01 травня 2024 року м. Чернівці Справа № 716/2474/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,
секретар: Факас А.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року, ухваленого під головуванням судді Стрільця Я.С., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена, -
У грудні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13.02.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
14.02.2024 представником позивача направлено на адресу суду заяву про відшкодування судових витрат, в якій просила ухвалити додаткове рішення, стягнути на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 10 000 грн на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року заяву представника позивача адвоката Гірчак Н.А. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді професійної правничої допомоги в розмірі 7000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Провадження №22-ц/822/396/24
Так, судом першої інстанції не враховано викладені у відзиві аргументи щодо попереднього розрахунку витрат за надання професійної правничої допомоги адвокатом.
Не взято до уваги те, що заявником не зазначено вартість послуги - надання консультацій щодо обставин справи та документів, які необхідно подати (витрачено часу 30 хв); складання позовної заяви про стягнення аліментів є шаблонною, а тому тривалість витраченого часу у 2,5 год не відповідають дійсності; копіювання документів, додатків до позову (витрачено часу 30 хв) не є юридичною послугою в розумінні ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; оформлення документів на представництво в суді - договір, додатковий договір, ордер, попередній розрахунок, акт приймання - передачі (витрачено часу 30 хв) є обов'язком адвоката, який має намір здійснювати таке представництво.
Також, звертає увагу на те, що послуга на представництво в суді (витрачений часу 1 год) не була надана на момент формування розрахунку, її вартість не наведено, як і послуга щодо ознайомлення із відзивом на позовну заяву (витрачений час 30 хв).
Вказує, що витрати на позовну заяву не були необхідними, оскільки здійснити стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/4 від всіх доходів відповідача можна було в порядку подання заяви про видачу судового наказу, підготовка якого займає 15 хвилин, а строки розгляду значно менші, а позовна вимоги про стягнення на користь дружини 1/12 заробітку (доходу) відповідача могла бути подана окремо, що зумовило б швидший розгляд справи.
З огляду на викладене, з урахуванням однотипності вимог, часткового задоволення позовних вимог, необхідності врахування і витрат відповідача на правничу допомогу просить зменшити визначений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу до 3 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн та судовий збір у розмірі 1 816,80 грн за подання апеляційної скарги.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, прийшов до переконання, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , з урахуванням частково задоволених позовних вимог, необхідно стягнути 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Стягуючи з відповідача на користь держави судовий збір у вказаному розмірі суд виходив із часткового задоволення вимоги про стягнення аліментів на дитину та задоволення вимоги про стягнення аліментів на дружину.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що представником позивача до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено: договір про надання правової допомоги від 15.12.2023 року, додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №26 від 15.12.2023 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 13.02.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №39 від 13.02.2024 року.
На виконання доручення клієнта адвокатом було надано наступні юридичні послуги: надання консультацій щодо обставин справи та обсягу документів, які необхідно подати - тривалість витраченого часу 30 хв; оформлення позовної заяви - тривалість витраченого часу 2,5 год; копіювання додатків до позову - тривалість витраченого часу 30 хв; оформлення документів на представництво в суді (договір, додатковий договір, ордер, попередній розрахунок, акт приймання - передачі) - тривалість витраченого часу 30 хв; представництво в суді - тривалість витраченого часу 1 год; ознайомлення із відзивом на позовну заяву - тривалість витраченого часу 30 хв; оформлення відповіді на відзив - тривалість витраченого часу 1 год; оформлення уточнених позовних вимог - тривалість витраченого часу 1 год, а всього затрачено часу 7 год. 30хв.
Згідно додаткової угоди №1 від 15.12.2023 року до договору про надання правової допомоги №26 від 15.12.2023 року визначено вартість витрат на правову допомогу у фіксованому розмірі в сумі 10 000 грн, які були сплачені ОСОБА_1 , що підтверджуються квитанцією від 13.02.2024 року до прибуткового касового ордеру (а.с.62-65).
Крім того, матеріали справи містять попередній розрахунок витрат за надання професійної правничої допомоги згідно договору про надання правової допомоги №26 від 15.12.2023 року, копію ордеру серії СЕ №1075130 від 20.12.2023 року та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №310 від 30.11.2006 року (а.с.17-19).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою, пунктів 1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частини 1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтвердженні та доведені.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Згідно приписів ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Крім того, у вказаній додатковій постанові ВП ВС звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18.
Разом з тим, саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Зазначені висновки викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі №726/1142/22.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Отже, суд першої інстанції зважаючи на вищезазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд вказує, що доводи апелянта з приводу того, що оформлення документів на представництво в суді не входить до надання правничої допомоги не впливає на визначення фіксованого розміру вартості наданих послуг, а тому сприймаються критично.
Не приймається судом до уваги й посилання апелянта на те, що послуга на представництво в суді та ознайомлення із відзивом на позовну заяву не були надані на момент формування попереднього розрахунку, оскільки зазначене обумовлене в мотивах заяви про ухвалення додаткового рішення.
Таким чином, враховуючи характер виконаної представником позивача роботи, наданої у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності подання відповідних документів представником позивача з метою захисту інтересів свого довірителя, та значимості таких дій у справі, пропорційній задоволення позовних вимог, а також зміст умов договору про надання правової допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу визначені судом в сумі 7000 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи і пропорційними розміру задоволених позовних вимог з урахуванням задоволення заявлених вимог позивача, а тому підстав для його перегляду не вбачається.
Щодо розміру стягнутого судового збору, то колегія суддів вказує наступне.
Статтею 4 ЗУ «Про судовий збір» визначено ставки судового збору, розмір яких, з урахуванням прожиткового мінімуму.
Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу складає 2684 грн.
Так, за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Позовну заяву було подано до суду 2023 року, остання містила 2 вимоги майнового характеру, тобто за кожну з них позивач повинна була сплатити по 1073,60 грн.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про судовий збір», та з урахуванням того, що вимога позивачки про стягнення аліментів на дитину була задоволена в розмірі 1/5 частини доходів (заробітку) платника щомісячно (за уточненою заявою), а вимога про стягнення аліментів на позивачку до досягнення дитиною 3-х річного віку задоволена в розмірі 1/12 частини доходів (заробітку) платника щомісячно, а тому стягненню з відповідача на користь держави підлягав судовий збір в розмірі 1073,60 * 2 = 2147,20 грн за ставками на час подання позовної заяви, у зв'язку із чим додаткове рішення суду у вказаній частині підлягає зміні.
Щодо стягнення витрат у розмірі 2000 грн на правничу допомогу за подання апеляційної скарги на додаткове рішення, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підстав для задоволення апеляційної скарги щодо додаткового рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу судом апеляційної інстанції не знайдено, а зміна вказаного додаткового рішення суду в частині розміру судового збору не призвело до зміни самого рішення та не є підставою для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Що стосується стягнення судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду з ОСОБА_1 на користь відповідача, то суд апеляційної вказує таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у ЗУ «Про судовий збір».
У цьому Законі визначено як загальний перелік об'єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується (ст.3 Закону). Судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.
Додатковим рішенням суд першої інстанції вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, які підлягали стягненню з відповідача у зв'язку із задоволенням позовних вимог, а тому судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов'язані із вимогами позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 20 грудня 2019 року в справі №240/6150/18.
За наведеного вимога апелянта задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року в частині стягнення судового збору на користь держави змінити, визначивши до стягнення з ОСОБА_2 2147,20 грн.
В решті додаткове рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: О.О. Одинак
І.Б. Перепелюк