Дата документу 01.05.2024 Справа № 317/7086/23
Єдиний унікальний № 317/7086/23 Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р.В.
Провадження № 22-ц/807/1033/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
01 травня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову зазначив, що 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №23877 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №748468016 від 18 жовтня 2019 року на суму 19013, 50 грн, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога», правонаступником якого усіх прав та обов'язків є Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», а правонаступником останнього є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».
У подальшому ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Якименка А.О. із заявою про примусове виконання виконавчого напису.
25 січня 2022 року Приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Якименко А.О. було відкрито виконавче провадження ВП № 68366930 року за виконавчим написом від 12 березня 2021 року № 23877 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості у сумі 19 013,50 грн.
На думку позивача виконавчий напис приватного нотаріуса незаконним та вчиненим з порушенням вимог чинного законодавства України та таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріусу повинні були подані документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а саме нотаріально посвідченого кредитного договору. Разом з тим, договір №748468016 від 18 жовтня 2019 року нотаріально не посвідчений.
Крім того на переконання позивача при винесенні оспорюваного виконавчого напису була відсутня обов'язкова умова, а саме безспірність вимоги.
Також вказував, що приватний нотаріус не перевірила доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури посвідчення напису, передбаченої пунктом 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не надала достатніх та належних доказів відповідно до п. 3.2 передбаченого Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Вказані обставини, стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 12 березня 2021 року №23877, виданий приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованість у сумі 19 013,15 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 12 603,83 грн, стягнуті з нього у виконавчому провадженні №68366930 з примусового виконання виконавчого напису від 12 березня 2021 року №23877, виданого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 01 березня 2024 року, з урахуванням ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2024 року про виправлення описки в судовому рішенні, позов задоволено частково.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №23877, вчинений 12.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в загальному розмірі 19 013,50 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 10 389,65 грн безпідставно набутих грошових коштів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 2147, 20 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 березня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис у відповідності до вимог чинного законодавства. Суд не взяв до уваги, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом, кредитний договір сторонами не оспорювався, а отже кредитний договір № 748468016 від 18 жовтня 2019 року є чинним, відповідно до ст. 203 ЦК України. Позивач підписавши кредитний договір взяв на себе зобов'язання повернути кредитні кошти. Тобто, поняття безпідставності недоречно використовувати до відповідача, оскільки останній мав підстави для стягнення боргу за кредитним договором. При вчиненні виконавчого напису, нотаріус в повній мірі вивчив їх зміст та прийшов до висновку безспірності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Договори факторингу на підтвердження прав вимоги відповідача та безспірності заборгованості позивача надавались приватному виконавцю Якименку А.О. Оскільки виконавчий напис № 23877 від 12.03.2021 року вчинений відповідно з дотриманням вимог норм чинного законодавства, тому вимога позивача щодо поверненням коштів, які біли стягнуті під час виконавчого провадження у даній справі не має достатніх правових підстав відповідно до вимог чинного законодавства. Крім цього вважають, що позивачем не доведено будь-якими належними і допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, які підтверджують повноваження адвоката у справі, а також заявлений їх розмір. Вважають, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із складністю вказаною справи.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою апеляційного суду про доставку судової повістки в їх електронний кабінет ( а.с. 118-121) до апеляційного суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності учасників справи
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, не може бути визнана безспірною, виконавчий напис вчинено за відсутності нотаріально посвідченого кредитного договору, матеріали справи не містять і доказів того, що позивач отримував вимоги про можливе стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом вчинення виконавчого напису, а тому суд дійшов висновку про задоволення позову та визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. про стягнення боргу за кредитним договором із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» таким, що не підлягає виконанню. Суд першої інстанції керуючись частинами першої, другої статті 1212 ЦК України про те, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Враховуючи, що виконавчий напис нотаріуса № 23877 від 12.03.2021 на підставі якого відбувалось стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ОнлайнФінанс» є таким, що не підлягає виконанню, тому грошові кошти у розмірі 10389,65 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню на користь позивача.
Крім того, позивачем підтверджено витрати на правову допомогу та надано на їх підтвердження письмові докази, в яких зазначені дії та послуги адвоката ґрунтуються на положеннях статті 137 ЦПК України, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., на підставі ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, вчинено виконавчий напис про звернення стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиплачених в строк грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за кредитним договором №748468016 від 18 жовтня 2019 року, за період з 29 січня 2021 року по 27 лютого 2021 року, в сумі 17 813,50 грн, а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 5750 грн; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом в розмірі 9156,30 грн; строкова заборгованість за штрафами та пенями в розмірі 2907,20 грн, плата за вчинення виконавчого напису у розмірі 1 200 грн. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 23877 (а.с.12 зворот-13).
В матеріалах справи міститься копія кредитного договору 748468016 від 18 жовтня 2019 року, однак відомості, що такий договір було нотаріально посвідчено відсутні, у тому числі, не зазначено про це у самому виконавчого написі (а.с.10 зворот-11).
Відповідно до кредитного договору, Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 5750,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.4 цього Договору відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику (п.1.1).
Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 14 днів (п.1.2 договору).
Кредит надається строком на 14 днів (п.1.3 договору).
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,66% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору (п.1.4 договору).
З урахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти з користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 605,90 % річних (п.1.5 договору).
Розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені в графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору (договору №1 до договору) (п.1.6 договору).
25 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області на підставі вказаного вище виконавчого напису відкрито виконавче провадження №68366930 (а.с.13 зворот-14).
Відповідно до заяви про примусове виконання рішення від 26 серпня 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» направило ОСОБА_1 письмову заяву в якій повідомив щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. за №23877 від 12.03.2021 року про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 19 013,50 грн. У випадку встановлення доходу боржника, будуть зверненні стягнення на заробітку плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника в межах суми заборгованості. Дана заява була направлена ОСОБА_1 на адресу його місця реєстрації зазначеної в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , а саме: АДРЕСА_1 (а.с.6-7,10).
Відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Якименка А.О. від 30 листопада за № 46706, адресованої на адвокатський запит адвокату Вельможко А.І. встановлено, що в ході проведення виконавчих дій в рамка ВП № 683666930 загальна сума стягнутих та перерахованих коштів становить 12603,83 грн, з яких: 1476,86 грн - витрати ВП; 10389,65 грн - основна сума боргу яка перерахована стягувачу за виконавчим документом; 737,32 грн - основна винагорода приватного виконавця (а.с.9 зворот).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (відповідно до статті 18 ЦК України).
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, Законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 295/5(далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку(підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказано, що: «оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності.
10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Враховуючи, що кредитний договір № 992161620 від 25 жовтня 2019 року на підставі якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис нотаріусом 09 жовтня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, який, не посвідчений нотаріально, тобто недотримано вимог, передбачених Законом України «Про нотаріат» та Порядком процедури вчинення виконавчих написів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 274/2478/18 (провадження № 61-6636св21).
З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було надані всі необхідні документи для вчинення вказаного виконавчого напису.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні можуть бути оскаржені до суду особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можливе не лише з підстав недотримання нотаріусом порядку та процедури вчинення виконавчого напису, а також у зв'язку із наявністю спору між кредитором та стягувачем щодо розміру заборгованості.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року при розгляді справи № 6-887цс17, предметом якої був спір про оспорення виконавчого напису, де суд вказав, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно якої, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (п.34 постанови).
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів, що при вчиненні виконавчого напису надавалися первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення, отже відсутні підстави для висновку про безспірність заборгованості.
Доводи апеляційної скарги, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було надано нотаріусу документи, які підтверджують безспірність заборгованості, жодними доказами не підтверджено. Так, до матеріалів справи позивачем додано копію Кредитного договору № 748468016 від 18 жовтня 2019 року. З наданих доказів неможливо встановити факт отримання позивачем від кредитора будь-яких коштів, а також факт наявності заборгованості за кредитним договором і таких доказів в ході розгляду справи надано не було.
Враховуючи викладене в сукупності, рішення суду першої інстанції в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є законним і таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що кредитна заборгованість позивача у даній справі є безспірною, такою, що ґрунтується на приписах чинного кредитного договору, а право вимоги щодо неї належить позивачу у справі, адже спеціальним нормативно-правовим актом регламентовано особливий порядок видачі виконавчих написів за кредитними договорами, які мають бути посвідчені нотаріально, що за обставин цієї справи не мало місця.
Перевіряючи рішення суду в частині про стягнення безпідставно набутих коштів, колегія суддів виходить з наступного.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Оскільки у розглядуваній справі виконавчий напис, вчинений 12.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за № 23877, за яким стягнуто 12 323,79 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала.
За таких обставин, відповідно до приписів статті 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу отримані грошові кошти.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20.
Відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Якименка А.О. встановлено, що в ході проведення виконавчих дій в рамка ВП № 683666930 загальна сума стягнутих та перерахованих коштів становить 12603,83 грн, з яких: 1476,86 грн - витрати ВП; 10389,65 грн - основна сума боргу яка перерахована стягувачу за виконавчим документом; 737,32 грн - основна винагорода приватного виконавця.
