Справа №756/7459/23
Провадження №2/521/814/24
30 квітня 2024 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування поширеної недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -
До Оболонського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування поширеної недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди та просив суд стягнути на його користь зі ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на власній сторінці відповідача, яка зареєстрована у соціальній мережі Фейсбук, розміщений допис, що паплюжить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Позивач стверджує, що зазначена інформація у вигляді допису розповсюджена в мережі Інтернет та різного роду засобах масової інформації (в т.ч. телебачення), соціальних мережах з численним тиражуванням, коментарями, репостами, тегами тощо. Також позивач зазначає, що вказані відповідачем протиправні дії, зокрема у повідомлений в дописі час та належній позивачу території (загалом у с.Рованці) не здійснювалося жорстоке поводження з тваринами, а саме коти і собаки не топилися, по домашніх тваринах не здійснювалася стрільба. З огляду на вказане позивач вважає, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, що полягає у поширенні недостовірної інформації, а саме: порушення гідності та честі фізичної особи, заподіяння шкоди діловій репутації позивача.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем 06.04.2023 у дописі на власній сторінці в мережі Фейсбук, зобов'язати спростувати недостовірну інформацію поширену відносно позивача шляхом публікації вступної та резолютивної частини тексту судового рішення у дописі на власній сторінці в мережі Фейсбук не пізніше десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20 000,00 гривень.
Відповідні обставили слугували підставою звернення до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 30.06.2023р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування поширеної недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, передано за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 р. справу передано до розгляду судді Мазун І.А. 15.08.2023р. (а.с. __, том 1)
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, сповіщені належним чином. В матеріалах справи наявна заява представника позивача, в якій він підтримав заявлені позовні вимоги та просив слухати справу у його відсутності.
Представники відповідача в судове засідання також не з'явилися, надали відзив на позовну заяву та просили розглядати справу у їх відсутності. У відзиві відповідач зазначає, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки позивач, посилаючись в позові на розповсюдження телеканалами інформації, яка як вважає Позивач, порочить честь, гідність і ділову репутацію останнього, між тим позов подається до ОСОБА_2 , а не до тих телеканалів. В якості обґрунтування відповідач посилається на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.07.2023 у справі №161/6863/23, що набрало законної сили 26.09.2023, яким Позивачу було відмовлено в задоволенні позову, стосовно того ж самого предмету спору, до особи, яка фігурувала у сюжеті телеканалу у вигляді спікера і, на думку позивача, поширила глядачам недостовірну інформацію стосовно його жорсткого поводження з тваринами, оскільки позов був поданий до неналежного відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються главою 20 книги другої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.
У вищезгаданій справі №161/6863/23 судом встановлено, що «не зважаючи на те, що у тексті позову позивач вказує на поширення відповідачем коментарів публічно, в соціальних мережах та інших ЗМІ, жодних позовних вимог з цього приводу не заявлялося, а позивач просив суд спростувати саме ту інформацію, яка поширена у сюжетах ДП «ТРК «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс», ТОВ «Інформаційне агентство «Конкурент».
Також у відзиві відповідач відмічає, що не відповідає дійсності твердження позивача стосовно того, що останній не вчиняв дій, які можна б було кваліфікувати як жорстоке поводження з тваринами посилаючись на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 24.11.2020 у справі №164/1615/20, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.85 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді 1020 гривень штрафу з конфіскацією незаконно добутих об'єктів тваринного світу - дикого зайця, вилученого 09.10.2020 року під час огляду місця події.
З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додано відеозаписи на цифровому носії (компакт диску), де у сюжеті ДП «ТРК «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс» в телевізійній програмі «Новини. Головні події дня» та у сюжеті ТОВ «Інформаційне агентство «Конкурент» в інформаційній програмі «Новини Луцька та Волині» фігурує прізвище та ім'я позивача в контексті описаної ним в позові інформації щодо жорстокого поводження з тваринами. Позивач обґрунтовував надання відеозаписів вказаних сюжетів тим, що в них є посилання на особу відповідача, який першим опублікував інформацію, що паплюжить честь, гідність та ділову репутацію позивача на своїй сторінці в мережі Фейсбук, а зазначені телевізійні канали зробили відповідні сюжети спираючись на вказану публікацію в мережі Фейсбук та довели цю інформацію до глядачів телебачення.
Дослідивши ці матеріали суд прийшов до висновку, що не вбачається жодних ознак, за допомогою яких можливо ідентифікувати особу, на яку є посилання в цих сюжетах під ім'ям та прізвищем « ОСОБА_3 » саме як відповідача (відсутні фото/відео зображення особи, зазначення її по-батькові, не вказано адресу проживання, РНОКПП, дату народження, відсутнє зображення публікації або посилання на неї (з ідентифікатором доступу до відповідної сторінки) в мережі Фейсбук, тощо). Таким чином суд приходить до висновку, що відсутні персональні дані, за допомогою яких можливо б було достеменно встановити, що мова у відеосюжетах йде про інформацію, надану саме відповідачем, а не іншою особою.
16.01.2024 представником відповідача були надані пояснення де, зокрема, зазначалося, що не має підстав вважати, що відповідач є саме цією особою, що нібито розповсюдила інформацію, яка паплюжить честь, гідність та ділову репутацію, адже жодних доказів ідентифікаційних ознак відповідача чи посилань не сторінку відповідача на у мережі Фейсбук позивачем не надано, а якщо у загальній графі пошуку соціальної мережі Фейсбук зазначити словосполучення « ОСОБА_3 », то Фейсбук надає результат пошуку, що складає 72 особи (тобто 72 власних сторінки осіб, зареєстрованих як « ОСОБА_3 » у Facebook).
Як вбачається із матеріалів справи, до позовної заяви позивачем додано копію (роздруківку скрін - шоту) тексту наступного змісту: «КАТ КАТУЄ ТВАРИН В ЛУЦЬКУ!!! Дорогі друзі прошу небайдужих допомогти! В місті Луцьк проживає нелюдь з призвищем ОСОБА_4 номер телефону НОМЕР_1 , який вбиває тварин бездомних та просто сусідських, сьогодні 06.04.2023 мій батько зранку почув крик тварини та побачив наступну картину, що за адресою: АДРЕСА_1 на території цього будинку в клітці знаходиться закатована тварина цей покидьок ловить на ловушку тварин та кидає в свій ставок ЦЕ БАЧИЛИ НЕ РАЗ СУСІДИ також цей покидьок розважається стрільбою з карабіну по тваринам, а саме по собакам та сусідським котам. ДОПОМОЖІТЬ БУДЬ ЛАСКА щоб більше і цього нелюдська не піднімалась рука на вбивство без винних тварин. ПОКИ НАШІ ХЛОПЦІ ВОЮЮТЬ ЗІ ЗЛОМ НА НАШОМУ КУТКУ КРАЇНИ ПОРУЧ З НАМИ ЖИВУТЬ ТАКІ ПОКИДЬКИ!!! Також мені відомо, що цей персонаж живе в АДРЕСА_2 . Кожного дні він викидає тварин зі свого ставка зі своєї дачі в Рованцях, сьогодні мій батько похилого віку не витримав та забрав капкан клітку!!! Зараз кіт вже знаходиться на перетримці. Лікар його оглянув, і тепер він відігрівається і чекає на завтра щоб знову поїхати до лікарні. ПОТРІБНА ПЕРЕТРИМКА. На наступні дні чи довше. У кота є господар бо на ньому є чорний нашийник від бліх. Треба знайти господаря його. Можливо хтось впізнає свого кота».
Дослідивши копію вищенаведеного тексту публікації суд вважає, що твердження позивача про те, що, вказаний текст був розміщений відповідачем на власній сторінці у соціальній мережі Фейсбук під ім'ям та прізвищем « ОСОБА_3 » не підтверджується матеріалами справи, оскільки:
- з наданої в додатках до позову копії публікації не можливо зробити висновок, що це копія сторінки соціальної мережі Фейсбук (відсутні будь-які ознаки, які б ідентифікували зовнішній вигляд вказаної соціальної мережі, її назву тощо);
- не можливо зробити висновок, що це копія з власної сторінки Відповідача у соціальній мережі Фейсбук чи будь-якої іншої особи (відсутні будь-які ідентифікаційні ознаки індивідуальної сторінки (акаунту) особи у Фейсбук, а саме: немає фотографії особи-власника сторінки; дати народження; місця проживання; назви соціальної мережі тощо);
- не можливо зробити висновок, що публікація була зроблена 06 квітня 2023 року, адже у наданій Позивачем копії такої публікації вказане лише «6 квіт.»;
- вбачається, що надана позивачем копія публікації є роздруківкою скрін - шоту з невстановленого Інтернет - чату, оскільки зверху можна розгледіти частину назви, а саме «рованці у групі «Тереве…». Отже це спростовує твердження Позивача, що надана копія публікації є власною (індивідуальною) сторінкою в соціальній мережі будь-якої особи.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, ні в позові, ні в додатках до позову, не зазначив жодного посилання (ідентифікатора) на власну сторінку відповідача в соціальній мережі Фесбук за допомогою якого можна б було перейти (в електронному вигляді) на сторінку відповідача, ідентифікувати особу, що зареєстрована у Фейсбук, та пересвідчитися у наявності чи відсутності інформації на власній сторінці відповідача у Фейсбук, яка зазначається позивачем такою, що паплюжить честь, гідність та ділову репутацію останнього.
Згідно позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі №161/79/18, тягар доведення належить саме позивачу.
Отже, позивач не скористався своїм процесуальним правом та надав жодних належних і допустимих доказів:
- фіксації в мережі Фейсбук контенту (розміщеної інформації, що позивач зазначає як таку, що паплюжить честь, гідність та ділову репутацію);
- про приналежність вказаного контенту власній сторінці відповідача у Фейсбук.
Зокрема, таким доказом могла б бути довідка про приналежність та висновок про фіксацію контенту виданих Центром компетенції адресного простору мережі інтернет (WEBFIX). В постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 у справі №742/3812/18 викладена позиція стосовно того, що довідка про встановлення власника веб-сайту є належним і допустимим доказом у справі, оскільки Центр компетенції адресного простору уповноважений надавати інформацію про власника веб-сайту на підставі свідоцтва про акредитацію, виданого відповідно до закону.
Також судом не береться до уваги надана в додатках до позовної заяви копія заяви про вчинення злочину адвоката І. Василюка в інтересах позивача від 07.04.2023 до ГУНП у Волинській області оскільки такий документ не несе інформації, щоб підтверджувала позицію позивача, а також не містить жодних ознак, що б дозволили ідентифікувати особу відповідача. Крім того, в додатках до позову позивач зазначає, що надається «Копія заяви відповідача від 06.04.2023 до ГУНП у Волинській області (оригінал знаходиться у відповідача)» Проте, в додатках до позовної заяви відсутня копія вищевказаної заяви відповідача.
Відповідно до ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч.1 ст.28, ч.4 ст. 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).
Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суд вважає, що позивачем не доведено як те, що саме відповідачем на власній сторінці у мережі Фейсбук поширена інформація, яка на думку Позивача, паплюжить честь, гідність та ділову репутацію, як і те, що така інформація взагалі була поширена у мережі Фейсбук і сам факт існування тексту такої публікації.
Між тим, зі змісту позовної заяви та доданих відеозаписів вбачається й те, що позивач посилається на поширення інформації відносно позивача щодо жорстокого поводження з тваринами у сюжетах ДП «ТРК «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс», ТОВ «Інформаційне агентство «Конкурент.
Проте позивачем до закінчення підготовчого провадження не було подано до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів ДП «ТРК «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс» та ТОВ «Інформаційне агентство «Конкурент» в порядку ст. 51 ЦПК України.
Пунктом 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц встановлено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 рік) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.
Посилаючись на те, що суд прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000грн., які є похідними від вищезазначених вимог, задоволенню також не підлягають.
З огляду на норми матеріального права та встановленні обставини справи суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову у зв'язку з його необґрунтованістю та не доведеністю.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою МСЕК, тому відповідно до вимог Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то підстави для стягнення з відповідача судового збору, відсутні.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 75-78,83, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування поширеної недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 03 травня 2024 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А. МАЗУН