Справа № 385/2111/23
Провадження № 2/385/79/24
24.04.2024 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Гришака А.М.,
з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайвороні Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку, набутого за час шлюбу,-
22.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку, набутого за час шлюбу.
Позов мотивовано тим, що 04.08.2001 року між позивачем та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. Рішенням Гайворонського районного суду від 17.10.2022 року шлюб між ними було розірвано.
За час спільного проживання з відповідачем за спільні кошти, зароблені внаслідок спільної праці в АДРЕСА_1 побудували житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 157 кв.м, житловою 86 кв.м з відповідними надвірними спорудами: будівля «Б» , вбиральня «Т», огорожа І , ворота 2 , підвал «А1». Житловий будинок зареєстровано на ім'я Відповідача.
Вказаний будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3521110100:50:058:0015, площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Біля будинку розташована ще одна земельна ділянка кадастровий номер 3521110100:50:058:0016, площею 0,0990 га для ведення особистого селянського господарства. Вказані земельні ділянки зареєстровані на ім'я Відповідача.
Позивач бажає, щоб за нею було визнано право власності на частину будинку та по частині вказаних земельних ділянок, які прилеглі до вказаного житлового будинку і належать їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності подружжя.
Просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_3 Голованівського району Кіровоградської області, припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_4 на частину вказаного житлового будинку з відповідними надвірними спорудами. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину прилеглих до вказаного житлового будинку АДРЕСА_1 двох земельних ділянок кадастровий номер 3521110100:50:058:0015, площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та кадастровий номер 3521110100:50:058:0016, площею 0,0990 га для ведення особистого селянського господарства припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_4 на частину вказаних земельних ділянок.
Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.12.2023 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мелєзгінов Ю.В. в судовому засіданні позов підтримали з підстав зазначених у ньому.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. Представник відповідача адвокат Репело О.В. позов не визнав та просив в ньому відмовити. Зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Крім того, вказав що спірні земельні ділянки відповідач набув за час шлюбу внаслідок приватизації, а тому вони відносяться до особистої приватної власності ОСОБА_4 .
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень представників позивача та відповідача. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст.89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно копії свідоцтвапро шлюб серії НОМЕР_1 , видане Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Гайворонського районного управління юстиції у Кіровоградській області 02.04.2013 року - між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 04.08.2001 року укладено шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини - ОСОБА_6 (а.с. 5).
Рішенням Гайворонського районного суду від 17.10.2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 7).
Дозволом №1/05 від 04.01.2005 року на виконання будівельних робіт, наданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Гайворонської райдержадміністрації - ОСОБА_4 надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва садибного житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.80).
Актом Державної приймальної комісії про готовність закінченого будівництвом приватного житлового будинку садибного типу, дачного, садового будинку, господарських та побутових споруд до експлуатації від 20.03.2006 р. АДРЕСА_1 , затвердженого Розпорядженням голови Гайворонської Райдержадміністрації 20.03.2006 р №125-р, зареєстрованого Інспекцією держархбудконтролю Гайворонської Райдержадмістрації від 22.03.2006 р. №6/06 - приватний житловий будинок садибного типу гр. ОСОБА_4 - готовий до введення в експлуатацію (а.с. 82-83,84).
Згідно п. 1 копії Рішення виконавчого комітету Гайворонської міської ради від 16.03.2006 р. №160 «Про визнання права особистої власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 » - признато право власності за гр. ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 (а.с.54).
Згідно копії Свідоцтва № НОМЕР_2 від 22.03.2006 року на право особистої власності на житловий будинок - ОСОБА_4 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Гайворонської міської ради № 160 від 16.03.2006 року (а.с. 9).
Згідно копії Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 року - ОСОБА_4 є власником житлового будинку загальною площею 157 кв.м., житловою площею 86 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 40).
Рішенням Гайворонської міської ради від 25.12.2008 р. №1214 «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 » - передано у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 із земель житлової та громадської забудови Гайворонської міської ради, Гайворонського району Кіровоградської області, гр. ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,199 га., з яких для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,1 га., для ведення особистого селянського господарства - 0,099 га (а.с.55).
Згідно копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №100890 та копії Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 року - ОСОБА_4 на підставі рішення сесії від 25 грудня 2008 року №1214 Гайворонської міської ради Гайворонського району Кіровоградської області є власником земельної ділянки площею 0,1 га. Земельна ділянка розташована АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 3521110100:50:058:0015 (а.с.41, 43).
Згідно копії Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №100891 та копії Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.03.2013 року - ОСОБА_4 на підставі рішення сесії від 25 грудня 2008 року №1214 Гайворонської міської ради Гайворонського району Кіровоградської області є власником земельної ділянки площею 0,0990 га. Земельна ділянка розташована АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 3521110100:50:058:0016 (а.с.42,44).
Норми права та мотиви їх застосування.
Щодо житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:50:058:0015.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.
Згідно зі статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа № 360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті63, частиною першою статті 65 СК України.
Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За правилами ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Постановою Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
В судовому засіданні встановлено, що 04.08.2001 року укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .
Згідно копії Свідоцтва № НОМЕР_2 від 22.03.2006 року на право особистої власності на житловий будинок, копії Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 року, Акту Державної приймальної комісії про готовність закінченого будівництвом приватного житлового будинку садибного типу, дачного, садового будинку, господарських та побутових споруд до експлуатації від 20.03.2006 р. АДРЕСА_1 , затвердженого Розпорядженням голови Гайворонської Райдержадміністрації 20.03.2006 р №125-р, зареєстрованого Інспекцією держархбудконтролю Гайворонської Райдержадмістрації від 22.03.2006 р. №6/06 подружжя під час шлюбу придбало (побудувало) житловий будинок загальною площею 157 кв.м., житловою площею 86 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 .
Сторони в судовому засіданні не заперечили факту побудови вказаного житлового будинку під час шлюбу.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17.10.2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1
Враховуючи вище викладене та аналізуючи норми чинного законодавства з урахуванням позицій Верховного Суду та Великої палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що житловий будинок загальною площею 157 кв.м., житловою площею 86 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.
Виходячи з наведеного, зважаючи на зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в цій частині та визнання за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_3 Голованівського району Кіровоградської області.
Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га., що була передана та належить ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Гайворонської міської ради від 16.03.2006 року № 160 та Державного акту Серії ЯЛ №100890.
Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 та постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року справа № 206/6366/17.
На підставі вказаних норм закону, за позивачем слід визнати право власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3521110100:50:058:0015, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1 га.
Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:50:058:0016.
Відповідно до частини п'ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п'яту статті 61 СК України виключено.
Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц (провадження № 61-4238св18), 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18).
За приписами частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Як встановлено вище, ОСОБА_4 приватизовано спірну земельну ділянку на підставі рішення виконавчого комітету Гайворонської міської ради від 25 грудня 2008 року, а державний акт на право власності на вказану земельну ділянку видано 10.12.2010 року.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється.
Враховуючи зазначене вище, позов ОСОБА_1 в частині визнання права власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3521110100:50:058:0016 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4014,24 грн. ((251102,5+75160,94) х 100% : 328130,31 = 99,03%; 4053,03 : 100% х 99,03% = 4014,24).
Керуючись ст. ст. 263 - 265, 268, 273, ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку, набутого за час шлюбу - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_3 Голованівського району Кіровоградської області.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3521110100:50:058:0015, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1 га.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4014 грн. 24 коп.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 на 09.05.2024 о 10 год. 30 хв. в приміщенні Гайворонського районного суду Кіровоградської області (26300, м. Гайворон, вул. Великого Кобзаря, 3).
Визначити позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_4 строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат до 29 квітня 2024 року включно.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 03.05.2024 року.
Суддя: А. М. ГРИШАК
Дата документу 24.04.2024