Провадження № 22-ц/803/4347/24 Справа № 205/12592/23 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
06 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Ткаченко І.Ю.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У листопаді 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи його тим, що 01 березня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №0632933273, який було підписано шляхом підписання акцепту оферти від 01 березня 2021 року на укладення договору позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0632933273 від 01 березня 2021 року та отримання кредиту згідно заявки - анкети, і надано згоду на використання при укладенні цього правочину ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису позичальника.
Зазначали, що 22 червня 2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №22/06-22, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Інфінанс» права вимоги до боржників, вказаним в реєстрі боржників.
Вказували, що відповідно до реєстру боржників від 22 червня 2022 року до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 91 402,50 грн., з яких: 7 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 84 402,50 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 26 лютого 2022 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Посилаючись на те, що відповідачка має непогашену заборгованість за договором позики №0632933273 в розмірі 91 402,50 грн. просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за договором позики №0632933273 від 01 березня 2021 року у розмірі 91 402,50 грн., з яких: 7 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 84 402,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також понесені судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на підтвердження укладання спірного договору позивачем було надано лише його паперову копію та доказів, що вони підписувалися саме її електронним підписом не надав. Розрахунок заборгованості не є первинним документом та не доводить заявлених до неї позовних вимог. Тіло кредиту 7 000 грн., тоді як відсотки 84 402,50 грн., що є несправедливим та порушує вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".
09 квітня 2024 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує про те, що їх вимоги є законним обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 91 402, 50 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 01 березня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №0632933273, за умовами якого: розмір кредиту - 7 000 грн.; строк користування кредитом - 30 днів; строк дії договору - 3 роки; відсоткова ставка - 1,75% за один день користування кредитом, застосовується за умови належного виконання договору та відсутності пролонгації; річна відсоткова ставка - 638,75%, застосовується за умови неналежного виконання договору та відсутності пролонгації.
Вказаний договір позики оформлено шляхом підписання акцепту оферти від 01 березня 2021 на укладення договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0632933273/2 від 01 березня 2021 року та отримання кредиту згідно заявки-анкети №3506863 від 01 березня 2021 року, в якому також для надання кредиту надано згоду на використання при укладенні цього правочину одноразового ідентифікатора, в якості аналога власноручного підпису позичальника.
22 червня 2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №22/06-22, у відповідності до умов якого ТОВ «Інфінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Інфінанс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до п.1.1. вказаного договору фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плата за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.1.2. цього договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей на набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі Реєстру боржників підтверджується факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей та невід'ємною частиною цього договору. В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей до боржників, клієнт зобов'язаний передати фактору інформацію згідно Реєстру боржників в електронному виді за формою, наведеною в додатку №4 до цього договору, на підставі акту прийому-передачі інформації згідно Реєстру боржників в електронному вигляді (додаток № 5).
Матеріали справи також містять акт прийому-передачі Реєстру боржників до договором №22/06-22 від 22 червня 2022 року.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №22/06-22 від 24 червня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 91 402,50 грн., з яких: 7 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 84 402,50 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Крім того, в матеріалах справи також наявне платіжне доручення №18420 від 24 червня 2022 року, з якого вбачається, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» було сплачено ТОВ «Інфінанс» грошові кошти в сумі 435 389,36 грн. в рахунок плати за відступлення права грошової вимоги згідно договору факторингу №22/06-22 від 22 червня 2022 року.
Наявне в матеріалах справи свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК «ЄАПБ» від 28 лютого 2012 року та інформація бази даних Державного реєстру фінансових установ, яка є у відкритому доступі, встановлено, що позивач є внесеним до такого реєстру, а відтак така особа має право на здійснення відповідних факторингових послуг .
З наданих позивачем розрахунків заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №0632933273 від 01 березня 2021 року ТОВ «Інфінанс» за період з 01 березня 2021 року по 22 червня 2022 року та ТОВ «ФК «ЄАПБ» за період з 22 червня 2022 року по 30 вересня 2023 року, судом встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 22 червня 2022 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних нарахувань.
Заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 91 402,50 грн., з яких: 7 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 84 402,50 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Позивачем також було долучено до матеріалів довідку про ідентифікацію ТОВ «Інфінанс», якою підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з якою укладено договір №0632933273 від 01 березня 2021 року, ідентифікована ТОВ «Інфінанс», акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора), який було відправлено на мобільний номер позичальника 01 березня 2021 року.
Крім того матеріали справи містять підписані електронно-цифровим підписом заявку-анкету на отримання кредиту №3506863 та паспорту споживчого кредиту в якому прописані суми/ліміти кредиту, строк кредитування, безготівковий спосіб отримання кредиту, відсоткові ставки та штрафні санкції.
В матеріалах справи також наявна квитанція за сплату (№ операції 81689505; дата: 01 березня 2021 року; час: 08:30), з якої вбачається зарахування від ТОВ «Інфінанс» 7 000 грн. на картку НОМЕР_2 , які співпадають із банківською карткою зазначеною відповідачем в заявці-анкеті на отримання кредиту №3506863 від 01 березня 2021 року.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги є обґрунтованими та доведеними, встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами договору позики досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідачка отримала кредитні кошти та використали їх, допустивши при цьому заборгованість.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У ч.ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до ч.ч.1,3,4,7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
При укладанні кредитного договору сторони погодили, що відповідно до цього договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять фіксована процентна ставка за користування кредитом, комісія за надання кредиту та щомісячна плата за кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Щомісячна плата за кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору).
При цьому у кредитному договорі та додатку до нього (графік платежів) всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі, та апелянтом підписано графік платежів.
Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст.ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги, а саме факт укладання кредитного договору, факт набуття права вимоги та факт наявності заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 91 402,50 грн., шляхом надання належних та допустимих доказів, які містяться в матеріалах справи та не спростовуються доводами наведеними в апеляційній скарзі.
Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачкою.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивач не надав належних доказів, а тому його позов не доведений, є передчасним, оскільки позивач надав всі наявні документи. При цьому відповідачкою не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання його нею не заявлялись.
Посилання апеляційної скарги на те, що відсоткова ставка за кредитом є занадто високою та ставить її, як споживача, у невигідні умови та порушує вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідачка не оскаржувала кредитний договір. Підписала його та погодилась з усіма його умовами. Відсоткова ставка була чітко відображена у ньому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Також матеріали справи не містять, а відповідачкою не надані докази того, що вона не користувалася кредитом.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
І.Ю.Ткаченко