ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" травня 2024 р. справа № 300/1387/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підставою для звільнення його зі служби в поліції були висновки службового розслідування, в яких відповідач констатував допущення позивачем дисциплінарного проступку та жодним чином не врахував надані позивачем пояснення. Вказує на те, що висновок службового розслідування не відповідає вимогам Порядку проведення службових розслідувань, оскільки не містить обґрунтувань щодо того в чому саме виразилось допущене позивачем порушення. Вказує, що при обранні виду дисциплінарного стягнення, відповідачем не враховано обставину, що пом'якшує відповідальність, а саме те, що позивач визнав факт направлення повідомлення за допомогою лінії "102"/чат-боту Зазначає, що застосування відповідачем такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, не є співрозмірним із вчиненим проступком. З наведених підстав вважає оскаржувані накази таким, що підлягають до скасування та, як наслідок, просить поновити його на посаді та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 21.03.2024, відповідно до якого щодо заявлених позовних вимог заперечив (а.с.63-84). Зазначає, що при прийнятті рішення про звільнення позивача зі служби в поліції, відповідачем враховано обставини за яких вчинено дисциплінарний проступок та тяжкість такого проступку. Таким чином, при звільненні позивача зі служби в поліції відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
01.04.2024 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення (а.с.155-159).
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 09.02.2024 за №199 до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції (а.с.20-22).
Згідно наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 13.02.2024 за №50 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського РУП згідно з частиною 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) (а.с.23).
Прийняттю вказаних наказів слугував висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівником Івано-Франківського РУП ГУНП від 26.01.2024 (а.с.25-39).
В ході службового розслідування встановлено такі обставини.
У грудні 2023 року до ВГІ ГУНП в Івано-Франківській області надійшов рапорт т.в.о. заступника начальника Івано-Франківського РУП ГУНП підполковника поліції ОСОБА_2 про те, що 07.12.2023 о 17.01 на лінію "102" надійшло повідомлення із чат-боту "102" від невідомого, про те, що в АДРЕСА_1 у дворі будинку біля під'їзду чоловік ображає дружину. Під час опрацювання повідомлення нарядом СПДН "Ясень 600" Івано-Франківського РУП ГУНП факт домашнього насильства не підтвердився.
Проведеними заходами встановлено, що ймовірно вищевказане повідомлення поступило від старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
За даним фактом, наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 29.12.2023 за №2107 з метою повного та об'єктивного дослідження вказаних обставин призначено службове розслідування у формі письмового провадження, в ході проведення якого, комісією встановлено таке.
Старший інспектор сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського PУП ГУНП в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , 07.12.2023 о 16.57 год. з номеру мобільного телефону зателефонував до старшою інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_3 з проханням підвезти його на службовому автомобілі до дому за адресою АДРЕСА_2 .
Вказаними діями старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 вчинено дисциплінарний проступок, який виразився у схилянні колег до порушення службової дисципліни, а саме, використання службового транспортного засобу в особистих цілях, що прямо заборонено пп.1 п 6 розділу І Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 07.09.2017 за №757 та ст. 42 Закону України "Про запобігання корупції".
Однак, після отримання відмови від капітана поліції ОСОБА_3 , старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 в Телеграм-бот (102 ifpolice) - бот Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, створений для отримання та реєстрації звернень громадян про вчинені правопорушення, було надіслано повідомлення від користувача (спеціальний індивідуальний ідентифікаційний номер ID: 6098203769, зареєстрованому за номером мобільного телефону позивача) про те, що "в м. Івано-Франківську по вул. Довженка,14 біля під'їзду чоловік ображав свою дружину. Сусіди стали свідками цього. Прошу направити наряд поліції".
Дане повідомлення було зареєстроване в інформаційно-комунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" (ЄО Івано-Франківського РУП ГУНП за № 36609 від 07.12.2023) як: домашнє насильство.
При опрацюванні вказаного повідомлення, нарядом сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП "Ясень 600" у складі капітана поліції ОСОБА_3 та капітана поліції ОСОБА_5 , на службовому автомобілі марки "Skoda Rapid", здійснено квадрат патрулювання прилеглої території, спілкування із перехожими громадянами та мешканцями будинку, які повідомили, що будь яких криків не чули.
Так, нарядом поліції будь-яких порушень не виявлено, за результатами виїзду факт домашнього насильства, не підтвердився.