Суд першої інстанції вірно керувався частинами першої, другої статті 1212 ЦК України про те, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином враховуючи, що виконавчий напис нотаріуса № 23877 від 12.03.2021 на підставі якого відбувалось стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ОнлайнФінанс» є таким, що не підлягає виконанню, грошові кошти у розмірі 10389,65 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню на користь позивача.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, сторона позивача, в силу ч. 8 ст. 141 ЦПК України додала до позовної заяви відповідні докази щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Згідно вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, на підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача разом із позовною заявою до суду додано:
- укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Вельможко А.І. договір про надання правничої допомоги адвокатом № 244/2023 від 23 листопада 2023 року (а.с.77-79), згідно умов якого клієнт доручила та здійснює оплату послуг адвоката, а адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта без будь-яких обмежень такого представництва у всіх державних органах та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі у органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта без будь-яких обмежень такого представництва, справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі та особі, щодо якої суд вирішив її права під час розгляду цивільної справи, щодо скасування виконавчого напису № 23877 (Розділ І Договору). При цьому, в Розділі IV Договору зазначено, що клієнт сплачує адвокату за надання правової допомоги гонорар в сумі 5000 грн, за консультацію, збір та сканування документів, складання та направлення адвокатського запиту, заяви про забезпечення позову, позовної заяви, правнича допомога під час розгляду справи в суді першої інстанції, у тому числі, отримання копій судового рішення, виконавчих листів у справі та направлення їх на виконання;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 28 листопада 2023 року серії АР №1151046, відповідно до якого адвокат Вельможко А.І. представляє інтереси ОСОБА_1 , виданий на підставі вищезазначеного договору (а.с.15 зворот,16 зворот);
- платіжну інструкцію №0.0.3340945945.1 від 05 грудня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 ФОП 5000 грн, призначення платежу: плата за договором про надання правничої допомоги від 23 листопада 2023 року №244/2023, за позовом до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів (а.с.16);
- підтвердження направлення вказаної позовної заяви з додатками відповідачу по справі (а.с. 17).
Також під час розгляду справи 05 лютого 2024 року адвокатом Вельможко А.І. було надано суду опис робіт (наданих послуг виконаних адвокатом згідно із ч.2 ст. 137 ЦПК України, відповідно до якого станом на 02 лютого 2024 року у цій справі адвокатом Вельможко А.І. клієнту ОСОБА_1 виконано наступний обсяг робіт (надано послуги): консультація; аналіз судової практики, збір та сканування документів; складення та направлення адвокатського запиту; складення та направлення заяви про зупинення вчинення виконавчих дій; складення та направлення позовної заяви (а.с.42).
Так, при прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: - дійсність витрат, - необхідність витрат, - розумність розміру витрат, - співмірність витрат.
З огляду на зазначене, дослідивши матеріали справи та зміст поданих заявником документів, заперечення ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що співмірність наданих адвокатом Вельможко А.І. обсягу правової допомоги з їх вартістю (5000 грн), враховуючи фактичний вид правової допомоги (складання та подання позовної заяви, збирання доказів, відповідної практики по даній категорії справи, обставини справи, складність, написання та подання відповідних клопотань, складання та направлення заяви про зупинення вчинення виконавчих дій), складність справи, затраченим часом на надання таких послуг, а тому фактичні витрати ОСОБА_1 на надання його представником адвокатом Вельможко А.І. відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь позивача ОСОБА_1 вказаних витрат у сумі 5000 грн.
Апеляційний суд також не погоджується з посиланнями скаржника на те, що витрати позивача на правничу допомогу в сумі 5000 грн, які стягнуто судом, не підтверджуються наданими доказами та не відповідають складності справи, адже відповідний розмір витрат підтверджується наявними у справі матеріалами - описом робіт (наданих послуг виконаних адвокатом згідно із ч.2 ст. 137 ЦПК України від 02 лютого 2024 року, платіжною інструкцію №0.0.3340945945.1 від 05 грудня 2023 року на суму 5000 грн.
При цьому обсяг наданих адвокатом позивача послуг у сфері правничої допомоги та складність даної справи виправдовують вказаний вище розмір оплати роботи адвоката.
Покликання в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу в заявленому позивачем розмірі колегія суддів не бере до уваги, оскільки заперечуючи вказаний розмір витрат позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження не співмірності таких витрат.
Доводи апеляційної скарги, про відсутність будь яких належних і допустимих доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду в цій справі, апеляційні скарга не містить.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення без змін розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 березня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 02 травня 2024 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кочеткова І.В.