02 травня 2024 року справа № 580/1957/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.10.2020 року по 12.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.10.2020 по 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки» станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та провести ix виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою судді від 04.03.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи в судове засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за період проходження військової служби їй не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення із безпідставним застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 для визначення складових грошового забезпечення, тоді як необхідно застосовувати прожитковий мінімум станом на 1 січня відповідного року, встановлений Законами України «Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки».
У відзиві на адміністративний позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, тому при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум виходячи з розміру 1762 гривні та перерахунку не підлягає.
На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода відділу матеріально-технічного забезпечення до 28.09.2023, звільнена з військової служби за пп. «г» (за сімейними обставинами) п.5 ч.3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2023 №291.
05.02.2024 позивач звернулась до відповідача із запитом про надання інформації щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 30.10.2020 по 28.09.2023.
У відповідь на запит позивача, відповідач листом від 13.02.2024 №1588/39/383 надав позивачу довідку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, а також вказав про правомірність нарахування грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Не погодившись із обчисленими сумами отриманого грошового забезпечення позивач звернулась до суду з цим позовом.
У позовній заяві позивач просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Слід зазначити, що правовий інститут строків звернення до суду, не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв визначення поважності причин їх пропуску. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків.
З наведених норм процесуального закону вбачається, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Позивач звернула увагу, що в наказі про звільнення зі служби відсутні розміри основних видів грошового забезпечення, таких як оклад за військовим званням та посадовий оклад за посадою. Отже, позивачу достеменно не відомо розмір нарахованого грошового забезпечення та інших належних виплат при звільненні. При зверненні до військової частини НОМЕР_1 05 лютого 2024 року позивач отримала довідку №134 від 13.02.2024, що включає розрахунок нарахованого грошового забезпечення за період з 30 жовтня 2020 року по 12 травня 2023 року в розрізі основних та додаткових видів грошового забезпечення, тому вважає, що саме 13 лютого 2024 року дізналась про порушення прав, свобод чи інтересів, а не в день звільнення.
Вирішуючи подане клопотання, суд враховує, що наведені позивачем причини об'єктивною перешкодою щодо звернення до суду у встановлені строки, як наслідок суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та його поновлення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова № 704).
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (надалі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14” (пункт 6 Постанови № 103). Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Пункт 6 постанови КМУ №103 яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.
Отже, після 29.01.2020 була відновлена дія п. 4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Таким чином, після 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для перерахунку та виплати грошового забезпечення згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ.
За наведеного правового регулювання суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає, що грошове забезпечення позивача повинного нараховуватись виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом саме на 01.01.2018.
Одночасно суд враховує, що статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 грн.
Своєю чергою пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2021 рік”, пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2022 рік” та пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2023 рік” встановлено спеціальну норму, якою прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.
Отже, вказаними Законами фактично зупинено зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб для нарахування грошового забезпечення за спеціальними законами, що на думку суду також поширюється на військовослужбовців, які проходять військову службу, тому для нарахування грошового забезпечення позивача у спірний період повинна застосовуватись величина прожиткового мінімуму - 2102 грн.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, оскільки вищенаведені Закони України Про Державний бюджет України, таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, протягом 2020-2023 років не містять.
Отже, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, а після указаної дати не відповідають таким.
З урахуванням наведеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року в розмірі 2102 грн.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постановах від 05.04.2023 року у справі № 340/3604/22, від 14.09.2022 року у справі №500/1886/21, від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.
Враховуючи викладене, суд вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування позивачу грошового забезпечення з 30.10.2020 по 12.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн., що вказує на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині.
Як наслідок, для відновлення порушених прав позивача на військову частину НОМЕР_1 необхідно покласти обов'язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно відомостей, які містяться в довідці військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2024 №134 позивач отримала матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року, у жовтні 2021 року та у грудні 2022 року, а також отримала грошову допомогу на оздоровлення у грудні 2020 року, жовтні 2021 року, березні 2022 року та липні 2023 року. При цьому, вимоги про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб є похідними від позовних вимог про нарахування та виплати грошового забезпечення, тому також підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.10.2020 по 12.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошове забезпечення з 30.10.2020 по 12.05.2023, грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО