«06» травня 2024 року
м. Харків
справа № 646/3741/21
провадження № 22ц/818/1484/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Тичкової О. Ю.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник відповідача - ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 січня 2024 року в складі судді Клімової С.В.
У червні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надає підприємство, однак внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01 лютого 2015 року по 30 квітня 2021 року у них утворилася заборгованість, яка становить 87 707,71 грн. У зв'язку з порушенням виконання зобов'язання боржникам нараховано 3% річних в розмірі 1 740,32 грн, інфляційні втрати - 3 936,12 грн.
Просив стягнути солідарно з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 87 707,71 грн, 3% річних - 1 740,32 грн, інфляційні втрати - 3 936,12 грн та судовий збір - 2 270,00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27 березня 2023 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено повністю, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 87 707,71 грн, три відсотки річних - 1 740,32 грн, інфляційні втрати - 3 936,12 грн, вирішено питання щодо судових витрат.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_2 подав заяву про його перегляд.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 17 травня 2023 року заяву ОСОБА_2 - задоволено, заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 березня 2023 року - скасовано, передано справу за підсудністю до Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 січня 2024 року позовну заяву Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь заборгованість за спожиті комунальні послуги з централізованого опалення, яка утворилася за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 52 213,89 грн, інфляційні втрати - 3 936,12 грн та 3% річних - 1 740,32 грн, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» понесені судові витрати по сплаті судового збору - 1 409,94 грн, по 704, 97 грн з кожного, в іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_2 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині нарахування 3% річних та індексу інфляції за час прострочення - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог в цій частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. У період запровадження карантину та протягом 30 днів з дня його скасування заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Отже, з відповідачів неправомірно стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 12 березня 2020 року по 30 квітня 2021 року. Суд не зробив власних розрахунків та не врахував, що розрахунки позивача є помилковими. Розрахунок позивача щодо інфляційних втрат не породжує прав та обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин, щодо яких виник спір. Позивачем не надано детальних розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, як цього вимагає закон.
05 квітня 2024 року від Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Вказав, що нарахування відсотків річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер. Стягнення заборгованості за період з 12 березня 2017 року по червень 2021 року не виходить за межі позовної давності, оскільки строк позовної давності продовжений на час карантину.
Однак, вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо ухвалення нового судового рішення та задоволення його позовних вимог у повному обсязі колегія суддів до уваги не приймає, оскільки він не подавав апеляційну скаргу на рішення суду, а ОСОБА_2 оскаржив рішення лише в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що у зв'язку з виникненням заборгованості зі сплати комунальних послуг з відповідачів підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу за останні три роки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою.
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов'язки зі своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги.
Як вбачається з відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу внаслідок несплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 утворилася заборгованість, яка за період з 01 лютого 2015 року по 30 квітня 2021 року склала 87 707,71 грн, а за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2021 року - 52 213,89 грн (а. с. 4).
З відомості нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за три роки з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2021 року вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 нараховано суму боргу 52 213,89 грн, інфляційні втрати 3 936,12 грн, 3% річних 1 740,32 грн (а. с. 5).
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Такі правові висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (висновок про застосування норм права, який викладено в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 904/7401/16).
Визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зважаючи на те, що у відповідачів за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2021 року у зв'язку з несплатою комунальних послуг утворилась заборгованість в розмірі 52 213,89 грн, яка сторонами не оспорюється, нарахування на цю суму 3% річних та інфляційних втрат за вказаний період відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи.
Позивачем надано до суду першої інстанції відомість нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за три роки з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2021 року, з якої вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 нараховано суму боргу 52 213,89 грн, інфляційні втрати - 3 936,12 грн, 3% річних - 1 740,32 грн.
Наведений позивачем розрахунок є детальним, містить суму боргу за кожен місяць спірного періоду, розмір інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за кожним платежем. Відповідачем цей розрахунок не спростовано.
Доводи ОСОБА_2 щодо неправильності розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судова колегія відхиляє, оскільки відповідачем не зазначено, в чому саме він вбачає помилковість розрахунків. Власного контррозрахунку на підтвердження своїх заперечень проти вимог позивача він не надав.
Посилання ОСОБА_2 на те, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат не відповідає вимогам закону, оскільки заборонено на час карантину, є помилковими.
Дійсно, пунктом 4 частини 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Водночас, нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а тому на них не поширюються обмеження, встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», та їх стягнення за період карантину не суперечить вимогам Закону.
З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 січня 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
О. Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.