ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" травня 2024 р. справа № 300/2529/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням №092950013619 від 23.02.2024 йому не зараховано до страхового стажу період роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000. Як наслідок, протиправно відмовлено в призначенні пенсії. Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській зарахувати до його страхового стажу вказаний період роботи та призначити пенсію за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.02.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням №092950013619 від 23.02.2024 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком. При цьому, відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000. Зазначив, що його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірний період. Вказав, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.12.2023 по справі №346/6654/23 встановлено факт належності позивачу архівних довідок за №210/02.2.4.-01 від 27.04.2023, за №380/1/02.2.4-04 від 14.07.2023. Вважає, що працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та як наслідок, протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Вказав, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 по справі №300/689/24, яке набрало законної сили 29.03.2024, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №092950013619 від 01.08.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. Звернув увагу, що страховий стаж позивача з урахуванням спірного періоду роботи становить 22 роки 11 місяців 1 день. Як наслідок, страховий стаж ОСОБА_1 є недостатнім для призначенні йому пенсії за віком.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.49).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням №092950013619 від 23.02.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з трудовою книжкою з 10.02.1983 по 10.11.2000, оскільки відсутній запис про зміну назви підприємства, а запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи. Окрім того, не зараховано період роботи згідно з довідками про заробітну плату №210/02.2.4-01 від 27.04.2023 та №380/02.24-01 від 14.07.2023, оскільки відсутні особові рахунки, які підтвердження первинними документами.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 5 років 2 місяці (а.с.7).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі №159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи токарем з 10.02.1983 по 01.09.1997 на Коломийському заводі «Електрооснастка», 01.09.1997 переведення токарем на фірму «Оснастка», 10.02.2000 звільнення з роботи згідно з п.4 ст40 КЗпП України (а.с.9-10).
Суд зазначає, що трудова книжка НОМЕР_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
З приводу відсутності підпису відповідальної за заповнення трудових книжок особи після записів про роботу позивача у спірний період, а також довідки про перейменування підприємства, суд зазначає таке.
Листом архівного відділу Коломийської міської ради №171/02.2.4-01 від 12.04.2023 року повідомлено, що згідно з описом справ накази з особового складу ВАТ «Електрооснастка» до архівного відділу міської ради на зберігання не передано. Для підтвердження факту роботи на ВАТ «Електрооснастка» надано завірену копію особової карточки форми Т-2 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.11).
Відомості, що зазначені у особовій карточці № НОМЕР_2 ім'я ОСОБА_1 , про його трудову діяльність відповідають відомостям трудової книжки НОМЕР_1 від 24.07.1980 (а.с.12).
Крім того, архівні довідки архівного відділу Коломийської міської ради за №210/02.2.4-01 від 27.04.2023 та за №№380/1/02.2.4-01, 380/02.2.4-01 від 14.07.2023 року про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати, підтверджують його перебування в трудових відносинах з ВАТ «Електрооснастка» протягом спірного періоду роботи (а.с.13-15).
Факт належності позивачу архівних довідок за №210/02.2.4.-01 від 27.04.2023, за №380/1/02.2.4-04 від 14.07.2023 підтверджено на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.12.2023 по справі №346/6654/23, яке набрало законної сили 18.01.2024 (а.с.16-17).
Суд зазначає, шо на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412; далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110; далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8, 2.15 глави 2 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція №162.
Як встановлено судом, в оскарженому рішенні відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 10.02.1983 по 10.11.2000, оскільки у записі про звільнення відсутній підпис відповідальної особи, а також відсутній запис про перейменування підприємства. Таким чином, підставою не зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певного періоду роботи до трудового стажу.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013619 від 23.02.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає до скасування.
Стосовно зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000 суд зазначає наступне.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 по справі №300/689/24, яке набрало законної сили 29.03.2024, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання до вчинення дій задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №092950013619 від 01.08.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 по справі №300/689/24, розглянувши повторно заяву позивача від 25.07.2023 прийнято рішення №092950013619 від 05.04.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, вказаним рішенням за наданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, до страхового стажу позивача зараховані всі періоди (а.с.80).
Як вбачається з розрахунку стажу ОСОБА_1 від 09.04.2024, до страхового стажу роботи позивача зараховано період його роботи з 10.02.1983 по 10.11.2000 (а.с.81).
За таких обставин позовна вимога до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу роботи позивача вказаний період роботи не підлягає задоволенню.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Як вже встановлено судом, рішенням відповідача №092950013619 від 23.02.2024 до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом вже надана оцінка протиправності оскаржуваного рішення органу ПФУ в частині не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду його роботи.
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
При цьому, як вбачається з розрахунку стажу ОСОБА_1 від 09.04.2024 його страховий стаж роботи становить 22 роки 11 місяців 1 день (а.с.81).
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача, з врахуванням встановлених судом обставин справи, серед яких протиправність неврахування при прийнятті рішення органом ПФУ до страхового стажу позивача періоду роботи у ВАТ «Електрооснастка» з 10.02.1983 по 10.11.2000, є скасування рішення №092950013619 від 23.02.2024 і зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 16.02.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 700 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950013619 від 23.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 16.02.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.