02 травня 2024 року м.Київ № 320/9272/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні позивача в закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування за періоди 26.01.2023, з 27.01.2023 по 06.02.2023, з 07.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 30.03.2023, з 03.04.2023 по 12.05 2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у строк належних при звільненні йому коштів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатній позивачу збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні позивача в закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування за періоди 26.01.2023, з 27.01.2023 по 06.02.2023, з 07.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 30.03.2023, з 03.04.2023 по 12.05.2023 в межах суми стягнення за один місяць;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити компенсацію за не виплату у строк належних при звільненні йому коштів у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в межах суми стягнення за один місяць.
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень, тобто військову частину НОМЕР_1 , в строк один місяць з дня набирання рішення суду законної сили надати звіт про виконання рішення.
Ухвалою суду від 04.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за мобілізацією з 25.02.2022 у військовій частині НОМЕР_1 та був залучений й приймав безпосередню участь у бойових діях з 30.12.2022 по 13.01.2023. Позивач виконуючи бойові розпорядження 12.01.2023 отримав троавму та у зв'язку з отриманням травми перебував на стаціонарному лікуванні у періоди 26.01.2023, з 27.01.2023 по 06.02.2023, з 07.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 30.03.2023, з 03.04.2023 по 12.05.2023, проте відповідачем не виплачувалася додаткова винагорода, збільшена до 100 000 грн. Також, позивач стверджує, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач проходив військову службу з 25.02.2022 у зв'язку з мобілізацією, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив військову службу на посаді головного сержанта командира-відділення ПЗРК 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з 08.05.2022 до 06.06.2023.
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 16.06.2022 №151 позивач був залучений та приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (провадженні заходів) у складі оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Вугледар» у Донецькій області на посаді головного сержанта командира відділення ПЗРК 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
З 30 грудня 2022 по 13 січня 2023 року позивач виконував бойові розпорядження в районі Нижніх дач поблизу населеного пункту Микильське.
Виконуючи бойове завдання, 12.01.2023 позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою відповідача від 02.04.2023 № 2986.
Отримана позивачем травма класифікується як легка відповідно до Класифікатора розподілу травм, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №849-п від 19.05.2023.
У зв'язку з отриманою травмою, позивач проходив стаціонарне лікування у наступних лікувальних закладах:
- 26.01.2023 - «Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2», що підтверджується копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1067, звідки позивач був виписаний для подальшого лікування у військовому госпіталі;
- з 27.01.2023 по 06.02.2023 - стаціонарне лікування у неврологічному відділенні військового госпіталя в/ч НОМЕР_3 АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого №237/700;
- з 07.02.2023 по 28.02.2023 - стаціонарне лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Києва, що підтверджується копією виписки №2005 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого);
- з 03.04.2023 до 22.05.2023 - стаціонарне обстеження та лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Києва, що підтверджується копією виписного епікризу №4886.
27.02.2023 рішенням військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю», що підтверджується копією довідки НВМКЦ «ГВКГ» від 27.02.2023 №438, позивачу було надано відпустку за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів для проведення реабілітації здоров'я.
Згідно з розпорядженням командира в/ч НОМЕР_1 від 30.03.2023 №2270 позивача було направлено для продовження лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Києва та подальшого проходження лікування та встановлення придатності до служби у Збройних силах України.
Згідно рішення ВЛК, свідоцтва про хворобу №849-П, виписного епікризу Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталя» №4886 (стаціонарне обстеження і лікування з 03.04.2023 по 22.05.2023), на підставі наказу МОУ №402 від 2008 року зі змінами, ст. 17-а, графи II позивачу встановлений діагноз (астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією, асоційований зі стресом, з виходу у нестійку компенсацію) та визнано позивача НЕПРИДАТНИМ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ З ВИКЛЮЧЕННЯМ З ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ, захворювання ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
01.03.2023 позивач звернувся із рапортом до військової стройової частини в/ч НОМЕР_4 із проханням надати довідку про обставини отримання травми.
05.04.2023 позивач подав рапорт до стройової частини в/ч НОМЕР_1 з проханням проведення службового розслідування за фактом отримання позивачем контузії під час виконання бойових завдань.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 20.04.2023 №2850 було призначено проведення службового розслідування за фактом можливого бойового травмування 12.01.2023 позивача.
Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.05.2023 №3288 «Про результати службового розслідування за фактом можливого бойового травмування 12.01.2023 ОСОБА_1 », було встановлено, що травму позивач отримав 12.01.2023 внаслідок авіаційного удару (гелікоптера) противником по позиції РОП 7261 1 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 в районі пункту Вугледар Донецької області, з напрямку населеного пункту Єгорівка Донецької області, під час безпосередньої участі у бойових діях внаслідок ураження дій противника та пов'язана із захистом Батьківщини.
12.05.2023 позивач звернувся до стройової частини із рапортом на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 із проханням виплатити додаткову винагороду у розмірі 100000 грн за час перебування у стаціонарних лікувальних закладах охорони здоров'я, за час переміщення з одного лікувального закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці за висновком ВЛК, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02 2022 №168, на яку позивач мав право, проте не отримав дані кошти.
Проте відповідач не виплатив позивачу додаткову винагороду у розмірі 100000 грн за час перебування у стаціонарних лікувальних закладах охорони здоров'я та у відпустці у зв'язку з лікуванням захворювання.
18.07.2023 Обласною Медико-соціальною експертною комісією МСЕК №2 ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності: травма, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (довічно).
Позивач вважає невиплату військовою частиною в/ч НОМЕР_1 додаткової винагороди внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини незаконною та безпідставною, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29. Абзацами 3, 4 пункту 3 якого передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів свідчить, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Збройних Сил України збільшується до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів (виконання завдань у складі сил та засобів здійснення заходів тощо).
Отже, для визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень відповідно до Постанови № 168, необхідно встановити докази безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій.
Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Тобто, законодавець, запроваджуючи такі види доплат (30000 грн чи 100000 грн) мав на меті те, що збільшений розмір доплати пов'язаний не лише з виконанням обов'язків військової служби, натомість, має характер винагороди за виконання особливо складних бойових завдань.
При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені документально, журналами бойових дій та наказами командира військової частини.
Згідно з абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 (в редакції після 19.07.2022) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 грудня 2022 по 13 січня 2023 року позивач виконував бойові розпорядження в районі Нижніх дач поблизу населеного пункту Микильське Донецької області.
Виконуючи бойове завдання, 12.01.2023 позивач отримав поранення, пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою відповідача від 02.04.2023 № 2986.
Отримана позивачем травма класифікується як легка відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370.
У зв'язку з отриманою травмою, позивач проходив стаціонарне лікування у наступних лікувальних закладах:
- 26.01.2023 - «Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2», що підтверджується копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1067, звідки позивач був виписаний для подальшого лікування у військовому госпіталі;
- з 27.01.2023 по 06.02.2023 - стаціонарне лікування у неврологічному відділенні військового госпіталя в/ч НОМЕР_3 АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого №237/700;
- з 07.02.2023 по 28.02.2023 - стаціонарне лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Києва, що підтверджується копією виписки №2005 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого);
- з 03.04.2023 до 22.05.2023 - стаціонарне обстеження та лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Києва, що підтверджується копією виписного епікризу №4886.
27.02.2023 рішенням військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю», що підтверджується копією довідки НВМКЦ «ГВКГ» від 27.02.2023 №438, позивачу було надано відпустку за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів для проведення реабілітації здоров'я.
Згідно рішення ВЛК, свідоцтва про хворобу №849-П, виписного епікризу Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталя» №4886 (стаціонарне обстеження і лікування з 03.04.2023 по 22.05.2023), на підставі наказу МОУ №402 від 2008 року зі змінами, ст. 17-а, графи II позивачу встановлений діагноз (астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією, асоційований зі стресом, з виходу у нестійку компенсацію) та визнано позивача НЕПРИДАТНИМ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ З ВИКЛЮЧЕННЯМ З ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ, захворювання ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.05.2023 №3288 «Про результати службового розслідування за фактом можливого бойового травмування 12.01.2023 ОСОБА_1 », було встановлено, що травму позивач отримав 12.01.2023 внаслідок авіаційного удару (гелікоптера) противником по позиції РОП 7261 1 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 в районі пункту Вугледар Донецької області, з напрямку населеного пункту Єгорівка Донецької області, під час безпосередньої участі у бойових діях внаслідок ураження дій противника та пов'язана із захистом Батьківщини.
Так, відповідно до свідоцтва про хворобу №849-п, виданого гарнізонною військово-лікарською комісією 1121 поліклініки (з денним стаціонаром), діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва, а саме стійкий, різко виражений астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією асоційований з бойовим стресом ідентифіковано як "Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби". Також, у свідоцтві про хворобу позивача зазначено, що стан після мінно-вибухової травми (12.01.2023): закритий черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, відновлювальний період - за наказом МОЗ України від 04.07.2007 №370 - Травма легкого ступеня, ідентифіковано як травма, ТАК, по'язана із захистом Батьківщини.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №237/70 від 05.02.2023, слідує, що основним діагнозом ОСОБА_1 у період стаціонарного лікування з 27.01.2023 до 06.02.2023 був - стан після перенесеної вибухової травми (12.01.2023): закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді ангіоцеребрального кризу від 26.01.2023, стійкого цефалгічного астено-невротичного синдромів; супутний діагноз - гіпертонічна хвороба І стадія, 2 ступінь, ризик 2 (середній) СН-0, розлад адаптацій, інсомнічний синдром, короткозорість обох очей, ангіопатія сітківки.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2005 від 28.02.2023 слідує, що основним діагнозом ОСОБА_1 у період стаціонарного лікування з 07.02.2023 до 28.02.2023 був - гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст., ризик 2, СН.0; ускладнення основного діагнозу (супутний діагноз): астено-невротичний синдром з проявами емоційно-вольової нестійкості та інфомиєю асоціований зі стресом; мінно-вибухова травма (12.01.2023): ЗЧМТ, струс головного мозку у вигляді стійкого цефалгічного, астенно-невротичного синдромів; гіперхолестеринемія.
Відповідно до виписного епікризу №4886 від 22.05.2023 позивач перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центру "Головний військовий клінічний госпіталь" з 03.04.2023 до 22.05.2023, основний діагноз: стійкий різко виражений астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією асоційований зі стресом; супутній діагноз: стан після легкої мінно-вибухової травми (12.01.2023), ЗЧМТ, струс головного мозку. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., стенозуючий атеросклероз, дискуляторна енцефалопатія І ст. з псевдастенічним, цефалгічним синдромами; обмежений міжхребцевий остеохондроз шийного, грудного, поперекового відділів хребта, деформуючий спондмльоз грудного відділу хребта з больовим синдромом при незначному порушенні функції; хронічна вертеброгенна цервіко-торако-люмбалгія, фаза нестийкої ремісії; ідіопатичний пролапс передньої стулки мітрального клапану з регургітацією І ст.; кіста епіфізу; кіста прозорої перетинки носу.
Отже, встановлені діагнози, пов'язані з проходженням військової служби, зокрема, з отриманою позивачем 12.01.2023 мінно-вибуховою травмою, отже підлягає до задоволення позовна вимога про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до абзацу 6 пункту 1 та абзацу 4 пункту 12 Постанови №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 27.01.2023 до 06.02.2023, з 07.02.2023 до 28.02.2023, з 03.04.2023 до 22.05.2023.
Між тим, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 не нараховано та виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, що є грубим порушенням його прав.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить нарахувати та виплатити додаткову винагороду, зокрема, у період з 03.04.2023 до 12.05.2023.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.
При цьому, відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора; справа № 1-12/2003) Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд вважає, що задоволення позову в частині здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до абзацу 6 пункту 1 та абзацу 4 пункту 12 Постанови №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 03.04.2023 до 12.05.2023, при підтвердженні матеріалами справи права на отримання такої виплати з 03.04.2023 до 22.05.2023, не призведе до повного та ефективного поновлення порушеного права позивача, якому належить право на отримання значно більшої суми виплати від тої, яка буде отримана ним при задоволенні позову в межах заявлених позовних вимог.
З урахуванням цього, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, захистивши таким чином його право на отримання додаткової винагороди у період, зокрема, з 03.04.2023 до 22.05.2023, а не з 03.04.2023 до 12.05.2023.
Щодо періоду перебування ОСОБА_1 у відпустці для лікування у зв'язку із захворюванням за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії , то суд вказує на таке.
Підставою для проведення нарахування і виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 Постанови №168 (в редакціях чинних на час спірних правовідносин) у розмірі 100 000,00 гривень, зокрема тим, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до п.11 ст.10-1 Закону №2011-XII, у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання.
Таким чином Закон, що є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили відносно як Постанови №168, так і Положення, містить формулювання «відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії», в той час як ВЛК формально позбавлена права виносити постанови про потребу військовослужбовця саме у такій відпустці.
Закон №2011-ХІІ, Постанова №168 та Положення містять різні юридичні формулювання одного й того самого терміну - відпустки за станом здоров'я для лікування поза умовами стаціонару, а всі заперечення відповідача зводяться виключно до формалізованого підходу у визначенні зазначених понять.
Крім цього, суд звертає увагу, що згідно п.9 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Тобто, у вищенаведеному випадку законодавство ототожнює поняття «відпустка для лікування у зв'язку з хворобою» та «відпустка за станом здоров'я». Також слід вказати, що Постанова № 168 за своєю правовою природою не є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правові відносини у сфері охорони здоров'я, оскільки предметом правового регулювання даної постанови є фінансове забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій осіб. А тому вжите у Постанові № 168 формулювання «відпустка для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії» має бути трактовано установою (військовою частиною), що приймає рішення про таку відпустку лише з урахуванням спеціального законодавства у сфері охорони здоров'я, яке, в свою чергу такого виду відпустки не передбачає.
Отже, єдиний вид відпустки, рішення про потребу в якій може прийняти ВЛК - «відпустка за станом здоров'я», передбачена Положенням, є тотожним за своїм юридичним змістом «відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії», передбаченій Постановою №168.
Відповідно, перебування особи у відпустці за станом здоров'я за постановою ВЛК, якщо такій відпустці передувало лікування у стаціонарному закладі у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини із визначенням лікувальним закладом подальших лікувальних рекомендації на час перебування у відпустці, є підставою для включення такої особи до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, на підставі абз.4 п.1 Постанови №168.
Довідкою військово-лікарської комісії ВМКЦ "Головний військовий клінічний госпіталь" від 27.02.2023 №438 підтверджено, що захворювання позивача "Астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомно-асоційований зі стресом, з виходом у нестійку компенсацію" є таким, що пов'язана із захистом Батьківщини.
Отже, у період з 01.03.2023 до 30.03.2023 позивач вибув у відпустку для лікування у зв'язку з захворюванням "Астено-невротичний розлад з емоційно-вольовою нестійкістю та інсомно-асоційований зі стресом, з виходом у нестійку компенсацію" строком на 30 (тридцять) діб, одночасно продовжуючи лікування в неврологічному відділенні КНП Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №2" до 27.03.2023.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за весь період його відпустки для лікування після поранення.
В свою чергу, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності вчинення своїх дій, а тому позовна заява у цій частині підлягає задоволенню.
Аналізуючи приписи Постанови №168, суд вказує на те, що така містить чіткий алгоритм розрахунку сум додаткової винагороди. Відповідно до пункту 1 Постанови №168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, Міністром оборони України 23.06.2022 видано окреме доручення №912/з/29 (надалі по тексту також - Окреме доручення №912/з/29).
Пунктом 11 Окремого доручення №912/з/29 затверджено, що підготовку проєктів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 покладено на підрозділи, що відповідають за облік особового складу.
Суд дійшов висновку про те, що повноваження Військової частини НОМЕР_1 стосовно визначення розміру (конкретної суми) такої додаткової винагороди є дискреційними.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Решта доводів сторін висновків суду та рішення по суті спору не змінюють.
Щодо позовних вимог про виплату позивачеві компенсації за несвоєчасну сплату усіх виплат при звільненні, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суми заявлених у позовних вимогах позивачем виплат та компенсацій відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України не можна вважати безспірними. Сплата таких сум на момент розгляду даної справи ще не відбулась, що не дає змоги встановити як розмір виплат, які будуть нараховані за рішенням суду, так і загальний період затримки виплати, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Отже, така вимога є передчасною, оскільки стягнення середнього заробітку стосується оспорюваної, а не нарахованої суми, тому не підлягає задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов'язку виконання вимог даного рішення, у зв'язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.
Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні ОСОБА_1 у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування за періоди: 26.01.2023, з 27.01.2023 по 06.02.2023, з 07.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 30.03.2023, з 03.04.2023 по 12.05 2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні ОСОБА_1 у закладах охорони здоров'я та відпустці для лікування за періоди: 26.01.2023, з 27.01.2023 по 06.02.2023, з 07.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 30.03.2023, з 03.04.2023 по 22.05.2023.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.