30 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 206/6046/23
Суддя І інстанції Кушнірчук Р.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта Доскач Миколи Олеговича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- скасувати постанову поліцейського Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта Доскач М.О. серія АР №889974 від 12.12.2023 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та винести рішення про скасування постанови поліцейського Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта Доскач М.О. серія АР №889974 від 12.12.2023 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Апеляційна скарга обґрунтована протиправністю винесеної патрульним поліцейським про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Вказує на те, що ним було надано дорогу транспортному засобу, який рухався йому назустріч з увімкненими проблисковими маяками. Зазначає, що ним не було здійснено ні посадки (висадки) пасажирів, ні завантаження (розвантаження) вантажу, а тому, ним не здійснювалась зупинка транспортного засобу.
При цьому, скаржником в апеляційній скарзі було заявлено клопотання про виклик свідка.
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що матеріали справи містять необхідні докази та пояснення сторін, які дозволяють повно та всебічно встановити обставини справи, вирішити справу по суті позовних вимог, відтак, на думку суду, підстави для виклику свідків відсутні. При цьому, про наявність необхідних для розгляду апеляційної скарги документів, зазначено і самим заявником в апеляційній скарзі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.12.2023 року поліцейським Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшим лейтенантом Доскач М.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №889974 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення.
Згідно тексту вказаної постанови, 12 грудня 2023 року о 12:30 год. в м. Дніпро, Індустріальний район, вул. Літня, 11, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку на перехресті вулиць, чим порушив п.15.9 (ґ) ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Вказаною постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Положенням п. 15.1 ПДР визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Відповідно до п.15.9 (ґ) ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга
Згідно п.1.10 ПДР, визначено ряд термінів, які мають відповідні значення, а саме:
- зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо)
- перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
- перешкода для руху - нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу
Здійснення зупинки в недозволеному місці, а саме - на перехресті, суттєво перешкоджає дорожньому руху шляхом звуження проїзної частини дороги, а відтак зменшення її пропускної здатності, створення умов для примусової зміни смуги руху водіями інших транспортних засобів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, згідно наведеного вище колегія суддів встановила, що передбачена зокрема відповідальність за порушення вимог зупинки на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу.
Статтею 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII визначено, що поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно п. 1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції № 1395 встановлено, що Постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі якщо водій порушив ПДР (ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідачем на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, надано відеозаписи, які здійснені зі службового транспортного засобу та із боді камери, якими підтверджено, що позивачем не дотримано вимог зупинки транспортного засобу.
Так, зокрема з відеозапису встановлено, що підтверджується факт здійснення зупинки водієм транспортного засобу Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вулиць. З даного відеозапису також вбачається, що у місці розташування автомобіля позивача немає жодного дорожнього знаку, який дозволяє зупинку.
При цьому, твердження позивача в апеляційній скарзі, на те, що ним було надано дорогу транспортному засобу, який рухався йому назустріч з увімкненими проблисковими маяками є безпідставним, оскільки відеозапису, здійсненого зі службового транспортного засобу поліції вбачається, що транспортний засіб стояв на перехресті задовго до наближення службового транспортного засобу поліції. Крім того, з огляду на те, що службовий транспортний засіб рухався зустрічним напрямком руху, то транспортний засіб, яким керував позивач, не створював йому перешкоди у русі.
Разом з тим, посилання скаржника на те, що ним не було здійснено ні посадки (висадки) пасажирів, ні завантаження (розвантаження) вантажу, а тому, ним не здійснювалась зупинка транспортного засобу є безпідставними, оскільки ґрунтуються на довільному трактуванні п.1.10 ПДР України і направлені на уникнення від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Крім того, посилання скаржника на те, що він збирався робити розворот не підтверджені жодними доказами.
Натомість, з наданого відповідачем відеозапису вбачається, що транспортний засіб, яким керував позивач стояв на перехресті без увімкненого світлового покажчику повороту, відповідного напрямку, який водій, в силу положень п.9.2. (б) ПДР України, повинен увімкнути перед початком розвороту, що виключає можливість стверджувати, що позивач збирався робити розворот.
Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, який у складі Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
З наведеного вбачається, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, з дотриманням вимог та норм чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
В повному обсязі постанову складено 30 квітня 2024 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова