«06» травня 2024 року
м. Харків
справа № 643/11003/23
провадження № 22ц/818/1879/24
№ 22ц/818/1942/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представниця позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 березня 2024 року в складі судді Семенової Я.Ю.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором про надання послуг.
Позовна заява мотивована тим, що 03 січня 2022 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг, предметом якого є виготовлення столярних виробів: дверних блоків у кількості сім штук на загальну суму 120 000,00 гривень.
Зазначив, що на виконання умов договору ним сплачено на банківський рахунок відповідача в декілька етапів грошові кошти в розмірі 90 050,25 гривень, а саме: 03 січня 2022 року - 50 000,00 гривень; 14 січня 2022 року - 10 050, 25 гривень; 26 січня 2022 року - 10 000,00 гривень; 31 січня 2022 року - 20 000,00 гривень. Останній платіж мав бути здійснений у день повного виконання відповідачем своїх зобов'язань. Термін виконання доручення замовника договором був передбачений до 30 квітня 2022 року.
Однак, відповідач на порушення умов договору до виготовлення столярних виробів не приступив. Станом на дату звернення до суду з позовом свої зобов'язання за договором про надання послуг від 03 січня 2022 року не виконав та не передав йому жодної партії виробів ані в терміни надання послуг із виготовлення виробів, що визначені договором, ані після закінчення дії договору.
У зв'язку з повним невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором грошові кошти в розмірі 90 050,25 гривень, сплачені ним за договором про надання послуг від 03 січня 2022 року, підлягають поверненню йому. Також з відповідача підлягають стягненню суми інфляційних втрат як компенсація знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати в розмірі 15 858,38 гривень, та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 3 930,14 гривень.
Крім того, у зв'язку з повним невиконанням зобов'язань за договором від 03 січня 2022 року, а також неповерненням йому сплачених на виконання умов договору коштів протягом тривалого часу, він зазнав моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 50 000,00 гривень.
Просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором про надання послуг в розмірі 90 050,25 грн, моральну шкоду - 50 000,00 грн, суму інфляційних втрат - 15 858,38 грн, 3% річних - 3 930,14 грн, судовий збір - 1073,60 грн та витрати на правничу професійну допомогу.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання послуг від 03 січня 2022 року в розмірі 90 050,25 грн, суму інфляційних втрат - 15 858,38 грн, три відсотки річних - 3 930,14 грн; в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн, а загалом - 114 838, 77 грн, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати, пов'язані зі сплатою судового збору - 1 148,44 грн, в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
22 лютого 2024 року ОСОБА_1 через представника подав до суду заяву про стягнення судових витрат, мотивовану тим, що ним укладено договір з Адвокатським об'єднанням «FEMIDA» в особі адвоката Кузьміної Т.Г., та вартість юридичних послуг склала -10 000,00 грн.
Просив стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на його користь суму понесених судових витрат, що складається з вартості юридичних (адвокатських) послуг, в розмірі 10 000,00 грн.
Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 березня 2024 року стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 7 185,00 грн, в задоволенні іншої частини вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав апеляційні скарги, в яких просив скасувати рішення та додаткове рішення суду.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у справі. Так, не звернув увагу на те, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з вторгненням російської федерації на територію України територія м. Харкова та Харківської області опинилась у зоні ведення бойових дій. Він був вимушений покинути територію України, евакуюватись до Німеччини, де отримав притулок, та не здійснював фінансово-господарську діяльність. Реальна загроза життю та здоров'ю не давали безпечної змоги на повернення додому, де знаходилась його виробнича база. Він не мав можливості своєчасно відслідковувати стан виконання договірних зобов'язань, поставки товарів, вчасно врегулювати відносини з питань виконання замовлення за спірним договором. Військова агресія є обставиною непереборної сили, у разі настання якої строк дії зобов'язань за договором, на його думку, переноситься. Договором було передбачено корегування розмірів оплати в разі збільшення курсу валют, який значно збільшився з кінця лютого 2022 року, а визначення остаточної належної суми попередньої оплати не проводилось, що додатково унеможливлювало виконання зобов'язань за договором. Позивачем не надано доказів душевних страждань, які б були підставою для відшкодування йому моральної шкоди. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, неспівмірним з категорією та складністю справи і обсягом виконаних робіт.
