про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 травня 2024 року Київ № 320/18141/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни.
Просив суд визнати протиправною та такою, що не відповідає пункту 3 частини другої статті 39, частинам першій-п'ятій статті 214 КПК України, пункту 1 Глави 1 «Відомості, які вносяться до Реєстру» Розділу II «Порядок формування та ведення Реєстру» Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора 17.08.2023 за № 231, бездіяльність заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни, яка полягає у не зобов'язанні слідчого відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, для виконання вимог статті 214 КПК України, - внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 22.04.2024 № 1231 зкп, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України, «Розбій», за фабулою: 20.03.2023 о 16 год. 30 хв., за попередньою змовою організованою групою поліцейських Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київський області, за співучасті начальника слідчого відділу Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Шевченка І.В., в місті Біла Церква на вул. Сквирське шосе, біля магазину «Укравтозапчастини», з корисливих мотивів було скоєно замовний розбійний напад на ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, із заволодінням за допомогою ножа його довгим волоссям біло-жовтого кольору, зав'язаним у хвіст, під час якого ОСОБА_1 ножем умисно були спричинені тілесні ушкодження у вигляді порізу шкіри та підшкірної клітковини задньої стінки грудної клітини праворуч і хімічного опіку слизових оболонок обох очей, забризканих сльозогінним газом із перцевих балончиків, та пошкоджено ножем одяг до непридатності подальшого його використання.
За змістом частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
Пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Пунктом 9 частини першої статті 3 КПК України передбачено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно із частинами першої-четвертої статті 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303-308 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, згідно положень пункту 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
За положеннями частини другої статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 306 Кримінально процесуального кодексу України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання на початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений Кримінальним процесуальним кодексом України строк.
Конституційний Суд України в рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватись у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
При цьому, Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 813/1595/18 (провадження №11-1391апп18) та від 18.12.2019 у справі №560/1679/19 (провадження №11-1000апп19).
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що підставою звернення позивача до суду є бездіяльність уповноваженої особи Державного бюро розслідувань, а саме - заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко О.М. щодо обов'язку внести відомості про злочин до ЄРДР протягом 24 годин після подання заяви, в порушення вимог частини першої статті 214 КПК України, шляхом ненадання вказівки слідчому для виконання вказаних вимог статті 214 КПК України.
Отже, звернення до суду із цим позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, реагуванням керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко О.М. на його заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Оскільки звернення позивача до суду обумовлено нездійсненням відповідачем передбачених КПК України процесуальних дій, у межах спірних відносин позивач і відповідач діють, як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене та з огляду на те, що предметом позову є неналежний розгляд відповідачем заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення та всупереч вимогам статті 214 КПК України невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, надання оцінки належному розгляду такої заяви позивача можливе лише в порядку кримінального судочинства.
За правилами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За вказаних обставин, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Суд роз'яснює позивачу, що реалізація його права на судовий захист з підстав, викладених у позові, можлива з дотриманням вимог, передбачених статтями 303-307 КПК України, шляхом звернення до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/18141/24 за позовом ОСОБА_1 до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.