Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 травня 2024 року Справа№200/1091/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що вона з 23.07.2018 по 19.05.2023 проходила військову службу на посадах ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) та саме відповідач здійснював нарахування та виплату її грошового забезпечення. Позивач зазначила, що дізнавшись, що можливо по відношенню до неї відповідачем допускались порушення її прав, вона звернулася за правовою допомогою, та, в той же день, на адресу відповідача було направлено адвокатський запит №01/2024-16 від 16.01.2024 з вимогою повідомити чи проводився у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахунок грошового забезпечення позивача із використанням для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року. Позивач зауважила, що відповідач своїм листом №09/02/59 від 27.01.2024 підтвердив її підозри, визнавши, що не проводив своєчасно нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням для розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та відмовив їй у повторному розрахунку її грошового забезпечення. Крім того, з наданих відомостей грошового забезпечення їй стало відомо, що відповідач утримував з її доходів військовий збір. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що позивач знала які кошти їй були виплачені на момент звільнення, а саме 19.05.2023 та звернулася вона до суду з даним позовом тільки 24.02.2024, таким чином відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Відповідач зазначив, що згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Відповідач зазначив, що пунктом 4 постанови КМУ №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. На виконання наведених вимог КМУ було прийнято постанову № 704 (в редакції постанови №103), пунктом 4 якої встановлено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Відповідач наголосив, що відповідачем правомірно проводився розрахунок складових грошового забезпечення позивача саме з тих показників, які визначені пунктом 4 постанови КМУ №704 (в редакції Постанови № 103), а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатком 1 та відповідно додатком 14 та зазначив, що така ж правова позиція викладена у справах №200/2666/20-а, №500/2266/20. Відповідач зауважив, що оподаткуванню військовим збором підлягають доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, організатора азартної гри) без вирахування сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом, тощо. Оскільки об'єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді грошового забезпечення, отримані військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби (крім військовослужбовців строкової служби, у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу у вигляді грошового забезпечення), такі доходи оподатковуються військовим збором за ставкою 1,5 відсотка. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.03.2024 відкрито провадження по даній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач та відповідач про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них кабінету електронного суду та відповідна відмітка «доставлено» де зазначено, що ухвалу про відкриття вони отримали 01.03.2024 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 , орган що видав 6116 дата видачі 20.01.2023 року. Позивач є учасницею бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 серії УБД від 22.12.2018 року. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб виданого Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) від 06.01.2023 року серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини - « ОСОБА_4 ».
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі та підтверджується витягом із послужного списку ОСОБА_1 , архівними відомостями грошового забезпечення позивача, та наявними в матеріалах справи копіями витягів із наказів, позивач проходила військову службу у відповідача з 23.07.2018 по 19.05.2023 року.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи представник позивача адвокат Ковтунець Ю.С. звернулася із адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила повідомити чи проводився у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року розрахунок грошового забезпечення позивачу із використанням для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 було надано відповідь на адвокатський запит представника позивача від 27.01.2024 за №09/02/59, в якому було зазначено наступне, що п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 р на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. В цьому пункті не визначено брати до уваги примітки до цих додатків, а також регулятивна частина постанови КМУ № 704 має більшу законну силу ніж додатки до неї. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року №1038 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України» від 23.11.2006 року №1644 і від 30.08.2017 року №704 врегульоване питання шодо приміток до ПКМУ №704 тобто посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704. Громадянці ОСОБА_1 був встановлений 24 тарифний розряд і посадовий оклад визначений шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 року -1762,00 грн, на відповідний коефіцієнт згідно з додатком 1 - 2,88, що склало 5070,00 грн. У громадянки ОСОБА_1 військове звання «лейтенант» і оклад за військовим званням визначений шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 14 - 0,64, що склало 1130,00 грн. На момент набрання чинності постановою № 704 від 01.03.2018 пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р №1038 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України» від 23.11.2006 №1644 і від 30.08.2017 №704 врегульоване питання щодо приміток до ПКМУ №704, тобто посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704. Відповідних рішень та розпоряджень стосовно зазначеного в адвокатському запиті питання до ІНФОРМАЦІЯ_5 не надходило. Підстав для здійснення громадянці ОСОБА_1 повторного розрахунку грошового забезпечення - не має. З вище вказаного нарахування та виплата грошового забезпечення громадянці ОСОБА_1 , за період з 29.01.2020 по 24.05.2023 року провадилась відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копій архівних відомостей з липня 2018 по червень 2023 року сформованої по ОСОБА_5 та наданої в якості доказів відповідачем на адвокатський запит представника позивача від 27.01.2024 з якої вбачається, що за спірний період позивачу з 29 січня 2020 по 19 травня 2023 роки нараховувався та виплачувався посадовий оклад з січня 2020 по листопад (включно) 2020 року у розмірі - 5070,00 грн., грудень 2020 року - 5 920,00 грн.; січень 2021 року - 5 645,80 грн.; лютий 2021 року - 6 194,20 грн.; з березня 2021 по червень 2021 року (включно) у розмірі - 5 920,00 грн., липень 2021 року - 5 608,33 грн.; з серпня 2021 по грудень 2021 року (включно) у розмірі - 5070,00 грн.; січень 2022 року - 5 514,33 грн.; лютий 2022 року - 5 416,77 грн.; березень 2022 року - 5070,00 грн.; квітень 2022 року - 5370,36 грн.; травень 2022 року - 7 278,82 грн.; червень 2022 року - 5938,68 грн.; липень 2022 року - 5920,00 грн.; серпень 2022 року - 954,80 грн.; даних з вересня 2022 по грудень 2022 року (включно) відомість про грошове забезпечення позивача не містить; даних за період з січня 2023 по травень 2023 року (включно) відомість про грошове забезпечення позивача не містить.
Оклад за військовим званням - з січня 2020 по серпень 2020 року (включно) у розмірі - 1130,00 грн., вересень 2020 року - 1172,90 грн.; з жовтня 2020 по грудень 2020 року (включно) - 1200,00 грн.; з січня 2021 по грудень 2021 року (включно) у розмірі - 1200,00 грн., з січня 2022 по березень 2022 року (включно) у розмірі - 1200,00 грн., квітень 2022 року - 1247,42 грн.; з травня 2022 по липень 2022 року (включно) у розмірі - 1270,00 грн.; серпень 2022 року - 204,84 грн.; даних з вересня 2022 по грудень 2022 року (включно) відомість про грошове забезпечення позивача не містить; даних за період з січня 2023 по травень 2023 року (включно) відомість про грошове забезпечення позивача не містить.
Другим спірним питанням та однією з позовних вимог позивача є визнання протиправними дії відповідача стосовно утримання з її доходів військового збору в період її залучення до заходів національної безпеки та оборони та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу утримані з її грошового забезпечення розміри військового збору за період її залучення до заходів національної безпеки та оборони.
З вищезазначеної архівної відомості сформованої по позивачу за період з вересня 2018 по червень 2023 року вбачається наступне відрахування військового збору з грошового забезпечення позивача: вересень 2018 року - 165,90 грн.; жовтень, листопад 2018 року - 0,00 грн.; грудень 2018 року - 28,89 грн.; січень 2019 року - 75,99 грн.; лютий 2019 року - 64,48 грн.; березень 2019 року - 2,02 грн.; квітень 2019 року - 2,02 грн.; травень 2019 року - 31,14 грн. та 51,00 грн.; червень 2019 року - 2,02 грн. та 51,00 грн.; липень 2019 року - 3,10 грн.; серпень 2019 року - 93,51 грн. та 51,00 грн.; вересень 2019 року - 10,64 грн. та 1,65 грн.; жовтень 2019 року - 37,68 грн.; листопад 2019 року - 191,57 грн. та 23,85 грн.; грудень 2019 року - 119,95 грн. та 51,00 грн.; січень 2020 року - 3,25 грн., лютий 2020 року - 25,86 грн., березень 2020 року - 27,42 грн. та 82,50 грн.; квітень 2020 року - 20,92 грн. та 28,49 грн.; травень 2020 року - 57,78 грн.; червень 2020 року - 3,25 грн. та 28,49 грн.; липень 2020 року - 3,25 грн.; серпень 2020 року - 3,39 грн.; вересень 2020 року - 223,40 грн.; жовтень 2020 року - 168,56 грн.; листопад 2020 року - 3,39 грн.; грудень 2020 року - 3,39 грн., січень 2021 року - 3,51 грн.; лютий 2021 року - 4,97 грн.; березень 2021 року - 4,97 грн.; квітень 2021 року - 31,86 грн.; травень 2021 року - 6,23грн.; червень 2021 року - 33,12 грн.; липень 2021 року - 14,35 грн.; серпень 2021 року - 31,69 грн.; вересень 2021 року - 110,31 грн.; жовтень 2021 року - 54,30 грн.; листопад 2021 року - 181,06 грн.; грудень 2021 року - 8,10 грн.; січень 2022 року - 8,45 грн.; лютий 2022 року - 8,44 грн.; березень 2022 року - 511,13 грн.; квітень 2022 року - 431,09 грн.; травень 2022 року - 851,84 грн.; червень 2022 року - 829,27 грн.; липень 2022 року - 829,81 грн.; серпень 2022 року - 133,96 грн.; з вересня по листопад 2022 року (включно) даних про грошове забезпечення архівна відомість взагалі не містить; грудень 2022 року - 19,05 грн.; з січня 2023 по травень 2023 року (включно) даних про грошове забезпечення позивача архівна відомість взагалі не містить; червень 2023 року - 17,26 грн.
Отже враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що спірним питанням у даній справі є нарахування та виплата відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням та інших додаткових виплат із застосуванням за період служби позивача з 29.01.2020 по 20.05.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлених законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлених законом на відповідний рік несення служби позивачем, а також відрахування військового збору з грошового забезпечення позивача.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX «Про державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Стосовно періоду зазначеного позивачем у його позовних вимогах, а саме з 29.01.2020 по 19.05.2023 року відповідно за який слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй грошового забезпечення та інших додаткових виплат із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та як похідна вимога зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 суд зазначає наступне.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів щодо грошового забезпечення позивача, а саме архівних відомостей за 2022 та 2023 роки сформованих по позивачу, судом встановлено відсутність взагалі нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за наступні періоди: з вересня 2022 по травень 2023 року, інших доказів наданих сторонами по справі матеріали не містять.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу в період з 29 січня 2020 року по серпень 2022 року (включно) грошового забезпечення, а також інших додаткових виплат за вказаний період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти слід визнати протиправною та як похідна вимога зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по серпень 2022 року (включно), а також інших додаткових виплат за вказаний період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо утримання військового збору з доходів позивача, та зобов'язання нарахувати та виплати утримані з грошового забезпечення розміри військового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
У відповідності до пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС).
Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 №1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором» (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №650 від 22.08.2018) вказано наступне.
Відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:
Установити, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь: в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції; у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, витягів з наказів Командувача об'єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів здійснення таких заходів.
Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.
Надалі Постанову Кабінету Міністрів країни від 30 грудня 2015 №1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором» (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №244 від 17.03.2023) щодо підтвердження статусу осіб доповнено новим абзацом, а саме: у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, передбаченої абзацом першим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1253, № 58, ст. 3463, № 82, ст. 5035; 2023 р., № 13, ст. 778), особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів (згідно з Постановою КМ № 244 від 17.03.2023).
Особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, та позбавлені з будь-яких причин виплати додаткової винагороди, застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про позбавлення виплати додаткової винагороди, де зазначаються періоди безпосередньої участі у зазначених заходах, за які особа позбавлена такої виплати (згідно з Постановою КМ № 244 від 17.03.2023).
Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків (згідно з Постановами КМ №650 від 22.08.2018, №244 від 17.03.2023).
Так, з архівної відомості щодо грошового забезпечення позивача за періоди з 2018 по серпень 2022 року наданих відповідачем разом із відповіддю на заяву позивача, судом було встановлено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода за участь в АТО/ООС: у 2018 році: з вересня по грудень 2018 року (включно); у 2019 році: усі місяці; 2 лінія ООС у 2020 році: усі місяці; у 2021 році: усі місяці; у 2022 році: з січня по березень (включно) у 2023 році не нараховувалась та не виплачувалась зовсім.
Окрім цього, відповідачем в якості доказів безпосередньої участі позивача у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях з метою виконання службових (бойових завдань) були надані копії наступних витягів із наказів Командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) м. Часів Яр:
- №136/дск від 04.10.2018 року вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 18 серпня 2018 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №23/дск від 26.01.2019 року вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 15 грудня 2018 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №46/дск від 22.02.2019 року вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 02 січня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №46/дск від 22.02.2019 року вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 11 січня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №119/дск від 16.05.2019 року вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 10 квітня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №119/дск від 16.05.2019 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 14 квітня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №187/дск від 02.08.2019 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 14 липня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №187/дск від 02.08.2019 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 21 липня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №250/дск від 11.10.2019 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 21 серпня 2019 року, з 24 вересня 2019 року та з 30 вересня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №250/дск від 11.10.2019 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 22 серпня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №278/дск від 13.11.2019 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 05 жовтня 2019 року та 11 жовтня 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №303/дск від 12.12.2019 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 13 листопада 2019 року та 30 листопада 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №303/дск від 12.12.2019 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 27 листопада 2019 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №49/дск від 24.02.2020 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 19 січня 2020 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №49/дск від 24.02.2020 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 22 січня 2020 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №120/дск від 16.05.2020 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 21 квітня 2020 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №120/дск від 16.05.2020 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 28 квітня 2020 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №206/дск від 21.08.2020 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 03 серпня 2020 року - лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №259/дск від 16.10.2020 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 22 вересня 2020 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №96/дск від 15.04.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 17 березня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №96/дск від 15.04.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 20 березня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №146/дск від 10.06.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 26 травня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №146/дск від 10.06.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 29 травня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №170/дск від 08.07.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 25 червня 2021 року та з 07 липня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №170/дск від 08.07.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 26 червня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №205/дск від 13.08.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 10 липня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №223/дск від 04.09.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 16 серпня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №223/дск від 04.09.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 29 серпня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №228/дск від 10.09.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 04 вересня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №228/дск від 10.09.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 05 вересня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №263/дск від 22.10.2021 року, вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 11 жовтня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №263/дск від 22.10.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 10 жовтня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 ;
- №275/дск від 05.11.2021 року, вважати такими, що прибули до складу сил та засобів які беруть безпосередню участь, з 30 жовтня 2021 року - старшого лейтенанта ОСОБА_2 .
Представником відповідача не заперечується факт того, що відповідно до вищезазначених витягів із наказів командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) позивач у вищезазначений період з вересня 2018 по березень 2022 року приймала безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), а тому у вказаний період була наділена пільгою, передбаченою пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України в частині звільнення від оподаткування військовим збором отриманого нею грошового забезпечення.
Стосовно періоду проходження служби позивачем з квітня 2022 по 19.05.2023 року в матеріалах справи відсутні докази щодо приймання позивачем безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд також звертає увагу, що звільнення від оподаткування військовим збором у даному разі здійснюється у силу законодавчих приписів, а не на підставі окремого звернення особи про це.
Таким чином враховуючи вищезазначене, а також те, що відповідачем у період з вересня 2018 року по березень 2022 року утримувався з грошового забезпечення позивача військовий збір за період безпосередньої участі останньої в антитерористичній операції та/ або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, суд дійшов висновку, визнати такі дії відповідача протиправними та як наслідок зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу утримане оподаткування у вигляді військового збору з її доходів у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останньої в антитерористичній операції та/ або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації починаючи з вересня 2018 року по березень 2022 року (включно).
Подібна правова позиція викладена в судових рішеннях Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справа №812/942/17, від 27 квітня 2020 року справа № 812/639/18, від 17 березня 2021 року справа №812/1471/16.
Стосовно пропущеного строку звернення позивача з даним адміністративним позовом, про що зазначає у своєму відзиві відповідач, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати йому належного грошового забезпечення та виплати утриманого оподаткування у вигляді військового збору з його грошового забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в п. 2.3 мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Як видно з цієї позиції, Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином у вказаній статті встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Застосування до позову про нарахування та виплату належного грошового забезпечення лише ч. 2 ст. 122 КАС України, спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав.
Відповідно ж до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
На підставі ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №620/4218/18 від 21.09.2018 року, в якій зазначено, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Таким чином, оскільки даний позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата належного грошового забезпечення, утримання оподаткування у вигляді військового збору з грошового забезпечення), то подання такого не обмежується будь-яким строком.
В порядку частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У той же час, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Враховуючи вищезазначені норми, доводи позивача, а також те, що строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, суддя не вважає, що позивачем не був пропущений строку звернення з даними позовними вимогами.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач відповідно до приписів ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в період з 29 січня 2020 року по серпень 2022 року (включно) грошового забезпечення, а також інших додаткових виплат за вказаний період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по серпень 2022 року (включно), а також інших додаткових виплат за вказаний період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) щодо оподаткування військовим збором доходів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останньої в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації починаючи з вересня 2018 по березень 2022 року (включно).
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) утримане оподаткування у вигляді військового збору з її доходів у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останньої в антитерористичній операції та/ або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації починаючи з вересня 2018 року по березень 2022 року (включно).
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 03 травня 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець