"19" листопада 2007 р.
Справа № 8а/183-3586
11:15 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
при секретарі судового засідання Арзяєві М.І.
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль
до: Комунального житлово -експлуатаційного підприємства «Вікторія»ТМР, вул. Київська, 7а, м. Тернопіль, 46000
про стягнення адміністративно -господарських санкцій в сумі 7 833 грн. 07 коп., в т. ч. 251 грн. 25 коп. пені.
За участю представників сторін:
позивача: Гафтко Н.Л. -головного спеціаліста, доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 р.
відповідача: Кучерпи Н.Р. -бухгалтера, доручення № 522/2 від 08.10.2007 р.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 27, 29, 49, 51, 59, 60, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось звернулося до господарського суду з позовною заявою № 04-170/887 від 20.08.2007 р. про стягнення з Комунального житлово -експлуатаційного підприємства «Вікторія»ТМР, м. Тернопіль адміністративно -господарських санкцій в сумі 7 833 грн. 07 коп. в т. ч. 251 грн. 25 коп. пені.
В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий відповідачем «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік», а тому відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язаний сплатити адміністративно -господарські санкції у розмірі 7833,07 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно -господарських санкцій в розмірі 251,25 грн.
Як стверджує позивач, норматив робочих місць у центрі складає 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інваліда, зазначений у списку працюючих інвалідів -штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2006 році інвалід пропрацював на підприємстві відповідача лише один місяць, а не повний рік, а відтак позивач вважає, що норматив відповідачем у 2006 році не дотримано.
Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та просить в задоволенні позову відмовити.
Стверджує, що підприємством у 2006 році вжито ряд заходів щодо працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями (інвалідів), зокрема щодо інформування Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України та Тернопільського міського центру зайнятості про створення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів; зазначає, що у жовтні місяці 2006 року комунальним житлово -експлуатаційним підприємством «Вікторія»ТМР самостійно був працевлаштований один інвалід. В обгрутування своїх заперечень представив: копію Звіту про наявність вакансій форми 3-ПН за 08.11.2006 р., лист № 438/2 від 10.11.2006 р. на ім'я директора Тернопільського міського центру зайнятості, наказ № 7 від 21.03.2006 р. «Про створення робочого місця для інвалідів», наказ №4 від 10.03.2006 р. «Про створення спеціальної комісії для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів», колективний договір, акти атестації трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Ухвалою суду від 22.08.2007 р. відкрито провадження в порядку ст. 107 КАС України у справі, із призначенням попереднього судового засідання на 08.10.2007 р.
Зважаючи на те, що сторонами не врегульовано спір, у порядку, визначеному частиною третьою статті 111 КАС України, у відповідності до статті 121 КАС України, судом закінчено підготовче провадження та призначено справу № 8а/183-3586 до судового розгляду на 29.10.2007 р.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової , чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Згідно частини 5 статті 19 зазначеного Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Отже, статтею 19 Закону спростовуються доводи позивача стосовно того, що факт виконання нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів залежить від того, скільки часу відпрацював інвалід у відповідача в календарному році. Адже ця стаття не передбачає можливості встановлювати факт виконання вказаного нормативу через застосування інших нормативних актів. А стаття 20 даного Закону не передбачає застосування санкцій, встановленого цією статтею в залежності від кількості часу, відпрацьованого інвалідом за рік.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації, громадській організації фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до вимог статті 18 Закону в редакції, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів»(далі - Положення) передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Відповідно до Положення робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7)., а робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.5,10-14).
Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд, покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Наведені вище норми Закону дають підстави говорити про наступні обов'язки підприємств:
- дотримання ними нормативів по створенню визначеної цим законом кількості робочих місць для інвалідів;
- сплати ними адміністративно -господарських санкцій в разі недотримання зазначених нормативів.
Слід зазначити, що створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації.
Частиною 4 статті 20 Закону визначено, що адміністративно -господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно -господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Як вбачається з даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 22 особи, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Комунального житлово -експлуатаційного підприємства «Вікторія»ТМР становить 1 (одне) робоче місце. Фактично на підприємстві у 2006 році на посаді майстра дільниці працювала одна особа, яка мала інвалідність -Гойда М.П. (ІІІ група інвалідності).
