П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/8533/23
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
повний текст судового рішення
складено 11.03.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
при секретарі - Філімович І.М.
за участю:
представника апелянта - Косейчука С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 02.06.2023 року №Ф-81014-17 в частині сплати 126 831,37 грн., зобов'язання вчинити певні дії, -
11 липня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про:
- визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2023 року №Ф-81014-17 в частині сплати 126 831,37 грн;
- зобов'язання відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 03.12.2019 року.
Підставою позову позивачка зазначила те, що 08.02.2019 року вона подала Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, яким помилково визначила базу нарахування єдиного внеску. Оскільки форма відповідного звіту не передбачає можливості виправлення помилки в поданій звітності, 03.12.2019 року позивачка подала відповідачу пояснення та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 03.12.2019 року з проханням прийняти до уваги викладені пояснення в даному листі та зняти актуальність поданого 08.02.2019 року звіту. Проте, відповідач не врахував її пояснення та новий звіт і прийняв оскаржувану вимогу.
У відзиві на позовну заяву від 21.12.2023 року відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив відповідач обґрунтував тим, що 08.02.2019 року позивачка подала йому Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, згідно з яким вона самостійно визначила дохід, на який нараховується єдиний внесок, у сумі 995 300,00 грн. та суму нарахованого єдиного внеску в розмірі 136 325,86 гривні. Крім цього, відповідно до поданої позивачкою контролюючому органу податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік обсяг її доходу за звітний (податковий) період також становив 995 300,00 грн. Оскільки сума нарахованого позивачці єдиного внеску на центральному рівні за 2018 рік становила 9828,72 грн., тому розмір єдиного внеску за 2018 рік, який вона зобов'язана сплатити становить 126 497,14 грн. (136 325,86 грн. - 9828,72 грн. = 126 497,14 грн.). Також відповідач наголосив на тому, що законодавством не передбачено самостійне виправлення відповідного типу помилки.
Позивачка правом на подання відповіді на відзив не скористалася.
13.07.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також про витребування у відповідача копії вимоги від 02.06.2023 року №Ф-81014-17.
Витребувані судом докази відповідач суду не надав, про причини їх неподання не повідомив.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 44104027) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2023 №Ф-81014-17 в частині сплати 126831,37 грн. та про зобов'язання Головного управління ДПС у Миколаївській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 03.12.2019 - відмовлено повністю.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, неповно з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
22.04.2024 року (вхід.№18231/24) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Головного управління ДПС у Миколаївській області - Болдуреску Олександра Валентиновича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №400/8533/23 - залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2019 року позивачка подала до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік, в якому вказала загальну суму доходу за звітний період у розмірі 995 300,00 грн.
Також, 08.02.2019 року ФОП ОСОБА_1 подала Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма №Д5 (річна)) за 2018 рік, в якому зазначила суму чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації, за звітний період в розмірі 995 300,00 грн. і суму нарахованого єдиного внеску у розмірі 136 325,86 грн.
Згідно з відповіддю на запит від 25.07.2023 року №1402-2023-0000283 (форма №25ДР) за період з І кварталу 2017 року по IV квартал 2021 року ТОВ «АГАТ-ФАРМ» сплатило у 2018 році за позивачку як податковий агент податок на доходи фізичних осіб в розмірі 12 036,60 грн.
03.12.2019 року позивачка звернулась до контролюючого органу зі зверненням зняти актуальність Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, поданий 08.02.2019 року, та внести до інформаційних баз ДПС поданий Звіт про суму рахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 03.12.2019 року.
Відповідно до поданого 03.12.2019 року звіту суму чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації, за 2018 рік становить 44 676,00 грн., а сума нарахованого єдиного внеску - 9828,72 грн.
У листі від 12.12.2019 року №500/ФОП/14-29-50-06-16 відповідач відмовив у вищенаведеному прохані позивачки, зазначивши, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 року №460/26905 (далі - Порядок №435), не передбачено самостійне виправлення зазначеного типу помилок. При цьому, письмове звернення від такого платника щодо визнання Звіту не чинним, немає законодавчих підстав, оскільки пунктом 16 розділу ІІ Порядку №435 визначено, що відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.
02.06.2023 року відповідач склав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2023 року №Ф-81014-17, яка включає в себе, у тому числі, недоїмку позивачки за 2018 рік в розмірі 126 831,37 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною вимогою контролюючого органу та вважаючи її протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами пункту 31 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) -консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною другою статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Таким чином, відповідач мав повноваження надсилати платнику єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки. Водночас строк давності щодо стягнення такої недоїмки не застосовується.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплачувати єдиний внесок в залежності від суми доходу (прибутку), але у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у відповідному звітному періоді та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом.
Згідно з пунктами 1 і 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI (у редакції, чинній у період подання позивачкою відповідних звітів) платник єдиного внеску зобов'язаний:
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
У період з 30.04.2015 року по 31.12.2021 року процедура, форми, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначалися Порядком №435.
Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку №435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства зобов'язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб-підприємців, зазначених у пункті 3 розділу III цього Порядку.
Пунктом 8 розділу ІІ Порядку №435 встановлено, що звіт страхувальником має подаватися в повному обсязі. Звіт, складений з порушенням вимог цього Порядку, у тому числі без обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу, та поданий без необхідних таблиць, не вважається Звітом і вважається таким, що не подавався.
Чинним вважається останній електронний або паперовий Звіт, поданий страхувальником до закінчення строків подання звітності, визначених цим Порядком, який пройшов всі контролі при завантаженні до Реєстру страхувальників та до Реєстру застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Порядку №435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.
Звітним періодом є календарний рік.
Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою №Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».
Таким чином, фізичні особи-підприємці не залежно від того, чи вели вони підприємницьку діяльність, зобов'язані були подавати самі за себе до органів доходів і зборів до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою №Д5.
Водночас у разі виявлення помилок у поданому звіті чи з інших причин платник єдиного внеску мав право подати до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, новий звіт за відповідний період, який і вважався чинним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження сторін про те, що Порядок №435 не передбачав можливості виправити помилки у поданій звітності, спростовується вищевикладеним.
Форма звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Форма № Д5 (річна)) була встановлена додатком 5 до Порядку №435.
Згідно із вищевказаною формою у 3 стовпчику таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» платник податків зобов'язаний був вказувати помісячно суму чистого доходу (прибутку), заявлену в податковій декларації / самостійно визначену суму доходу / частку розподіленого доходу.
Враховуючи пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, у рядку «Усього» 3 стовпчика таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» повинна бути зазначена така ж сама сума, яку платник податків вказав у рядку 8 податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, тобто загальну суму доходу за звітний (податковий) період.
Отже, колегією суддів встановлено, що 04.01.2019 року позивачка подала до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік, в якому вказала загальну суму доходу за звітний період у розмірі 995 300,00 грн.
У рядку «Усього» 3 стовпчика таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма №Д5 (річна)) за 2018 рік позивачка зазначила суму 995 300,00 грн., тобто ту ж, що і в декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік.
У позовній заяві позивачка нічого не зазначила про подання нею до контролюючого органу уточнюючого розрахунку до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік, а також до 10 лютого 2019 року нового звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма №Д5 (річна)) за 2018 рік. Відсутні такі відомості і в доказах, які подали сторони до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що подати уточнюючу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік позивачка намагалась і 21.06.2023 року (реєстраційний номер 9312483123), і 21.07.2023 року (реєстраційний номер 9312485397), і 27.03.2024 року (реєстраційний номер 9312501158), але отримувала квитанції з причиною не прийняття звіту: «[Р0103406/46] Документ не відповідає всім вимогам електронного документа, оскільки виявлено недостовірність значень обов'язкового реквізиту щодо податкового (звітного) періоду, який уточнюється (не передбачено коригування сум єдиного внеску за період до набрання чинності змін в п.296.2 та п.296.3 ст.296 Податкового кодексу України (Закон України від 19 вересня 2019 року №116-ІХ). Перевірено на підставі п.48.3 ст.48, п.49.3, п.49.8 ст.49 Податкового кодексу України.».
Вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, тому що уточнюючу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік позивачка також подала поза межами строку.
Таким чином, на підставі наведеного колегія суддів вважає, що контролюючий орган правомірно відмовився прийняти до уваги поданий позивачкою новий Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма №Д5 (річна)) за 2018 рік, оскільки він був поданий з пропуском строку для виправлення помилок - 03.12.2019 року, тобто після 10.02.2019 року. Отже, колегія суддів зазначає, що останнім чинним Звітом, який є актуальним, є Звіт, поданий позивачкою 08.02.2019 року під реєстраційним номером 9310179041 за формою Д5 за період 2018 року.
Крім того, зазначена у рядку «Усього» 3 стовпчика таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» сума (44 676,00 грн.) не відповідала сумі, яку позивачка вказала у рядку 8 податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік (9953 00,00 грн.), поданою нею 04.01.2019 року.
Відтак, вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2023 року №Ф-81014-17 в частині сплати недоїмки за 2018 рік є правомірною.
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 03.05.2024 року.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька