02 травня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року, якою стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зоря Веселинівського району Миколаївської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 червня 2024 року,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_6
обвинувачений ОСОБА_5
захисник ОСОБА_7
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 червня 2024 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує на те, що клопотання прокурора не містить доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не доведено й того, що вказані ризики не зменшились, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Жовтневого районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № № 12023152260000431, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а застосування до ОСОБА_5 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, та вчинення іншого кримінального правопорушення, не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в їх межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Так, в провадженні Жовтневого районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № № 12023152260000431, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а застосування до ОСОБА_5 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, та вчинення іншого кримінального правопорушення, не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може, переховуватись від суду.
Крім того, обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки не має постійного джерела доходу, на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб також не має, до затримання проживав один, постійного доходу не мав, існував за рахунок періодичних заробітків. Обвинувачений має досвід кримінального переслідування, раніше судимий, крім цього, Миколаївським районним судом Миколаївської області розглянуті щодо ОСОБА_5 , три кримінальні провадження, два вироки суду станом на 22 квітня 2024 року, набрали законної сили, що свідчить про небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення та про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, що зазначені ризики продовжують існувати та їм неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_5 , запобіжного заходу більш м'якого, ніж тримання під вартою, і що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд, враховує, що ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за яке може бути призначено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. У зв'язку з чим тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а тому вказаний ризик переховування обвинуваченого є значним.
При цьому, всупереч доводам апелянта, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, а така можливість в даному кримінальному провадженні, з огляду на характер злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , об'єктивно та беззаперечно, існує.
За таких обставин, судом було обґрунтовано продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 , винятковий запобіжний захід, оскільки тільки тримання його під вартою зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2024 року, стосовно ОСОБА_5 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді