги про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення моральної шкоди є недоведеними - позивачка всупереч нормам ст.ст.12, 81 ЦПК України не представила жодних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася в обґрунтування позову - що відповідачі самовільно перемістили межові знаки, пошкодили їй паркан, ворота, сарай, впритул до межі висадили дерева.
Суд правильно констатував, що вимога про усунення перешкод в користуванні криницею є безпідставною.
Так, згідно з ч.1 ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Як вбачається з наданого позивачкою висновку судової земельно-технічної експертизи № 221/014 від 06.10.2014 року (а.с.2-11, 80, том 2), спірна криниця розташована на земельній ділянці відповідача, а отже, належить йому на праві власності як приналежність головної речі - житлового будинку.
Посилання апелянтки на письмові пояснення особи не спростовують цей висновок суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують решти висновків суду першої інстанції та їх мотивів.
З врахуванням наведеного оскаржуване рішення слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції вказаної постанови.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції вказаної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.
Судді Л.М. Грох
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк