02 травня 2024 року м. Дніпросправа № 203/4921/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2023 року (головуючий суддя Ханієва Ф.М.)
в адміністративній справі №203/4921/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Інспектора капітана поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Студьонова Павла Вікторовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, -
14.12.2022 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративною позовною заявою до інспектора капітана поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Студьонова Павла Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови, в якому позивач просив суд (а.с. 1-6):
- скасувати постанову інспектора капітана поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Студьонова Павла Вікторовича від 03.12.2022 року у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР №6242556, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП України, а справу про адміністративне правопорушення щодо нього закрити.
З урахуванням уточненого позову позивач просив (а.с. 40-49):
- скасувати постанову відповідача від 03.12.2022 року у справі про адміністративне правопорушення, серії ЕАР №6242553, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем-1 не було дотримано процедуру розгляду адміністративної справи, не роз'яснені права, строки та порядок оскарження рішення. Це є підставою для скасування адміністративної постанови. Відповідачем-1 не було доведено до кінця розгляд справи, бо підійшла невідома особа в балаклаві із зброєю та втрутилася у розгляд справи. Співробітники поліції знайшли інформацію про те, що позивач начебто знаходиться у розшуку, вирішили разом з невідомою особою доставити його до військкомату АНД ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте не оформили протокол затримання. Так, позивач посилається на порушення порядку розгляду адміністративної справи, визначеного ст. 268 КУпАП, без складання протоколу про адміністративне правопорушення та позивач не міг подати клопотання, скористатися правовою допомогою. Зазначає, що його не мали права зупиняти, бо поряд був відсутній встановлений блок-пост та у працівників поліції були відсутні повноваження. Водночас позивач надав на вимогу працівника поліції посвідчення водія з метою встановлення його особи, а всі інші документи: страховий поліс та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу він готовий був надати лише на законну вимогу співробітника поліції у разі, якщо йому підтвердять законність його зупинки. Крім того, у позивача виник сумнів, що особа є поліцейським, бо останній не пред'явив йому службове посвідчення поліцейського, а пред'явив вкладиш до жетону на ім'я інспектора УПП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_2 .
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2023 року залучено до участі в адміністративній справі Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови, в якості другого відповідача (відповідач-2) та, як наслідок, виключено зі складу третіх осіб - Департамент патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048; електронна пошта: public@patrol.police.gov.ua; код ЄДРПОУ 40108646).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2023 року задоволено.
Скасовано постанову від 03.12.2022 року серії ЕАР №6242553 по справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором капітаном поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Студьоновим П.В., якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП в діях позивача. Відповідач-1 вимагав у позивача не тільки пред'явити документи, визначені п. 2.1 «б» ПДР, а й пройти огляд на стан сп'яніння, а згодом і поїхати до військомату з метою з'ясування обставин щодо виконання ним обов'язків військової служби під час воєнного стану. Хоча це не становить складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Зазначив, у примірнику оскаржуваної постанови, наданому позивачем разом з клопотанням про долучення доказів від 20.01.2023 року, міститься посилання на ч.1 ст.126 прим. КУпАП (ст.126-1 КУпАП), хоча станом на час вчинення адміністративного правопорушення 03.12.2022 року КУпАП не містить такої норми, окрім як ст. 126 КУпАП. Водночас склад адміністративного правопорушення щодо непред'явлення на вимогу поліцейського документів, визначених п. 2.1 «б» ПДР, визначений саме в ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що поліцейські зупинили транспортний засіб MITSUBISHI LANCER 1.6, днз НОМЕР_1 з огляду на п.3, 11 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію». Таким чином, у поліцейського були правові підстави для зупинки транспортного засобу позивача. Постанова винесена на підставі того, що позивач відмовився надати документи на транспортний засіб, а саме - реєстраційний документ на ТЗ, та в позовній заяві сам позивач це підтверджує та зазначає, що зупинка на його думку була незаконною, дії поліцейських здалися йому зухвалими, на прохання поліцейських надати документи на транспортний засіб він надав тільки посвідчення водія. Отже, не надав реєстраційного документу на ТЗ для повного ознайомлення поліцейським, що прямо суперечить закону. Вважає, що безпосередньо позивачем підтверджується вчинення ним дії, яка вказує на порушення ПДР, що є одним із доказів адміністративного проступку. Згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. До суду першої інстанції представником Департаменту патрульної поліції надавався відеозапис скоєного позивачем правопорушення. Даний оптичний DVD-R диск містить у собі той самий відеозапис, що був покладений в основу прийнятого відповідачем рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та складення оскаржуваної постанови.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Також у відзиві позивачем заявлено клопотання про проведення судової відеотехнічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання:
- Чи є наданий на дослідження відеозапис автентичним?
- Чи є наданий на дослідження відеозвукозапис оригіналом чи копією?
- Чи проводилася фіксація наданого на дослідження відеозвукозапису безперервно?
- Чи зазнав змін наданий на дослідження відеозвукозапис?
- За допомогою одного чи декількох технічних пристроїв зафіксовані франменти наданого на дослідження відеозвукозапису?
- Проведення судової відеотехнічної експертизи доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (вул. Сім'ї Бродських, 6, м. Київ, 03057).
- Витрати на проведення судової відеотехнічної експертизи покласти на Державний бюджет України згідно п.11 Постанови КМУ №710 від 01.07.1996.
Дослідивши вказане клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 01.07.1996р. №710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів.
Пунктом 11 вказаної постанови КМУ визначено, що Державні спеціалізовані установи судової експертизи проводять судову експертизу у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення за рахунок та у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в даній справі поданий позов про оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо прийняття постанови від 03.12.2022 року серії ЕАР №6242553.
Вказані справи розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).
Тобто дана справа є адміністративною згідно КАС України.
При цьому дана справа не є справою про адміністративне правопорушення, яка розглядається за правилами Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУПАП).
Отже, пункт 11 Постанови КМУ №710 від 01.07.1996 не може бути застосований до даних правовідносин.
Статтею 137 КАС України визначені витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Так, згідно частини 3 ст. 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Частиною 4 статті 137 КАС України встановлено, що у випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 5 ст.137 КАС України).
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) (ч. 6 ст. 137 КАС України).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 137 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами (ч.8 ст. 137 КАС України).
Статтею 132 КАС України визначені види судових витрат
При цьому, пунктом 3 частини 3 вказаної стаття встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
В силу частини 1 статті 139 КАС України (яка встановлює розподіл судових витрат) визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином пункт 11 Постанови КМУ №710 від 01.07.1996 не може бути застосований до публічних правовідносин, що регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для задоволення клопотання позивача про призначення у даній справі відеотехнічної експертизи, оскільки предметом даного позову безпосередньо є постанова серії ЕАР №6242556 від 03.12.2022 року, яка прийнята на підставі не виконання позивачем вимоги поліцейського надати на вимогу поліцейського відповідні документи.
Предметом даної справи не є технічні характеристики об'єкту відеофіксації, ідентичність запису, його підробка та ін., тому відсутні підстави для задоволення такого клопотання.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що клопотання про призначення відеотехнічної експертизи не заявлялося позивачем в суді першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою від 03.12.2022 року, серії ЕАР №6242553 накладено адміністративне стягнення на позивача по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Згідно вказаної постанови громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення водія НОМЕР_2 від 25.09.2012 року, керуючи транспортним засобом Mitsubishi Lancer, 1.6, д.н.з. НОМЕР_1 , 03.12.2022 року о 13:01:15 годині в м. Дніпрі, вул. Метробудівська, 2Б, не пред'явив на вимогу поліцейського свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що зафіксовано 474373, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
До ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425грн. (а.с. 101).
Відеозаписом підтверджується, що 03.12.2022 року працівники поліції зупинили транспортний засіб Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував позивач - ОСОБА_1 , з метою перевірки особи водія.
На вимогу поліцейського водій о 12:43 годині 03.12.2022 року пред'явив посвідчення водія.
Згодом працівник поліції вимагав у позивача пред'явити йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс страхування, а також запропонував пройти огляд на стан сп'яніння.
На відеозаписі зафіксовано, що працівник поліції як підставу зупинки позивача назвав п. 11 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач вважає протиправною постанову від 03.12.2022 року, серії ЕАР №6242553.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, Закону України «Про Національну поліцію», норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306 «Про Правила дорожнього руху».
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Згідно частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
При цьому, пунктом 11 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Водночас, пунктом 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (в редакції, чинній на момент вчинення адміністративного правопорушення), учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП (в редакції, чинній на момент вчинення адміністративного правопорушення), керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Слід зазначити, що диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності саме за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки відповідні документи.
Отже, частина 1 статті 126 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності саме за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки відповідні документи.
Підпунктом «б» пункту 2.1 ПДР (в редакції, чинній на момент вчинення адміністративного правопорушення) передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Надаючи оцінку вказаним нормам та обставинам справи колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.12.2019 (справа №766/10693/17) має правовий висновок щодо оскарження постанов поліції про притягнення до адміністративної відповідальності саме за непред'явлення полісу обов'язкового страхування.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.12.2019 (справа №766/10693/17) зазначив, що нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати цей поліс при собі, та пред'явити його на вимогу поліцейського. Проте, як вбачається з запису нагрудного відео реєстратора, долученого до матеріалів справи в суді першої інстанції, позивач дійсно відмовився надати страховий поліс на вимогу поліцейського, чим порушив пункт 2.4. розділу 2 ПДР України.
Виходячи з наведених вище правових норм, Верховний Суд прийшов до висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред'явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №686/15383/17, від 25.09.2019 року у справі №127/19283/17, від 21.11.2018 року у справі №465/6677/16-а.”
Відповідно до положень статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є:
своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При цьому, поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 05:30 години 24.02.2022 року на території України було введено воєнний стан, який згодом було продовжено.
В період дій воєнного стану в Україні на поліцейських покладається особливий обов'язок бути пильними щодо збереження громадського порядку в Україні.
Позивач зазначає, що причина зупинки його автомобіля є безпідставною, оскільки правил ПДР він не порушував, відтак підстав для здійснення перевірки посвідчення водія, інших документів та притягнення його до адміністративної відповідальності у відповідача не було.
Однак подібним правовідносинам надав оцінку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.03.2019 (справа №127/19283/17).
З цього приводу колегією суддів Верховного Суду було наголошено, що відповідно до діючого законодавства на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. При цьому право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
На думку позивача, він мав право не пред'являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.
Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
Також у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 (справа №127/19283/17) зазначено, що виконання водієм вимоги поліцейського щодо пред'явлення документів є самостійним обов'язком водія, який не залежить від правомірності чи неправомірності інший дій правоохоронця.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджується, що Постанова відповідача від 03.12.2022 року серії ЕАР №6242553 винесена на підставі того, що позивач відмовився надати документи на транспортний засіб, а саме - реєстраційний документ на ТЗ.
Вказана обставина підтверджена також в позовній заяві, а саме позивач зазначив в позові, що зупинка на його думку була незаконною, дії поліцейських здалися йому зухвалими, на прохання поліцейських надати документи на транспортний засіб він надав тільки посвідчення водія.
Отже, позивач не надав на вимогу поліцейського реєстраційного документу на транспортний засіб.
Матеріали справи містять відеозапис щодо скоєного позивачем правопорушення, а саме не пред'явлення ним для перевірки на вимогу поліцейських відповідних документів.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції відеозапис не викликає сумніву щодо дійсності відображення подій, що зафіксовані на ньому.
Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.243, 286, 272, 311, 317, 321, 322 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2023року - скасувати.
Прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття 02.05.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова