03 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20211/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 в адміністративній справі №160/20211/22 (суддя Горбалінський В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання наказу протиправними та стягнення заборгованості,-
У грудні 2022 до до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в якій позивач просив: визнати протиправним і скасувати наказ директора Дніпропетровського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19.07.2022 року №32-од “Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 ”; стягнути з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 165 033,00 грн.; зобов'язати Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України нарахувати та виплачувати призваному до Збройних Сил України судовому експерту лабораторії інженерно-транспортних та технічних досліджень ОСОБА_1 з 19.07.2022 року до закінчення дії особливого періоду або до дня фактичного звільнення середній заробіток на підприємстві.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ОСОБА_1 , з 13.01.2021 року працює в Дніпропетровському науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України на посаді судового експерта сектору залізно-транспортних та інших видів досліджень лабораторії інженерно-транспортних та технічних досліджень, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” ОСОБА_1 , призваний 27.02.2022 на військову службу та по теперішній час проходить військову службу, що підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_2 від 05.11.2010 року.
Згідно з наказом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України “Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період” від 01.03.2022 №29-к/тр, позивача увільнено від роботи, у зв'язку з призовом на військову службу зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати до дня звільнення з військової служби або до закінчення особливого періоду.
Відповідно до наказу Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19.07.2022 №32-од “Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_3 ” та у зв'язку із набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким внесено зміни до частини третьої статті 119, пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки”, керуючись частиною третьою статті 5 Закону України від 10.12.2015 №889- VІІІ “Про державну службу”:
- ОСОБА_4 , судовому експерту сектору залізнично-транспортних та інших видів досліджень лабораторії інженерно-транспортних та технічних досліджень Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, припинити нараховувати та виплачувати середній заробіток із 19 липня 2022 року.
- в наказі “Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період” від 01.03.2022 № 29-к/тр слова “і середнього заробітку” виключити.
Відповідно до протоколу від 18.10.2022 року “Про ознайомлення ОСОБА_2 з наказом №32-од від 19.07.2022” був ознайомлений із наказом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №32-од від 19.07.2022 - 18.10.2022 року.
Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати відповідачем середнього заробітку з 19.07.2022, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби
здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Крім того, слід зазначити, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 р., отже саме з 19.07.2022 р. ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 р. Водночас, з 19.07.2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником призваним на військову службу відсутні.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції з 19.07.2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Як правильно зазгначив суд першої інстанції, Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2023р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров
суддя Н.А. Олефіренко