25 квітня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що судові рішення є законними, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню. Підкреслила, що доказів того, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами у випадку, що стосується виконання умов договору про надання послуг від 03 січня 2022 року, відповідач не надав. Він повідомляв позивача про виникнення форс-мажору з підтверджуючими документами. За Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламентом форс-мажорні обставини засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України. Акцентувала увагу суду на тому, що термін виконання доручення замовника за договором встановлено до 30 квітня 2022 року, а не до 30 квітня 2023 року, як вказує відповідач у поданій апеляційній скарзі. У зв'язку з чим вважала посилання відповідача на нездійснення позивачем коригування розмірів оплати у зв'язку із збільшенням курсу валют є необгрунтованими. Зазначила, що позивач довів своє право на відшкодування моральної шкоди, оскільки всі намагання вирішити ситуацію позасудовим шляхом виявились для позивача марними. Небажання відповідача добровільно виконати покладені на нього договірні зобов'язання, неповернення відповідачем суми сплачених йому позивачем коштів, що є досить великою сумою для нього, призвело до завдання душевних страждань позивачу, який у зв'язку з неправомірною поведінкою щодо нього, що виявилося у невиконанні відповідачем своїх обов'язків за договором про надання послуг, за які позивач сплатив майже всю суму відповідно до договору, марно сподівався на якісне та своєчасне надання відповідачем послуг. Він був змушений розшукувати відповідача, що змінило його нормальний уклад його життя. Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу вказала, що їх розмір є обгрунтованим та підтверджений належними доказами.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 необхідно без задоволення, рішення суду та додаткове рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач отримав від позивача оплату за договором в сумі 90 050,25 гривень, однак не надав товар позивачу у строк, визначений умовами договору - до 30 квітня 2022 року, тому вимога позивача про стягнення з відповідача сплачених грошових коштів в рахунок внесеної ним оплати, а також 3% річних та інфляційних втрат на цю суму, є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Крім того, позивачу завдана моральна шкода.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що з відповідача на користь позивачу підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в розмірі пропорційно задоволеним вимогам.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 січня 2022 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання послуг з виготовлення столярних виробів за ескізами та фотографіями замовника, попередньо узгодженими з ним з матеріалів виконавця зі встановленням «під ключ» (а. с. 15-16).
Пунктом 1.2. договору погоджено, що вартість виготовлення, фарбування, установки, монтажу, транспортування та всіх вихідних матеріалів становить 120 000,00 гривень.
Сторонами в пункті 1.2. договору погоджено асортимент виробів: блок дверний одинарний з однією великою фільонкою з МДФ за периметром фільонки обкладка з двох сторін дверного полотна. Обв'язка дверного полотна та короб виготовляється з масиву деревини. Лиштва, сапожок та квадрат виготовляються з МДФ. Три блоки виготовляються з карнизом, кількість - сім дверних блоків. Колір виробів білий полуматовий визначає і затверджує замовник згідно наданих йому зразків.
Відповідно до пункту 2.2. договору виконавець зобов'язується виконати доручення замовника до 30 квітня 2022 року з моменту підписання цього договору.
Згідно з пунктами 2.5, 2.6 договору замовник зобов'язаний своєчасно здійснити оплату за виконання даного доручення у відповідності з вимогами договору. Всі платежі повинні виплачуватися без затримки відповідно до умов договору в той самий день.
Умовами пунктів 3.1, 3.2 договору передбачено, що загальна сума замовлення становить 120 000,00 гривень. Оплата здійснюється замовником готівкою поетапно, а саме: 1-й платіж - 60 000,00 гривень при підписанні договору; 2-й платіж - 30 000,00 гривень - 28 січня 2022 року; 3-й платіж - 30 000,00 гривень - в той самий день після виконання виконавцем пункту 1.2 цього договору.
Відповідно до пункту 5.1 сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30 квітня 2023 року. У випадку настання обставин непереборної сили строк дії договірних зобов'язань відкладається на час форс-мажорних обставин.
Позивачем надано суду листування між ним та відповідачем в месенджері «VIBER» у вигляді роздрукованих повідомлень з телефону позивача, з яких вбачається листування позивача з абонентом за номером телефону: НОМЕР_1 , який, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є одним з контактних номерів фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 . З наданого листування вбачається, що сторонами договору погоджувався дизайн столярних виробів, особливості конфігурації тощо (а. с. 69-80).
ОСОБА_1 здійснив оплату фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 в розмірі 90 050,25 гривень, сплативши грошові кошти поетапно: 03 січня 2022 року - 50 000,00 гривень; 14 січня 2022 року - 10 050,25 гривень; 26 січня 2022 року - 10 000,00 гривень; 31 січня 2022 року - 20 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією TS209612 від 03 січня 2022, платіжним дорученням №P24AP24A1899476639C9643 від 14 січня 2022 року, квитанціямиTS209886 від 26 січня 2022 року, TS200976 від 31 січня 2022 року (а. с. 17-20).
У відповідності до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Положеннями статті 849 ЦК України передбачено, що у випадку якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно зі статтею 865 ЦК України, за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Отже, договір підряду (побутового підряду) є складним зобов'язанням, оскільки включає як права, так і обов'язки кожної із його сторін (обов'язок підрядника виконати певну роботу і право вимагати її оплати, обов'язок замовника оплатити виконану роботу і право вимагати виконання обов'язку підрядником).
Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).
Так як грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тому грошовим є також і правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, зобов'язання за договором підряду (побутового підряду) з оплати вартості виконаних робіт, що також є ціною договору та його істотною умовою, є грошовим зобов'язанням.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 589/5263/16-ц (провадження № 61-3774св18).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і в немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.
Висновку щодо можливості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиконанням договору підряду Верховний Суд також дійшов у постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 523/11968/19 (провадження № 61-186св23).
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як встановлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання за договором про виготовлення столярних виробів від 03 січня 2022 року, здійснивши оплату у загальному розмірі 90 050,25 грн, що відповідало умовам договору. Решта суми мала бути сплачена після виконання договору виконавцем.
Однак відповідач у порушення умов укладеного договору після надходження грошових коштів свої зобов'язання щодо виконання обсягу робіт, визначених договором, не виконав.
Столярні вироби за договором виготовлені та встановлені не були, а грошові кошти позивачу у зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем не повернуті. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 встановлених обставин не спростував та не заперечував.
Ураховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав в обумовлений сторонами договору строк до 30 квітня 2022 року та не повернув отримані грошові кошти в розмірі 90 050,25 грн, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, зокрема й відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже, оскільки відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині термінів виготовлення, поставки, встановлення столярних виробів та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне або часткове виконання ним умов договору колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача отриманих ним коштів у розмірі 90 050,25 грн, 3 % річних та інфляційних втрат, розрахунок яких судом перевірено та який є правильним, а також відшкодування моральної шкоди.
Доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо того, що військова агресія є обставиною непереборної сили, у разі настання якої строк дії зобов'язань за договором переноситься, судова колегія відхиляє.
Частиною 1 статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (частина 6 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, лежить на виконавці. Відповідно до вищезазначених норм Закону вина виконавця у неналежному виконанні зобов'язання презюмується.
Зазначені висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц (провадження № 61-30592св18), від 31 серпня 2022 року у справі № 756/8810/18 (провадження № 61-21358 св 21).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 1 статті 617 ЦК, стаття 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Президент України видав Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі якого в Україні з 05 : 30 годин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває дотепер.
Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів. Його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Лист від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів.
Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини 3 статті 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною 1 статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
При цьому, сертифікат Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17, від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 913/20/21, від 18 січня 2024 року у справі № 824/99/23.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 не підтверджено виникнення форс-мажорних обставин, які перебувають у причинному зв'язку із неможливістю виконання саме зобов'язань за договором від 03 січня 2022 року з виготовлення і монтажу столярних виробів. Відповідачем не надано доказів того, що виробництво, цех чи завод, де виготовляються вироби, постраждало від бойових дій, перебувало під окупацією, знищено чи пошкоджено, що він припинив чи зупинив свою підприємницьку діяльність, перебуває за кордоном, у зв'язку з чим не може виконувати зобов'язання за договорами, звертався до торгово-промислової палати за отриманням сертифікату тощо.
Сам по собі той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорну обставину - військову агресію російської федерації проти України, не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливили саме виконання зобов'язання за договором від 03 січня 2022 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в частині ненадання судом оцінки факту настання форс-мажорних обставин є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо того, що договором було передбачено корегування розмірів оплати в разі збільшення курсу валют, який значно збільшився з кінця лютого 2022 року, а визначення остаточної належної суми попередньої оплати не проводилось, що додатково унеможливлювало виконання зобов'язань за договором, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 перераховано йому 90 050,25 грн, що відповідало умовам договору, та відповідач не звертався до нього з вимогами щодо перерахунку у зв'язку зі зміною курсу валют, а остаточні розрахунки між сторонами так і не проведені через невиконання відповідачем договору.
Посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на те, що позивачем не надано доказів душевних страждань, які б були підставою для відшкодування йому моральної шкоди судова колегія відхиляє, оскільки у зв'язку з невиконанням договору та неповерненням йому значної суми коштів ОСОБА_1 був позбавлений того, на що розраховував, був вимушений прикладати додаткових зусиль для врегулювання спору та повернення коштів, що не входить до його звичайного способу життя та спричиняло переживання. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у 5 000,00 грн судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги характер, обсяг та глибину завданих позивачу моральних страждань внаслідок порушення відповідачем договору, а також вимоги розумності та справедливості.
Виходячи з викладеного вище, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на додаткове рішення суду колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 представляла адвокатка Адвокатського об'єднання «FEMIDA» Кузьміна Т.Г. на підставі договору № 120 про надання юридичних (адвокатських) послуг від 04 жовтня 2023 року та додаткової угоди № 1 до цього договору, ордеру серія АХ № 113700 від 13 жовтня 2023 року (а. с. 22, 114-116).
Пунктом 3 додаткової угоди від 04 жовтня 2023 року передбачено, що сума договору є гонораром об'єднання і становить 10 000,00 грн (а. с. 116).
04 жовтня 2023 року сторонами підписано акт виконаних робіт, з якого вбачається, що адвокаткою Кузьміною Т.Г. надано ОСОБА_1 наступні юридичні послуги: усна консультація з вивченням документів та надання роз'яснень з правових питань протягом 2 годин вартістю 3 000,00 грн, пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, а також практики Верховного Суду протягом 2 годин вартістю 3 000,00 грн, складання позовної заяви майнового характеру протягом 2 годин вартістю 3 000,00 грн, підготовка додатків до позовної заяви, подання позову протягом 1 години вартістю 1 000,00 грн (а. с. 111-112).
ОСОБА_4 сплачено Адвокатському об'єднанню «FEMIDA» 10 000,00 грн за договором про надання юридичних послуг, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 120 від 04 жовтня 2023 року (а. с. 113).
У січні 2024 року представниця позивача ОСОБА_2 подала до суду заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду (а. с. 83-84).
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 7 185,00 грн суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тож ця сума пропорційна розміру задоволених вимог співмірна складності справи, ціні позову, обсягу виконаних адвокатом робіт, а також врахував відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат.
Доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо того, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним з категорією та складністю справи, обсягом виконаних робіт та завищеним, судова колегія відхиляє, оскільки такий розмір відповідає ціні позову, складності спору та критерію реальності адвокатських витрат.
З урахуванням викладеного вище доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на додаткове рішення також не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Оскільки судові рішення перевіряються в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія вважає, що рішення та додаткове рішення судом ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишено без задоволення, тому підстави для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
О. Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.