Проте, в зв'язку з тим, що даний інвалід пропрацював на підприємстві відповідача лише один місяць (жовтень місяць 2006р.), а не повний рік позивач у справі визначив, що норматив відповідачем у 2006 році не дотримано, внаслідок чого нарахував штрафні санкції в розмірі 7581,82 грн. та за порушення строків їх сплати, за період з 17.04.2007 р. по 20.08.2007 р. (126 днів), на підставі ч. 3 ст. 20 Закону нарахував пеню в розмірі 251,25 грн., яка обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.
Інформація про наявність чи відсутність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах за формою № 3-ПН, що подаються підприємствами, установами і організаціями, їх структурними підрозділами та філіями незалежно від форми власності та господарювання органам державної служби зайнятості в порядку, передбаченому Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. № 420 ( застосування введено в дію з 04.01.2006р., п.3 наказу ). Звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування, які використовують її для інформування населення, про наявність на підприємстві робочих місць, в тому числі для працевлаштування інвалідів і водночас запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема поданого відповідачем відзиву, та долучених в судовому засіданні доказів, доводи позивача, щодо недотримання відповідачем встановленого ст. 19 Закону нормативу, та як наслідок застосування до останнього адміністративно -господарських санкцій за невиконання даного нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2006 році спростовуються з огляду на наступне.
Для виконання вимог закону відповідачем вчинено наступні заходи :
· у 2006 році проінформовано Тернопільський міський центр зайнятості (звіт форми № 3 - ПН, лист № 438/2 від 10.11.2006 р., лист № 17 від 03.04.2006 р.) про наявність вільних робочих місць для працевлаштування двох інвалідів на посади маляра, майстра дільниці, електрогазозварювальника, штукатура, покрівельника та слюсара, про що свідчить лист №07/1978 від 15.11.2007 р. Тернопільського міського центру зайнятості;
· згідно наказу № 7 від 21.03.2006 р. «Про створення робочого місця для інвалідів»створено за власні кошти робочі місця для подальшого працевлаштування інвалідів;
· 23.05.2006 р. згідно протоколу загальних зборів трудового колективу № 4 прийнято колективний договір між адміністрацією та профспілковою організацією комунального житлово -експлуатаційного підприємства «Вікторія»Тернопільської міської ради на 2006 -2007 рр., який зареєстровано в управлінні праці та соціального захисту Тернопільської міської ради 05.06.2006 р., реєстраційний номер -№61, згідно якого останній зобов'язується створити робочі місця для зайнятості інвалідів (п.2 р. 4 );
· наказом № 4 від 10.03.2006 р. «Про створення спеціальної комісії для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів»створено атестаційну комісію та актами атестації робочого місця для працевлаштування інваліда від 14.03.2006 р. атестовано три робочих місця за спеціальностями: маляр; майстер дільниці; сантехнік.
Своїм листом за № 07/1978 від 15.11.2007 року Тернопільський міський центр зайнятості підтвердив, що протягом 2006 року КЖЕП «Вікторія» подавалась інформація про наявність вільних робочих місць для працевлаштування двох інвалідів на посади: маляр, майстер дільниці, електрогазозварювальник, штукатур, покрівельник та слюсар - сантехнік, зокрема 04.04.2006р., 10.11.2006р.
Отже, матеріалами справи доведено, що підприємство проінформувало органи соціального захисту інвалідів про кількість працевлаштованих у 2006 році інвалідів, шляхом подачі Тернопільському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіту форми № 10-ПІ, а також центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів, проте компетентними органами, на які покладено обов'язок працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями (інвалідів), останніх в комунальне житлово -експлуатаційне підприємство «Вікторія»ТМР, з метою їх подальшого працевлаштування не направляли, індивідуальні програми реабілітації інвалідів не надавали, а тому відповідачем у 2006 році самостійно працевлаштовано одного інваліда.
Матеріали справи також не містять і доказів відмови у працевлаштуванні інвалідів відповідачем у справі.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70,138 КАС України.
Враховуючи, що позивачем, всупереч вимог ст. ст. 70, 138 КАС України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження факту не створення відповідачем одного робочого місця для працевлаштування інваліда у 2006 році, та відповідно вчинення комунальним житлово -експлуатаційним підприємством «Вікторія»ТМР порушень, визначених Законом, позовні вимоги щодо притягнення останнього до відповідальності на підставі ст. 20 Закону, суд визнає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 17, 49, 51, 59, 70, 130, 138, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 8, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», господарський суд ,-
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя