ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" травня 2024 р. справа № 300/742/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним дій та зобов'язання зарахувати до спеціального трудового стажу період роботи, і провести нарахування, виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ПФУ в області, Управління), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 щодо відмови виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду в Івано-Франківській області зарахувати до спеціального трудового стажу періоди роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та провести нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, з врахуванням періоду моєї роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 в жовтні 2023 року звернулася до Головного управління ПФУ в області із заявою про нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсій за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення "Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Однак, відповідач листом від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, оскільки у останньої не достатньо відповідного страхового стажу, а також Російська Федерація припинила в односторонньому порядку участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі по тексту також - Угода від 13.03.1992).
На переконання позивача, таке рішення Управління є протиправним із наступних підстав. Згідно листа органу пенсійного забезпечення від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 загальний стаж ОСОБА_1 становить 38 років 10 місяців 18 днів, спеціальний стаж становить 29 років 05 місяців 03 дні. Однак, на думку позивача, такий обрахунок стажу є невірним, оскільки відповідач не зарахував до спеціального стажу період роботи ОСОБА_1 з 22.01.1986 по 31.01.1996 на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної амбулаторії стаціонару лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горковської області Російської Федерації.
Як зазначає ОСОБА_1 , згідно положень статті 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Таким чином позивач вважає, що Управління противно не зарахувало до спеціального трудового стажу весь період роботи в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горьковської області Російської Федерації з 22.01.1986 по 31.01.1996 посилаючись на припинення з 01.01.2023 для України дії Угоди від 13.03.1992, оскільки припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, які постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі по тексту також - Постанова №1328), не є підставою для відмови в зарахуванні до спеціального трудового стажу періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996, адже такий стаж набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, позивач зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав учасниць Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління ПФУ в області від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 щодо відмови виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, позивач звернулася до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.24).
На виконання ухвали суду від 07.02.2024, ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, яка надійшла на адресу суду разом із письмовими доказами 29.02.2024 (а.с.27-48).
В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що згідно записів №№5-6 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.08.1982 остання працювала в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської федерації з 22.01.1986 по 31.01.1996, однак, відповідач зарахував до загального страхового стажу позивача та не зарахував до спеціального стажу період з 22.01.1986 по 21.12.1991 та повністю не зарахував а ні до загального, а ні до спеціального стажу період роботи з 01.01.1992 по 31.01.1996.
Позивач в уточненій позовній заяві виклала позовні вимоги такого змісту:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та провести нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, з врахуванням періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та провести нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Одночасно судом витребувано у сторін докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.50-51).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 19.03.2024 за №0900-0903-7/16763, який надійшов на адресу суду разом із письмовими доказами 25.03.2024 (а.с.55-97). Управління не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За доводами відповідача з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Також, Управління зазначає, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справ від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 за № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 за №140/98-ВР.
Орган пенсійного забезпечення вказує, що оскільки ОСОБА_1 не надала підтверджуючу довідку про роботу в лікарні швидкої допомоги міста Дзержинськ та перебування в цей час в безоплатних відпустках, період роботи з 22.01.1986 по 31.12.1991 враховано тільки до її страхового стажу, до стажу роботи за спеціальністю не враховано.
На підставі зазначеного Головне управління ПФУ в області просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви, уточненої позовної заяви, відзиву на позов, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 19.02.2023 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком, про що свідчить копія наявного в матеріалах справи протоколу про призначення пенсії від 19.05.2023 (а.с.61).
Згідно зазначеного протоколу страховий стаж (повний) ОСОБА_1 становив 38 років 06 місяці 18 днів(а.с.61).
16.10.2023 позивач звернулася до Головного управління ПФУ в області із заявою, в якій просила надати роз'яснення щодо виплати останній як медичному працівнику, який має стаж понад 38 років, грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій та зазначила, що довідку про відпустки без збереження заробітної плати з 22.01.1985 по 31.12.1991 надати не може, оскільки працювала в Російській Федерації (а.с.40).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 позивачу повідомлено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 38 років 10 місяців 18 днів, спеціальний стаж роботи (працівник охорони здоров'я) становить 29 років 05 місяців 03 дні. Як вказав відповідач, у трудовій книжці ОСОБА_1 містяться записи за №№5-6 про роботу в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації з 22.01.1986 по 31.01.1996 на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару. Однак, з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справ від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 за № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 за №140/98-ВР.
Управління зазначило, що оскільки ОСОБА_1 не надала підтверджуючу довідку про роботу в лікарні швидкої допомоги міста Дзержинськ та перебування в цей час в безоплатних відпустках, період роботи з 22.01.1986 по 31.12.1991 враховано тільки до її страхового стажу, до стажу роботи за спеціальністю не враховано (а.с.14-15).
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.08.1982 (а.с.6-8), суд встановив, що остання:
- 22.01.1986 прийнята на посаду фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області (запис №5);
- 31.01.1996 звільнена за власним бажанням (запис №6).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та проведенні нарахування і виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058).
Приписами пункту 71 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачці пенсії), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 за №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 71 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту також - Порядок №1191).
За приписами пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (надалі по тексту також - Перелік №909, Перелік від 04.11.1993 за №909).
Пунктом 5 Порядку №1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення (пункт 6 Порядку №1911).
Згідно пункту 7 Порядку №1911 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для жінок) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Як з'ясовано судом ОСОБА_1 вперше призначено пенсію за віком з 19.02.2023. До цього часу позивач не отримувала будь-якого іншого виду пенсії. Відповідач у листі від 08.11.2023 за №10547-0033/3-02/8-0900/23 та відзиві на позов жодних доводів які б спростовували дану обставину не навів.
Згідно записів №№5-6 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.08.1982, суд встановив, що остання в період з 22.01.1986 по 31.01.1996 працювала на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горьківської області (а.с.6-8).
В силу правового регулювання, встановленого приписами розділу 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у наступних закладах охорони здоров'я: лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ (пункт 2 приміток Переліку №909).
Посада фельдшера-лаборанта належить до середнього медичного персоналу, відповідно до норм наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25.12.1992 за №195 "Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю" (Додаток 1, розділ ІІІ "Посади середнього медичного персоналу" пункти 7-8).
В примітці 3 до Переліку від 04.11.1993 за №909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Спірним у даній справі є наявність/відсутність у позивача права на зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику середнього медичного персоналу та право на отримання грошової допомоги згідно із пунктом 71 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, періоду роботи в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горьківської області з 22.01.1986 по 31.01.1996.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років. На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за №1397, яка діяла на час роботи позивача, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
До переліку посад, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років, відносились лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушерки, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори.
Із аналізу наведених норм слідує, що робота на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації у період з 22.01.1986 по 31.01.1996 і ввесь стаж роботи на цій посаді належить до спеціального трудового стажу та дає право на пенсію за вислугу років згідно з пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23 (а.с.14-15) позивачу повідомлено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 38 років 10 місяців 18 днів, спеціальний стаж роботи (працівник охорони здоров'я) становить 29 років 05 місяців 03 дні. Управління зазначило, що оскільки позивач не надала підтверджуючу довідку про роботу в лікарні швидкої допомоги міста Дзержинськ та перебування в цей час в безоплатних відпустках, період роботи з 22.01.1986 по 31.12.1991 враховано тільки до її страхового стажу, до стажу роботи за спеціальністю не враховано.
Оцінюючи коментовані аргументи відповідача, суд вважає за необхідне керуватися наступним.
Приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Системний аналіз наведених вище положень Закону №1788-ХІІ та Порядку № 637 дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17 і від 21.05.2020 року у справі №550/927/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
У даному ж випадку, як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 02.08.1982, яка надана ОСОБА_1 відповідачу при зверненні із заявою про призначення пенсії на за віком (а.с.6-8, 85-90).
Вказана трудова книжка містить записи про період роботи позивача з 22.01.1986 по 31.01.1996 на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємства/установи та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
Окрім цього, суд зазначає, що позивачем надано копію довідку Лікарні швидкої медичної допомоги Дзержинської міської ради від 12.07.1996 про розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 за період з травня 1995 року по січень 1996 року (а.с.13, 43), яка є свідченням того, що у період з травня 1995 року по січень 1996 року остання працювала в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації.
