Дата документу 01.05.2024 Справа № 336/11523/23
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №336/11523/23 Головуючий у 1-й інстанції: Звєздова Н.С.
Провадження №22-ц/807/1145/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
01 травня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.,
за участю секретаря Осташенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Фоменка Сергія Івановича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року про залишення заяви без розгляду у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Фоменка Сергія Івановича, заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту перебування особи на утриманні, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Фоменка Сергія Івановича звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні, заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На обгрунтування заяви зазначає, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 20 вересня 1979 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 20.09.1979 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 16 жовтня 2023 року.
За свого життя чоловік тривалий час працював на підприємствах важкої промисловості, отримував значну заробітну плату за свою трудову діяльність. У зв'язку із зазначеним після набуття віку 60 років ОСОБА_2 було призначено пенсію, розмір якої в останній рік його життя становив 11 060 грн на місяць, така обставина підтверджується скріном СМС-повідомлення про нарахування пенсії.
ОСОБА_1 також після набуття певного віку було призначено пенсію, але її трудова діяльність не була пов'язана із великим навантаженням, у зв'язку з чим розмір призначеної їй пенсії станом за останній рік становив 2 760 грн на місяць.
Оскільки після досягнення пенсійного віку пенсія була єдиним джерелом доходів їх сім'ї. Як вбачається різниця між отримуваною пенсією ОСОБА_2 та отримуваною пенсією заявницею є суттєвою, фактично заявниця ОСОБА_1 , як особа яка є непрацездатною, перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 ..
У зв'язку зі смертю чоловіка вона звернулася до Пенсійного фонду України з заявою від 20 жовтня 2023 року про проведення перерахунку пенсії, а саме про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява ОСОБА_1 опрацьовувалась спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом єдиної черги, якими було прийнято рішення №923020820111 від 24 жовтня 2023 року про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю документа, що засвідчує факт перебування на утриманні годувальника. На час смерті ОСОБА_2 , заявниця була зареєстрована за адресою, відмінною від адреси її чоловіка, а саме ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а заявниця є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Про прийняте рішення ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30 жовтня 2023 року №0800-0210-8/77735, що позбавляє її права, передбаченого п. 1. ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Встановлення факту перебування на утриманні на момент смерті для заявниці має юридичне значення, оскільки дозволить їй реалізувати право на перехід на пенсію, у зв'язку із втратою годувальника.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дня призначення йому пенсії, тобто з 19 червня 2017 року по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року зазначену заяву залишено без розгляду на підставі ч.6 ст.294 ЦПК України, оскільки вбачається спір про право.
Не погоджуючись з судовим рішення, ОСОБА_1 , представник, адвокат Фоменко Сергій Іванович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що існує спір про право, посилаючись виключно на те, що заінтересована особа заперечує проти встановлення відповідного факту. Жодних аргументів, якими би підтверджувалось, що правовідносини за своїм змістом є спірними судом наведено не було. Враховуючи те, що встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не має ознак наявності спору про право, оскільки її перебування на утриманні чоловіка ніким не оспорюється, а лише потребує підтвердження у судовому порядку, вважає ухвалу суду незаконною та необгрунтованою. Більше того, посилання суду першої інстанції на наявність спору про право не може беззаперечно свідчити про наявність такого спору
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явилося, на адресу апеляційного суду надійшла заява, в якій Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просить розглядати справу за їх відсутності.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене справа підлягає розгляду в даному судовому засіданні за відсутності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.
Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду мотивована тим, що за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги заявниці пов'язані з цивільно-правовими відносинами щодо призначення їй пенсії через втрату годувальника, а отже, не підлягають вирішенню у порядку окремого провадження, з урахуванням заперечень заінтересованої особи, в даному випадку вбачається спір про цивільне право, яке підлягає розгляду в позовному провадженні.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , про що складено відповідний актовий запис №2991 (а.с.11).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 20 лютого 1988 року, що також підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, сформованого суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздова Н.С. 06 листопада 2023 року (а.с.7-8,26).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 18 червня 1980 року (а.с.4-6).
З посвідчення серії НОМЕР_5 від 29 травня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком (а.с.20).
Відповідно до довідки Головного пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та отримує пенсію за віком, з листопада 2022 по жовтень 2023 розмір якої склав 31 880 грн, останнє нарахування в розмірі 2 760 грн (а.с.18).
З посвідчення серії НОМЕР_6 від 07 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 отримував пенсію за віком (а.с.20).
Останнє зарахування пенсії ОСОБА_2 було 12 жовтня 2023 року у розмірі 11 060,77 грн, що підтверджується скріном СМС-повідомлення про нарахування пенсії (а.с.19).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис № 1735 (а.с.10).
Відповідно до акту підтвердження фактичного проживання від 31 жовтня 2023 року, складеного головою Квартального комітету №93 Шевченківський район м. Запоріжжя Гордієвська, у присутності свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , вбачається, що в період з 1979 року по 14 жовтня 2023 року та на момент смерті, ОСОБА_2 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 1979 року по 2010 року, АДРЕСА_1 з 2010-2023 року, зі своєю сім'єю та вели сумісне господарство з ОСОБА_1 (а.с.22).
У зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , заявниця звернулась до Пенсійного фонду України з заявою від 20 жовтня 2023 року про проведення перерахунку пенсії, а саме про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява ОСОБА_1 опрацьовувалась спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом єдиної черги, якими було прийнято рішення №923020820111 від 24 жовтня 2023 року про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю документа, що засвідчує факт перебування на утриманні годувальника. На час смерті ОСОБА_2 , заявниця була зареєстрована за адресою, відмінною від адреси її чоловіка, а саме ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а заявниця є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Про прийняте рішення ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30 жовтня 2023 року №0800-0210-8/77735.
ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав ОП ЗМБТІ від 27 квітня 2011 року, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину 2-157 07 лютого 2011 П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 , про що зазначено також в технічному паспорті на вказаний житловий будинок (а.с.13-15,17).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
За приписами ч.ч. 1, 2 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
За ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Отже, обов'язком суду при розгляді справи окремого провадження є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Як роз'яснено в п.п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , проживала з ним спільно, хоч і зареєстрована була за іншою адресою, а також на те, що пенсія її чоловіка була постійним та основним джерелом для існування, оскільки доходи померлого чоловіка значно перевищували по сумі доходи заявниці.Отже встановлення факту її перебування на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 за його життя, має суттєве значення для виникнення її майнових прав, а саме для отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, зазначаючи також, що в позасудовому порядку встановити такий факт неможливо. Невизнання заінтересованою особою - ГУ ПФУ в Запорізькій області цього факту порушує її право, тому вона змушена звернутись до суду.
Таким чином, встановлення факту перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 необхідно не для отримання загалом пенсії (пенсію за віком вона вже отримує), а для можливості переходу з одного виду пенсії (за віком) на інший (по втраті годувальника).
Під час розгляду справи заінтересована особа - ГУ ПФУ в Запорізькій області у додаткових поясненнях по справі, заперечувало проти задоволення заяви про встановлення факту, з якою заявниця звернулася до суду, з посиланням на відсутність правових підстав для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, зазначаючи, що не погоджується з встановленням факту саме в порядку окремого провадження з тих підставах, що встановлення заявленого факту в подальшому має на меті призначення пенсії ОСОБА_1 у зв'язку зі втратою годувальника згідно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто вбачається спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження із доведенням певних обставин в установлений ЦПК України спосіб - надання доказів, їх витребування, допит свідків тощо. Заінтересованою особою із заяви ОСОБА_1 не встановлено, що вона перебувала на утримані та одержувала грошову допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, і яке вона втратила у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , тобто пенсійному фонду не було надано заявницею в досудовому порядку документ, що засвідчує факт перебування її на утриманні годувальника. А тому заінтересована особа просила суд залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду (а. с. 48-54).
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого.
Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Встановлення факту перебування на утриманні, на момент смерті для заявниці має юридичне значення, оскільки дозволить їй реалізувати право на перехід на пенсію, у зв'язку із втратою годувальника.
Разом із тим, сама по собі відмова ГУПФ України у Запорізькій області в перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю документа, що засвідчує факт перебування на утриманні годувальника не свідчить на існування спору про право.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в своїх запереченнях щодо задоволення заяви ОСОБА_1 . ГУ ПФ України посилається лише на те, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_8 від 20 жовтня 2023 року про проведення перерахунку пенсії та доданих до заяви документів було встановлено, що акт підтвердження фактичного проживання з померлим від 31.10.2023 року, виданий головою квартального комітету № 93 Шевченківського району м. Запоріжжя не відповідає вимогам пункту 2.11 Порядку № 22-1 від 25 листопада 2005 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 ( з подальшими змінами), що в свою чергу є підставою для відмови в призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, при цьому заінтересована особа посилається на вимоги «Порядку», але безпідставно зазначає, що вбачається спір про право.
Таким чином, висновок суду про те, що зі змісту заяви та характеру спірних правовідносин вбачається спір про право, є припущенням, яке не грунтується на матеріалах справи, в яких відсутні докази того, що заінтересована особа, оспорює або не визнає права заявниці, а лише посилається на те, що наданий заявницею акт на підтвердження факту її проживання з померлим не відповідає Порядку № 22-1 від 25 листопада 2005 року, у зв'язку із чим висновок суду про залишення заяви без розгляду на підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України є необгрунтованим та передчасним.
Суд не позбавлений права при розгляді в порядку окремого провадження даної справи оцінити надані заявницею докази на підтвердження факту перебування на утриманні свого чоловіка за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повнному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до положень 89 ЦПК України.
Аргументи апеляційної скарги є виправданими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенціїзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Разом з тим колегія суддів не вбачає підстав для розподілу судових витрат в зв'язку з переглядом справи в апеляційному суді, оскільки передача справи до суду першої інстанції для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору, при якому вирішуються питання розподілу понесених сторонами судових витрат згідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Фоменка Сергія Івановича задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 рокуу цій справі скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 02 травня 2024 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.