В ході проведення службового розслідування комісією встановлено, що ОСОБА_1 , будучи працівником поліції, маючи обов'язок запобігати вчиненню правопорушень іншими особами, сам особисто 07.12.2023 о 16.57, надіславши в Телеграм-бот (102 ifpolice) завідомо неправдиве повідомлення про домашнє насильство, бажаючи даремного виїзду на місце виклику працівників поліції, здійснив завідомо неправдивий виклик поліції.
У зв'язку з наведеним, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що старшим інспектором сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 допущено порушення вимог ст. 38,39,41,42 Закону України "Про запобігання корупції", п. 1,2,3 ч.1 ст.18 розділу III, ст. 64 розділу VII Закону України "Про Національну поліцію", п. 1,2,3,6,11 ч.3 ст.1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пп. 1 п. 6 розділу І Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, абзац 1,2,3,6,7,8 пункту 1 розділу II, пункт 3 розділу II, пункт 3,4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, посадової інструкції з одночасним вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
За результатами проведеного службового розслідування, комісією зазначено, що вказана поведінка та дії поліцейського ОСОБА_1 не є такими, що виправдовують порушення та ігнорування ним норм законодавства, а тому, враховуючи характер адміністративного правопорушення, дисциплінарного проступку, ступінь вини поліцейського, зокрема в частині усвідомлення факту введення воєнного стану, що в цей час на працівників поліції покладено підвищений обов'язок у забезпеченні виконання завдань та повноважень поліції, дисциплінарна комісія дійшла висновку за доцільне застосувати до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Як наслідок, відповідачем винесено оскаржувані накази.
Вважаючи дані накази протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України “Про Національну поліцію” №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).
Згідно статті 2 Закону №580-VIII, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Статтею 3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №580-VІІІ поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 19 Закону №580-VIII визначено види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України” (частина перша).
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга).
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина 1 статті 59 Закону №580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 64 Закону №580-VIII, особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: “Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки”.
Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі Дисциплінарний статут).
У преамбулі Закону України №2337-VІІІ від 15.03.2018 вказано, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, осіб, мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників (частина перша).
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу (частина друга).
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України “Про Національну поліцію”, зобов'язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України (пункт 1 частини третьої); знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки (пункт 2 частини третьої); утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України (пункт 6 частини третьої).
У відповідності до положень частин 1-3 статті 11 Дисциплінарного статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків (частина перша).
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (частина друга).
Згідно із частинами 1-4 статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту врегульовано, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до частини 1 розділу 2 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС №893 від 07.11.2018, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Частинами 1-3 статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України “Про захист персональних даних”, “Про державну таємницю” та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; користуватися правничою допомогою.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення, що стосуються обставин вчинення порушення, згідно яких позивач вину у вчиненому дисциплінарному проступку визнав та просив не карати (а.с.113).
Відтак, дисциплінарною комісією не було порушено прав позивача щодо права на захист, визначений статтею 18 Дисциплінарного статуту, оскільки такий в подальшому скористався правом на подання письмових пояснень.
Частинами 7, 8 статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
За припасами статті 21 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується (стаття 22 Дисциплінарного статуту).
Суд зазначає, що законодавець чітко визначив, що підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 13 Дисциплінарного статуту, є вчинення таким поліцейським дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії чи бездіяльності поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Службова дисципліна в органах поліції досягається дотриманням поліцейськими Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників, а також неупередженим, гідним та сумлінним виконанням поліцейськими своїх обов'язків та утриманням від вчинення дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до статті 37 Закону України “Про запобігання корупції”, Закону України “Про Національну поліцію”, з метою формування в поліцейських почуття відповідальності стосовно дотримання професійно-етичних норм поведінки під час виконання службових обов'язків, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до Національної поліції України затверджено Правила етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179 (далі Правила №1179).
Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України. Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Метою цих Правил є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.
Відповідно до п.1 Розділу ІІ Правил, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен, зокрема, професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.
Пунктами 3 та 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
При цьому, суд звертає увагу на той факт, що працівник поліції, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе моральне зобов'язання бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин відданим інтересам служби.
Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції, їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Відтак, дотримання вище зазначених вимог Дисциплінарного статуту та Правил є обов'язком кожного поліцейського не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов'язків чи у позаслужбовий час, що пов'язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.
Крім того, поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
В той же час, згідно з матеріалами службового розслідування, ОСОБА_1 будучи працівником поліції, допустив вчинення проступку, яке має ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ст.183 КУпАП, шляхом направлення в Телеграм-бот (102 ifpolice) завідомо неправдивого повідомлення про домашнє насильство, здійснивши завідомо неправдивий виклик поліції.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки службового розслідування, проведеного відносно позивача, під час розгляду справи не надано.
Позивач зазначає, що вчинив такі дії після того як отримав анонімний виклик на особистий номер телефону щодо можливого факту домашнього насильства.
В той же час, жодних доказів, які б вказували на таку подію, суду не надано та службовим розслідуванням не встановлено.
Більше того, суд зазначає, що позивач, як працівник поліції, у випадку отримання такого повідомлення, в силу вимог Правил повинен був обрати такий захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків, зокрема повідомити про це найближчий орган поліції. В свою чергу, анонімне повідомлення в Телеграм-бот (102 ifpolice) про домашнє насильство, вказує на неналежне дотримання позивачем Правил та на бажання позивача приховати свою особу під час здійснення неправдивого виклику поліції.
Відтак, враховуючи встановлені обставини та оцінюючи дії, що ставляться в провину позивачеві, суд погоджується із висновком службового розслідування, яким встановлені достатні підстави для застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення з поліції.
За приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії позивача, які виразилися в допущенні поведінки, яка не сумісна із званням поліцейського, невиконанні вимог Закону України "Про Національну поліцію" в частині неухильного дотримання Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Правил етичної поведінки поліцейських, що підтверджується матеріалами справи, є проступком несумісним з перебуванням на службі в поліції.
Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що своїми діями позивач грубо порушив правила етичної поведінки, що покладені в основу інституту підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції, а відтак підірвав авторитет до Національної поліції України, викликаючи негативне ставлення громадськості до поліцейських.
Отже, саме за скоєння дисциплінарного проступку до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Згідно із підпунктом 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Одночасно, суд зазначає, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Професійний обов'язок поліцейського полягає в безумовному виконанні закріплених законами та іншими нормативно-правовими нормами та Присягою поліцейського завдань щодо захисту особистої безпеки громадян. Поліцейський як представник держави зобов'язаний постійно на належному рівні виконувати покладені на поліцію повноваження, сприяти припиненню вчинення правопорушень, з честю та гідністю поводити себе як в службовий та позаслужбовий час, з метою недопущення зниження рівня авторитету та довіри громадян до Національної поліції України.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2019 по справі №819/736/18 (адміністративне провадження №К/9901/69758/18).
Європейським судом з прав людини у рішенні від 12 січня 2012 року в справі "Горовенки та Бугара проти України" (заяви №№ 36146/05 та 42418/05 пункт 28) зазначено, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям.
Зазначені вище обставини дають підстави вважати, що позивачем вчинено проступок, який є несумісним з подальшим проходженням служби, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейського.
При цьому, звільнення зі служби, як вид стягнення, може провадитися як за систематичне порушення дисципліни, так і за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в Національній поліції України.
Суд звертає увагу, що згідно приписів статті 14 Дисциплінарного статуту, обставини дисциплінарного проступку підлягають з'ясуванню під час проведення службового розслідування і в разі підтвердження факту його вчинення на поліцейського повинно бути накладене дисциплінарне стягнення, у тому числі, шляхом його звільнення зі служби, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 по справі №804/1831/16.
При цьому, суд зауважує, що своїми діями позивач дискредитував звання поліцейського, оскільки поняття “дискредитація” перебуває у тісному зв'язку із поняттям “дотримання морально-етичних норм” та передбачає дії, спрямовані на порушення правил професійної етики та моралі, закріплених у нормативно-правових актах спеціального законодавства, які пред'являються до осіб під час здійснення ними службових функцій та у повсякденному житті.
Такі проступки самі по собі або у сукупності підривають довіру та авторитет правоохоронних органів і їх працівників в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби, що зумовлює застосування до працівника правоохоронних органів, який вчинив діяння, несумісне з посадою, найсуворішого типу стягнення - звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.10.2015 №21-2440а15 та №21-2103а15 та підтримана Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 по справі №815/3636/15 (адміністративне провадження №К/9901/7668/18).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем вчинено дисциплінарний проступок, що виразився у порушенні службової дисципліни - недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейського, що призвело до приниження авторитету органу Національної поліції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при винесенні оскаржуваних наказів, відповідач діяв в межах та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.