Відомості вказана довідка доповнюють наявність обставин про перебування позивача на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації у період з 22.01.1986 по 31.01.1996, які зафіксовані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.08.1982.
З приводу доводів органу пенсійного забезпечення про те, що з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).
Згідно з частини 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 за №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 за №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Так, Законом України від 11 липня 1995 року за №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі по тексту також - Угода від 15 квітня 1994 року).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно статті 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Приписами пунктів 2 і 3 статті 6 Угода від 13 березня 1992 року визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угода від 13 березня 1992 року).
Таким чином, з урахуванням положень Угоди від 15 квітня 1994 року та Угоди від 13 березня 1992 року суд вважає, що довідка Лікарні швидкої медичної допомоги Дзержинської міської ради від 12.07.1996 про розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 за період з травня 1995 року по січень 1996 року (а.с.13, 43), підтверджує, що у період з травня 1995 року по січень 1996 року позивач працювала в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації та не потребує легалізації, оскільки була видана в період чинності для Держави України та Російської Федерації зазначених Угод.
В контексті застосування судом, положень коментованої Угоди від 13 березня 1992 року, слід зважати на наступні мотиви.
Так, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:
- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;
- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
З 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та Російської Федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім вказаного, приписами абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 22 Федерального закону Російської Федерації №167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону Російської Федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії" передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації.
В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону (абзац 36 пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абзац 33 пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, українським національним законодавством покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII .
У відповідності до частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (частини 1, 2, пункт "а" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII).
Суд звернув увагу, що позивач не надав інформацію про сплату страхових внесків за період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996, проте, оскаржуване рішення не містить такої мотивації відмови у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 періоду з 22.01.1986 по 31.01.1996.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України 24.02.2022 Указом Президента України за №64 в Україні введено воєнний стан, який триває до сьогодні.
У зв'язку з вказаними причинами для позивача, на дату ухвалення рішення у справі, отримання будь-якої інформації чи документів на підтвердження сплати страхових внесків за період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 на території Російської Федерації є надмірним тягарем.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідачем у даній справі є саме суб'єкт владних повноважень, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останнім доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.
Зокрема, як уже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, за приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У зв'язку з вищенаведеним, виходячи із послідовного аналізу наведеного нормативно-правового регулювання та фактичних обставин справи, з урахування трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.08.1982 та довідки Лікарні швидкої медичної допомоги Дзержинської міської ради від 12.07.1996 суд дійшов висновку про протиправність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 зарахуванні до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та здійсненні нарахування і виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, з врахуванням періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996.
Таким чином, суд вважає за необхідне зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996.
З урахуванням висновку суду про зарахування до спеціального стажу роботи, період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996, спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 становить понад 30 років, а відтак, остання має право на нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV.
Також, суд звертає увагу, що хоча позивач і не заявила позовну вимогу про зарахування до страхового стажу періоду роботи останньої з 22.01.1986 по 31.01.1996 на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії стаціонару в лікарні швидкої допомоги м. Дзержинськ Горської області Російської Федерації, однак у позовній заяві мотивувала необхідність зарахування такого періоду до загального страхового стажу.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відтак, керуючись статтею 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу і спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та провести нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, з врахуванням періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
В частині аргументів органу пенсійного забезпечення про необхідність врахування висновків, сформованих у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023 по справі №300/2298/23, то як вже відзначено суд при застосуванні таких норм права враховую висновки Верховного Суду.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання до суду адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи платіжна інструкція за №0.0.3435893557.1 від 24.01.2024 (а.с.4).
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке протиправно відмовило ОСОБА_1 проведенні нарахування і виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 150,64 гривень, що пропорційно становить 95 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, оформлені листом від 08.11.2023 за №10547-10033/3-02/8-0900/23, щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу та спеціального трудового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та проведенні нарахування і виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, з врахуванням періоду роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу та спеціального трудового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ період роботи з 22.01.1986 по 31.01.1996 та провести нарахування і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV"Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 150,64 гривень (одна тисяча сто п'ятдесят гривень шістдесят чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ, 76018.
Суддя Чуприна О.В.