02 травня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/5746/21
Провадження № 11-кп/4820/389/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.263 ч.1, ст. 307 ч.ч.1, 2, 3, ст. 311 ч.3, ст.313 ч. 3, ст. 317 ч.2, ст. 348 КК України, у кримінальному провадженні №12019240000000300 від12.11.2019 року,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року,за результатами розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.263 ч.1, ст. 307 ч.ч.1, 2, 3, ст. 311 ч.3, ст.313 ч. 3, ст. 317 ч.2, ст. 348 КК України, продовжено термін тримання під вартою до 22 червня 2024 року, включно.
Відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на менш суворий.
Своє рішення суд обґрунтовував тим, що враховуючи відомості про особу обвинуваченого та особливу суспільну небезпеку інкримінованих йому правопорушень, продовжують існувати ризики, визначені ст. 177 КПК України, а саме: можливість ухилення від суду, неправомірного впливу на свідків та продовження злочинної діяльності, у зв'язку з чим термін тримання під вартою підлягає продовженню.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказане рішення обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.
Вказує на те, що з 10.09.2020 року перебуває в слідчому ізоляторі, за цей були досліджені всі докази по справі, а саме: допитані свідки та потерпілі, проведені експертизи, а тому, на його думку, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, перестали існувати. Вважає, що вказаний судом, такий ризик як продовження займатися злочинною діяльністю, є безпідставним, оскільки такою діяльністю він ніколи не займався і вину в інкримінованих правопорушеннях не визнає.
Крім того, зазначає, що в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має стійкі соціальні зв'язки та постійне місце проживання, а також на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей та матір похилого віку.
Вказане, на його думку, свідчить про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на підставі яких йому було продовжено термін тримання під вартою.
Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного перегляду ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу обвинуваченим.
Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти її задоволення, вважав ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року законною та обґрунтованою.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного виходить, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням прокурора, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Виходячи зі змісту ст.177 ч.2 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ст.177 ч.1 КПК України.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими мотиви суду, викладені в ухвалі про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу в виді тримання під вартою на час судового розгляду. Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд в повній мірі врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.263 ч.1, ст. 307 ч.ч.1, 2, 3, ст. 311 ч.3, ст.313 ч. 3, ст. 317 ч.2, ст. 348 КК України, тобто злочинів, частина з яких є умисні особливо тяжкі, зокрема: санкція ст. 307 ч.3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від 9 до 12 років з конфіскацією майна; санкція ст.313 ч.3 КК України - покарання у виді позбавлення волі від 5 до 12 років з конфіскацією майна; санкція ст.348 КК України - покарання у виді позбавлення волі від 9 до 15 років або довічним позбавлення волі. Виходячи із пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення та враховуючи підвищену суспільну небезпечність злочинів, в яких він обвинувачується, в тому числі пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, а також дані про особу обвинуваченого, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, останній може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжувати злочинну діяльність.
Таким чином, судом враховані дані про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та суспільну небезпечність інкримінованих йому злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які з огляду на вказане не зменшилися та продовжують існувати.
Враховуючи наведене, доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, в його поведінці, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки судом першої інстанції при вирішенні питання продовження дії запобіжного заходу були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку його дії.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 у поданій апеляційній скарзі про можливість застосувати до нього запобіжний захід, у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання прокурора не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Не наведено доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою і в апеляційній скарзі.
Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, стійких соціальних зв'язків, двох дітей та матері похилого віку не є підставою для скасування запобіжного заходу в виді тримання під вартою під час судового розгляду провадження. Всі наведені відомості на думку колегії суддів, наведених висновків не спростовують. Такі обставини не змінилися з часу обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу та в цілому не свідчать про зменшення ризиків в поведінці обвинуваченого, передбачених ст. 177 КПК України. Зважаючи на тяжкість висунутого обвинувачення, яка з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом цілком правильно зазначено, що запобігання встановленим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого не можливо.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що тяжкість обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, обумовлюють доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та виправдовують обмеження його особистої свободи на певний час.
З огляду на наведене, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування чи зміни, за вимогами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 404, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року, якою строк тримання під вартою ОСОБА_7 продовжено до 22 червня 2024 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3